Шведський гурт Dynazty не є широко відомим, але саме він подарував сучасній метал сцені один з найяскравіших її голосів. Я давно хотів про них написати і от нарешті час і натхнення мене знайшли. Тож, поїхали…
Моє знайомство з цим гуртом почалось коли я випадково на ютубі натрапив на відео з їх участі в шведському відборі на Євробачення 2012:
Як я пізніше дізнався, це була їх друга спроба і перша з власною піснею. І ця пісня покорила моє металюжне серце, особливо на контрасті з тим що зазвичай обирається на євробачення. Вони на нього нажаль не пройшли, але залишили по собі дуже яскравий і енергійний спогад. А мені дали привід зануритись в їх творчість і дізнатись про гурт побільше.
І перш ніж заглибитись в їх історію, я одразу дам зразочок їх більш сучасної творчості. Щоб поки ми розбираємо ранню не пропав інтерес у тих, кому може бути цікава саме пізніша (а там, спойлер, зміни в звучанні були суттєві):
Гурт Dynazty було засновано в 2007 році в Швеції. Доволі швидко підібрався майже повний склад музикантів, але з підбором вокаліста вийшло все не одразу. Перші виступи гурт робив з тимчасовими фронтменами поки не знайшов на Myspace Нільса Моліна в 2008 році. Головну в майбутньому перлину цього гурту.
Гурт починав свій шлях помаленьку. Це не одна з тих історій коли за гуртом одразу стоїть потужний продюсер, ім’я одного з учасників, або неочікуваний миттєвий успіх. Вони починали в глибинах музичних низів звідки намагаються вилізти всі починаючі (і не дуже) ноунейми.
І якщо послухати їх перший альбом “Bring The Thunder” (2009), то не складно зрозуміти чому. Як гурт з талановитими музикантами, але поки без досвіду і власного почерку, він на цьому моменті ще звучить доволі вторинно. Як приклад можна послухати пісню “Adrenaline” з нього:
Але всеодно, як для першої спроби звучить доволі гідно.
За два роки вони роблять спробу номер два з альбомом “Knock You Down” (2011). Тут вже помітний певний прогрес. Відчувається що Нільс вже значно краще володіє своїм голосом. Та і вцілому відчувається що майстерність музикантів підросла. Хоча всеодно ще відчувається що гурт ще не віднайшов своє звучання і скоріше працює під впливом класичного глем металу з 80их (що не є погано, це також хороший напрям для розвитку гуртів, який мені довподоби).
Цього ж року вони роблять свою першу спробу пробитись на Євробачення. На відборі вони виконують кавер на пісню нещодавнього переможця конкурсу:
Якщо порівняти з їх виступом ріком пізніше (який я навів на початку), помітно що тут вони ще з меншим досвідом і драйвом. І це дозволяє говорити про те, що після цього за всього лише рік вони роблять чималий стрибок в якості.
Власне за цей рік вони встигають випустити ще одну платівку “Sultans of Sin” (2012), а також отримати нарешті свій перший офіційний кліп (схоже спроби виступити на відборах окупились щонайменше більш широкими можливостями для гурту).
На мій погляд, найкращими піснями цього альбому стають вже згадана на початку “Land of Broken Dreams” і “Bastards Of Rock n Roll”. В них вже починає пробиватись їх власний почерк.
Але ключовим в їх еволюції стає 2013. Вони йдуть на підвищення підписуючи контракт з лейблом Spinefarm Records, змінюють одного з гітаристів і басиста, а також випускають платівку “Renatus”, в якій нарешті з’являється в повній мірі їх власна ідентичність. Вони відходять від звучання з 80их і тем які були типові для класиного року/металу в сторону більш серйозних і часом навіть філософських (а то і релігійних) тем, а також зсувом звучання ближче до пауер/мелодік металу.
Як великий поціновувач пауер металу, я тільки вдячний за такий зсув.
Головними окрасами нового альбому стали “Starlight” і “Cross The Line”. І щодо другої… Якщо будете дивитись відео, переконайтесь що на моменті в 3:23 ви нічого не вживаєте (і що вам є 18). Вони там трошки “перетинають лінію” і судячи з коментів, деякі кавомани були до такого не готові ;)
На цьому етапі гурт не знижує темпу і продовжує випускати нові роботи. В 2016 виходить альбом “Tytanic Mass”, головною окрасою якого стає “The Human Paradox”.
Здавалось би справи йдуть добре і такими темпами можна повільно але вилізти на більш помітні ролі. Але в 2017 році відбувається подія яка дещо сповільнює розвиток гурту. В значно популярнішому гурті Amarathe в пошуку нового вокаліста звертають увагу на Нільса Моліна. Він спершу їде з ними в тур як тимчасовий виконавець, а потім приєднується і до постійного сладу. Гурт Dynazty він не залишає, але маючи на руках 2 проекти, один з яких значно успішніший, з розподілом часу все явно стає складніше.
Власне про цей гурт і про те що там було після приєднання Моліна я писав в минулому дописі:
З Amarathe він доречі приїзжав і до Києва, де мені пощастило почути його наживо. Я був в компанії людей, частина з яких до того взагалі не була знайома ані з його творчістю, ані з гуртом і добре пам’ятаю яке захоплення у них викликало саме його виконання.
І хоча я вважаю що йому не пощастило потрапити в Amarathe в не найращий час, але конкретно його кар’єрі і впізнаваності це дало хороший поштовх.
Так наприклад коли один з найвпізнаваніших гуртів сучасного паверу Powerwolf записує до свого ювілею альбом з їх класичними піснями у виконанні інших вокалістів (по одному на пісню), Нільс потрапив в число обраних разом з такими метрами як Хансі Кюрш (Blind Guardian) і іншими найкращими молодими талантами як Мелісса Бонні (Ad Infinitum) і Томмі Юхансон (ex-Sabaton, Majestica). Доречі саме це тріо (Нільс, Мелісса і Томмі) на мій погляд є найкращими вокалістами діючого покоління метал-сцени.
Як великий поціновувач Powerwolf, я переслуховував той альбом не раз, і моєю улюбленою піснею там стала саме пісня “Alive or Undead” у виконанні Нільса Моліна. Він зміг додати їй епіку, який перевершив навіть оригінал, і вона розкриває весь його потенціал на повну (власне багато в чому саме через все те що він показав в ній я вважаю його найкращим голосом цього покоління металюг):
Але повернемось до Dynazty. Отримавши баласт у вигляді другого гурта у свого фронтмена, гурт все одно не сповільнився. І в 2018 року випускає альбом “Firesign”. І якщо виходити з кількості прослуховувань, то це однозначно мій улюблений альбом. За виключенням пари пісень наприкінці я охоче переслуховую його повністю (що я можу про не так то і багато альбомів сказати).
Такі пісні як “Breathe with Me”
або “In the Arms of a Devil” дають це епічне відчуття масштабу, коли ти можеш уявити найепічнішу баталію з улюбленого фентезі саме під мелодію такої пісні.
Але найбільше мене вразила “The Grey”. Є в ній щось величне, що зачіпає на найглибшому рівні!
Є в цьому альбомі і інші смаколики. Якщо зайшли ці чотири пісні, дуже раджу послухати весь альбом крім може двох останніх пісень.
Ну а поки рухаємось далі. А далі в ковідному 2020 виходить “The Dark Delight”, мабуть їх найуспішніша робота.
Куди увійшов і статистично їх найбільший хіт “Heartless Madness” (ютуб мьюзік дає 14млн прослуховувань, що зі значним відривом випереджає всі інші їх пісні). І пісня реально шикарна!
З інших пісень альбому варто відзначити “Paradise Of The Architect”,
“Waterfall”,
і “The Black”.
І так, вони схоже взяли за правило оспівувати по одному кольору на альбом. Слідом за “The Grey” і “The Black” в наступному альбомі, “Final Advent” (2022), у них є пісня “The White”. Класна пісня!
Власне до цього альбому ми і переходимо. Підготовка до нього почалась ще в 2021, коли вийшов перший сингл “Power Of Will”:
Після якого випустили ще сингл “Advent”. Чим підігріли інтерес до майбутньої платівки ще більше.
Найкращою піснею цього альбому стала “Natural Born Killer”. Її я навів на початку як приклад їх пізнього звучання, тож дублювати ще раз вже не буду.
Варто окремо відзначити і балладу “Yours”. Величне і епічне звучання музики, проникновенна лірика і магічний голос Моліна, який демонструє тут майже всі фарби.
Десь в цей же час відбувалась поступова деградація Amaranthe, але гурт Dinazty рухався тільки вперед. Може і не маючи такого гучного і впізнаваного імені, але маючи дещо важливіше: нові яскраві роботи.
В 2024 році починається прогрів до ще однієї платівки через сингл “Devilry of Ecstasy”:
А в 2025 виходить і сам альбом “Game of Faces” на вже новому лейблі “Nuclear Blast Records”, що теж є в певному сені кроком вперед.
Збірка вчергове порадувала яскравим бадьорим звучанням і епічною енергетикою. Але тут треба не говорити, а просто слухати:
Доречі на цьому альбомі перервалась традиція оспівувати по кольору на альбом. Цікаво чи думали вони про таке продовження?
Вцілому при прослуховуванні є сподівання що вони ще не досягли своєї стелі і, хочеться вірити, що ще зможуть стрибнути на новий рівень і отримати дещо більше визнання.
Бонус
Паралельно з цим Нільс схоже знайшов дзен багатостаночності і до свого портфоліо додав ще один, третій, гурт в якому він є вокалістом одночасно з попередніми двома. Третім став гурт New Horizon, який доєднався до когорти гуртів що вчать історії через музику (привіт Sabaton, Civil War і Serenity). На окремий пост там поки замало творчості, то додам сюди як бонус.
Для початку можна відмітити пісню, з якох почалось мож з ними знайомство і через яку я спершу подумав що новий гурт грає християнський метал:
Але потім я подивився решту пісень і зрозумів що це радше ще один представник Сабатон-клаб. Тільки на відміну від більшості гуртів-істориків, ці чіпають і доволі свіжу історію, як наприклад космічна гонка:
А починали вони взагалі з пісню “Daimyo”, що відсилає нас до історії Японії (пісня якщо що починається з 40-ої секунди):
Проект виглядає цікаво і амбітно. Як фанат і історії, і такої музики, і конкретно цього виконавця, я буду стежити за ними з великим інтересом.
Ну а на сьогодні мабуть досить. Да прибуде з вами найкраща Музика!..!
