Важко уявити інший гурт де все було б настільки побудовано на контрастах. Максимально несхожий один на одного склад учасників. Музика що одночасно поєднує попсові елементи з елементами дез металу. Три максимально несхожих один на одного голоси. Все це Amaranthe.
Ця історія почалась в 2008 році коли гітарист Олоф Мьорк і вокаліст Джейк І. Лундберг вирішили заснувати новий гурт. Початково він називався Avalanche, але з’явились певні проблеми з правами на назву, тож вже в 2009му назву змінили на Amaranthe.
Для гурту підшукали ще двох вокалістів які максимально відрзінялись від Джейка (чистий чоловічий вокал). Цими двома стали Еліз Рюд (чистий жіночий вокал) і Андреас Сольвестром (гроул). На ударні підшукали Мортена Лове Сорена, а вже після запису демо знайшли собі і басиста: Йогана Андреассена. Так завершилось формування першого складу гурту.
В 2011 вони увірвались на простори мережі зі своїм першим синглом “Hunger”:
Пафосний, але дещо безглуздий кліп з людьми які ну дуже помітно що не є професійними акторами. Виглядає дещо кострубато, але сам по собі контраст голосів, стилів і навіть візуалу кожного з учасників гурту привертають увагу. І це дало їм дуже хороший старт з набору аудиторії.
Слідом за тим вийшов їх перший альбом “Amaranthe”(2011). Контрастними виявились навіть композиції в альбомі. Добре це різноманіття ілюструє “Amaranthine”, композиція максимально не схожа на “Hunger”:
З цим альбомом у гурту вийшов хороший старт. Особливо в Швеції, Фінляндії і Японії. Країна самураїв це доволі благодатне місце для різних метал гуртів, тож вони не марнуючи часу з’їздили туди, що добре помітно по відеоряду до “1.000.000 Lightyears”:
З маловідомих пісень з цього альбому особливо хочетсья віднзначити “Call Out My Name”:
При цьому гурт не збавля оберати і наступний альбом “The Nexus” побачив світ в 2013 році. І під цю справу вони підготували ще пафосніше відео ніж їх дебютне:
Варто відзначити що в цей час в гурті відбувається перша зміна складу. Новим гроул-вокластом стає Хенрік "GG6" Інглунд Вільгельмсон.
Контрастність пісень на цьому альбомі також збільшилась. Особливо виділялась “Burn With Me”:
Ну і вцілому соковитий альбом вийшов. Я б в ньому відмітив особливо наступні композиції:
Electroheart
Invincible
Afterlife
Темп вони набрали тоді непоганий. Тож вже наступного 2014 року вийшов ще один альбом. “Massive Addictive”.
На цій платівці їх звучання стало дещо важче. Та і органічність гроулу по відчуттям в піснях збільшилась. Хорошим прикладом останнього явища як на мене є “Digital World”:
По вже сталій традиції була в альбомі і більш лірична пісня. Цього разу це була “Trinity”:
З менш відомих але цікавих пісень з цього альбому варто виділити “Danger Zone”, “Massive Addictive” і “Dynamite”.
Після релізу життя рухалось далі, а з ним і гурт. І 2016 рік став доволі багатим на події. Виходить альбом “Maximalism”. І на початку все видавалось довлі звичним. Виходить перший сингл “That Song” з відсилкою в мелодії до однієї дуже всім знайомої пісні:
Але вже на “Boomerang” уважні глядачі могли помітити одну аномалію: відсутність одного з засновників гурта, Джейка І. Його голос можна почути в пісні, але в відео присутні тільки 5ро учасників гурту.
Те саме повторюється з кілпом до “Maximize”:
Як ви вже могли здогадатись, шляхи гурту з одним з засновників розійшлись. З того що вдалось знайти в мережі, це було рішення самого Джейка. Він відчув що гурт в своїй творчості дрейфує в сторону від його початкового бачення. Вкупі з втомою від турів і бажанням мати більше творчої свободи він залишив Amaranthe і приєднався до гурту Cyhra.
Тим не менш він залишив по собі значний вклад. В тому числі з пісень які він сам написав для свого останнього альбому в гурті. Як наприклад “Faster”:
Йому на заміну було запрошено Нільса Мйоліна. На мій особистий погляд найкращого метал-вокаліста в цьому поколінні (а його власний проект Dinazty гідний окремого огляду). Цікаве кадрове рішення, хоча контрастність з ним дещо впала (різниця голосів і вокальної манери з Еліз у нього не така помітна як у Джейка).
Для фанатів же Amaranthe віртуально знайомство з новим складом почалось з пісні “365”:
Він став прологом до альбому “Helix” (2018). Доволі цікавої роботи. Помітно важчої за їх перші. Але чи то це втяжеління трошки утрамбувало білш попсову частину аудиторії, чи то вплинув відхід одного з “батьків-засновників”, але статистика переглядів/прослуховувань у гурту помітно просідає саме починаючи з цього моменту.
Я схильний вважати що мабуть таки більше вплинула зміна звучання і насиченість ринку. Плюс Джейк окрім вокалу мав вплив на написання пісень і десь відсутність його почерку схоже також мала вплив (хітовий потенціал пісень в цьому альбому помітно нижче). Статистика у його нового гурту взагалі несерйозна, тож перетоку аудиторії таки не відбулось (і тому втечу фанатів за улюбленцем можна виключити).
Та і як на мене була маркетингова помилка з вибором синглів. Найсмачніші роботи з альбому отримали власні відео вже після релізу альбому і його рекламували слабшими композиціями. Власне найсильнішими були титульна пісня “Helix” (з найбільшим хітовим потенціалом)
і “GG6”. Пісня схоже записана ще до приходу в гурт Нільса (його вокал в ній ще відсутній і це здається єдина в їх історії пісня з лише двома голосами, не рахуючи пізніші експерименти з запрошеними вокалістами в парі з Рюд) і сконцентрована більше на гроулі (що і логічно, враховуючи що “GG6” це нік їх тодішнього гроулера):
Тож почалась нова реальність для гурту.
Окрім власної творчості в 2019 вони зробили доволі яскравий кавер на пісню гурту Sabaton:
Еліз Рюд паралельно з діяльністю в цьому гурті часто забігала і до інших на гостьові записи окремих пісень. В 2020 гурт прийшов до того щоб вже запрошувати когось до себе. Цим кимось стала Анжела Госсов (відома по Arch Enemy). І… як на мене експеримент вийшов не дуже вдалим.
Так почався шлях до їх ковідного альбому Manifest (2020).
Вцілому варто відмітити що різноманіття в звучанні їх пісень в цьому періоді вже підупало. Та і візуальне різноманіття змістилось більше в сторону більш металічної стилістики і Еліз з її гардеропом.
Вони все ще показували здатність робити пісні з хітовим потенціалом, як “Viral”, але всетаки їм дещо вже не вистачало новизни. Це було цілком органічне продовження гурту з цілком собі впізнаваним почерком. Але на перших альбом гурт привчив до того що вони можуть дивувати, а цього стало помітно менше.
Дійсно здивувати вони змогли з відео присвяченому весіллю їх гітариста із флейтисткою гурту Haggard (це дійсно унікальний як для метал гурту контент):
В 2023 відбулась ще одна зміна складу. Новим гроулером став Майкл Сехлін. За його участі було записано останній на даний момент альбом “The Catalyst” (2024).
І чесно кажучи цей альбом зробив тенденцію до стухання гурту помітною ще більше. Є певне відчуття інерції і роботи на старому багажі. Що навіть печально, враховуючи наявність такого вокаліста в складі як Мйолін, який просто не отримує матеріалу щоб показати свій максиум (але про нього і його можливості іншим разом, коли у мене нарешті дійдуть руки написати про Dinazty).
Вцілому вийшла з одного боку типова, а з іншого небанальна історія. Небанальна тим що стухання і часткова втрата фанатського інтересу трапилась на втяжелінні, а не опопсіванні матеріалу (частіше гурти рухаються навпаки в сторону більш попсового звучання).
Нажаль від них я вже не чекаю чогось яскравого. Але ціную той спадок який вони встигли залишити за “десяті” роки.
На цьому на сьогодні все. І раз вже друкарня оголосила що вже не планує закриватись, думаю до наступного тексту такої великої паузи вже не буде :)
Ну і як завжди: Да прибуде з вами найкраща Музика!..!
