001

думав почати свій блог (як Я це розумію) з чогось позитивного. Та щось не получається. але почати треба (так Мені здається), мабуть треба десь виплескати вміст своє «чаші». Можна звичайно щоденник писати, але хочеться вірити що ці безглузді слова комусь знадобляться (мда! звучить як приховане бажання бути почутим). насправді ж буває так що якийсь незначний вчинок чи слова, які не відіграють ніякої важливої ролі, в подальшому можуть впливати або потягнути за собою ланцюжок рішень або вчинків для інших людей. останнім часом згадується пересічний однокласник з яким Я був просто однокласники. по закінченню школи Ми всім класом були в нього на похоронах, по причині самогубства. в той момент Я думав: «а чи справді все так погано, що аж так?». зараз його вчинок як мінімум дає відлуння в моїй голові. а можливо такі речі в підлітковому віці так чи інакше повинні залишати слід. але чому через майже 20 років?