Восени дим розходиться вітряками,
Срібло тане, якщо торкнутись рукою.
Освіщаючи всі можливі дороги до втечі,
Правда ходить за мною,
Мов жінка
З пшеничними колосками:
Саме так нетерпляча,
Саме так невідхильно зваблива
Надвечір.
Розкажи мені, що із нею робити,
Покажи мені усі мої гріхи
Зазирни у мої очниці
Ти побачиш там свіжий злом
І ще глибше - цвітіння ягід.
Я такий же, як був, загалом
Тільки виявився загиблим.
Наді мною вже тиждень кружляють птахи,
А я й далі шукаю вихід.
Вона тепер не сміє сюди приходити
Тріском льодів розірве тишу крижаного поля
Я б не боявся, коли б точно знав
Цей вірш — протистояння із світом у його найтемнішому прояві. Це історія про спроби маніпуляцій, тиску й обмежень, які накладає реальність, і про незламний дух, що відмовляється підкорятись.
Цей вірш — протистояння із світом у його найтемнішому прояві. Це історія про спроби маніпуляцій, тиску й обмежень, які накладає реальність, і про незламний дух, що відмовляється підкорятись.
