Слово як зброя. І хто натиснув на курок?
У світі, де інформація - це нова нафта, а слово може бути сильнішим за кулю, Ірина Кременовська перетворилася на один із тих “інформаційних пістолетів”, що роками стріляли по власній країні. Її ім’я добре знайоме тим, хто хоч раз стикався з хвилею чорного піару проти громадського руху «АллатРа». Вона - авторка десятків статей, у яких волонтерів, науковців і мирних активістів називали “сектантами”, “небезпечними” чи “зомбованими”.
Але сьогодні ми бачимо іншу Ірину. Замість нападів - скарги. Замість звинувачень - жалісливі історії про те, як “фанатка Аллатри” нібито на неї “напала в автобусі”. І хоч ніхто не може підтвердити, що саме сталося, ситуація виглядає майже символічно. Бо коли роками сієш ненависть - не дивуйся, що колись вона повернеться до тебе бумерангом.
Хто така Ірина Кременовська?
За документами - журналістка, правозахисниця, експертка Центру економіко-правових досліджень (ЦПІ).
За фактом одна з найактивніших медійних фігур, які поширювали в Україні риторику російського РАЦИРС (Російського центру релігієзнавчих досліджень імені Іринея Ліонського), організації, що давно співпрацює з ФСБ і Московським патріархатом.
Кременовська роками виступала проти будь-яких незалежних духовних чи волонтерських ініціатив, тавруючи їх “сектами”. Але дивним чином, усі її тексти повторювали слово в слово матеріали з російських сайтів Дворкіна ідеолога РАЦИРС. Навіть гасла, навіть стиль. Це не збіг - це системна робота.
Мішень - “АллатРа”
Рух «АллатРа» став одним із головних об’єктів її атак. Хоча організація відома своїми міжнародними кліматичними проєктами, участю в наукових конференціях (зокрема в ООН, Ватикані, COP), у текстах Кременовської вона зображувалася як “секта”, “загроза державності” чи навіть “інструмент впливу”.
Під цим інформаційним тиском багато волонтерів зіткнулися з осудом, цькуванням, дехто змушений був залишити Україну. Це не просто статті, це інформаційна зброя, яка била по людях, що безкоштовно працювали задля суспільного добра.
Тінь РАЦИРС і проросійські зв’язки
Зв’язки Ірини Кременовської простежуються легко:
Центр економіко-правових досліджень (ЦПІ) - її структура, що публікувала матеріали, синхронні з РАЦИРС.
Сайт “Говорило.com” - ресурс, де регулярно з’являлися тексти, переписані з російських антикультових порталів.
“Антисекта” - платформа, яку вона активно просувала, а її контент повністю дублювався на проросійському ресурсі antisekta.org, що прямо підтримує РПЦ і публікує дописи з привітаннями Путіну.
Це не “співпадіння тем”. Це єдина редакційна політика, єдиний інформаційний ланцюг. І в цьому ланцюгу Кременовська не “незалежна журналістка”, а ланка російського впливу в українському інфопросторі.
Бумеранг, що повернувся
І ось тепер нова історія: “мене образили у автобусі, бо я писала правду”.
Правду? Чию правду?
Правду Кремля, який роками використовує “антикультові рухи” як ширму для боротьби з вільною думкою, вірою, духовністю?
Якщо ти десятиліттями навчаєш суспільство ненавидіти - то рано чи пізно суспільство починає ненавидіти тебе. Бо воно бачить брехню, бачить подвійні стандарти, бачить, як “захисниця моралі” фактично діє в інтересах країни-агресора.
Не суди і судимою не будеш
Кременовська сьогодні жаліється на несправедливість. Але саме вона роками створювала цю несправедливість для інших. Сотні людей зазнали осуду через її публікації. Її тексти стали “джерелом” для телевізійних сюжетів, де рух “АллатРа” виставляли ворогом.
І тепер, коли хтось наважився просто сказати їй правду в очі, вона кличе поліцію. Звучить іронічно. Але це не іронія - це закономірність.
Бумеранг не питає дозволу.
Мораль цієї історії
Україна воює не лише за територію, а й за свідомість.
Кожне слово, кожна стаття - це або зброя світла, або зброя темряви.
І коли Ірина Кременовська роками працювала проти власних волонтерів, вона не просто розпалювала ненависть. Вона допомагала ворогу робити те, що не змогли танки: розділяти українців.
Сьогодні їй боляче але можливо, це той біль, що очищує. Бо навіть найзапекліші пропагандисти колись усвідомлюють, що “служіння брехні” завжди закінчується тим, що правда приходить у гості. І вже не стукає вибиває двері.
