Говорячи про австралійську важку сцену, більшість вірогідно згадає лише AC/DC. Вони є всім помітною вершиною цього айсберга. Але там де є вершина, є і решта массиву, в якій може бути приховано щось реально цікаве. Одним з таких прихованих скарбів є гурт Airborne.
Згадка про їх куди більш відомих земляків тут з’явилась не ільки через географію, а і тому що навіть сам гурт визнає вплив на їх творчість з самих ранніх її етапів. Хоча лише цим впливом справа не обмежилась і виділяють ще з десяток гуртів які мали вагомий вплив на музикантів, таких як Def Leppard, Motorhead, Iron Maiden, Judah Priest та інші.
Відповідно до свого імені, Airbourne мають реально реактивну енергетику. Максимальний драйв, швидка музика, відчуття постійного перебування на грані… Коротше, все для того, щоб офіційно заборонити їх прослуховування водіям на дорогах.
І навіть їх кар’єра наразі має в певному сенсі авіаційну динаміку: перші 5-6 років інсування гурт не хапав особливо зірок з неба, що дещо нагадує рутинні рульожки літака перед зльотом, зате коли прийшов час запису першого альбому, вони одразу викрутили двигун на максимум і пішли на набирати висоту на повній тязі.
Дивіться самі: для запису першого альбому “Runnin' Wild” вони летять в Америку, працюють з продюсером відомим співпрацею з Меріліном Менсоном і Єлісом Купером, підписують контракт на дистрибьюцію альбому із крупним лейблом і проходяться по чартам всіх найбільш рокешних країн. Непогано, як для тих у кого до того навіть офіційних синглів не було?
При чому їх зліт не залишається непоміченим і в поп-культурі, оскільки вже того ж 2007 року їх пісні починають розбирати для саундтреків ігор і різнобюджетних комедій. Про фільми з їх музикою особливо сказати нічого не можу, але відмітитись в таких ігрових серіях як Need for Speed, Guitar Hero чи Burnout, це доволі солідний індикатор якості.
До речі, вже на перший альбом приходиться і пісня, назва якої може використовуватись для лаконічного опису всього гурту: “Too Much, Too Young, Too Fast”.
Проходитись по кожному з альбомів мабуть буде зайве. Можна сказати що вцілому вони довгий час тримали стабільно високий рівень, про що красномовно кажуть в тому числі результати в різних національних чартах. Натомість, я пропоную послухати по одній пісні з кожно з цих альбомів, щоб відчути їх драйв.
2010й рік, “Blonde, Bad And Beautiful” з альбому “No Guts. No Glory”:
2013 рік, “Live It Up” з альбому “Black Dog Barking”:
2016 рік, “It's All For Rock N' Roll” з альбому “Breakin' Outta Hell”:
При прослуховуванні зразків з різних альбомів можна помітити що на відміну від багатьох гуртів, які з роками змінюються, експериментують, привносять щось нове, Airbourne йде майксимально прямолінійним і вірним початковому курсу шляхом. Деякі критики навіть цілком публічно заявляли, що вони з альбому в альбом продають одне і те саме. Цілком можливо, що це десь їм і завадило розвити початковий успіх, зате завоювало сталу надійну свою аудиторію.
Тим не менш, п’ятий і наразі крайні альбом гурту “Boneshaker” змушує задуматись, що цілком можливо що їх польотний план вже показує курс на зниження і посадку.
При чому це не тільки суб’єктивне відчуття. Звертає на себе увагу як відсутність пісень з нього в топах гурту на музичних стрімінгах, так і сповільнення машини маркетингу. З кожним альбомом кількість синглів перед альбомом зменшувалась, а вже на 5му обмежилась одним з відеорядом з живих виступів і довиходом пари повноцінних кліпів аж через кілька років. Та і по результатам в різних чартах також помітно що альбом виступив гірше за попередні.
Чи зможуть вони набрати висоту ще раз? Хто зна. Мабуть, живучи і виступаючи на таких швидкостях, рано чи пізно ти всетаки вигораєш і втрачаєш частину минулого запалу. Але його і так вистачило на доволі продуктивну кар’єру і, в будь якому випадку, в спадок цей гурт лишатиме колекцію в хорошему сенсі обезбашених робіт.
