І так досить не тривалий прокат фільму український глядач зухвало проігнорував. Порожня зала, друг, який на початку каже: “Дивись, а “Вонка” так само починався” і цілий спектр емоцій по завершенню. Навіть якщо ніколи не чули про Боба Ділана, я б не радив оминати це кіно стороною.
Ніхто з мого оточення не знає Боба Ділана, тому назва цілком відповідала нинішній ситуації про популярність артиста, принаймні в Україні.
Моє знайомство з Бобом Діланом сталося випадково: я починав формування свого “ідеального” плейлиста і, так як моя обізнаність в музиці була досить бідною, я звернувся до топів. І на моє щастя мені трапився топ кращих пісень за всю історію за версією журналу Rolling Stone. Там я на передових позиціях вперше помітив Боба.
Я почав захоплюватися його піснями, але очевидно це були найпопсовіші і найвідоміші з його репертуару (хоча навіть з цією “попсою” у нас ніхто не знайомий). Ці мелодії, з пронзаючим звучанням губної гармоніки і такі прості але глибокі за наповненням слова, просачувалися крізь мене і приносили неймовірне задоволення. Хоча навіть найскуднішої біографії артиста я не знаю досі…
Йдучи на фільм я навіть не міг ідентифікувати свої очікування – їх не було. Я просто знав, що синтез Боба Ділана і Тімоті Шаломе мене не розчарують. Так і сталося! Я підспівував, дочекався останньої секунди титрів і хочу передивитися це кіно ще раз (таке відчуття у мене вперше!).
Але навіть після перегляду фільму я не дізнався щось нове про співака, бо він не працює як типовий байопік! Боб Ділан приїздить у невідомість, прагнучи відвідати свого кумира Вуді Гатрі (Скут Макнейрі) і стати зіркою. Безсумнівно, він нестерпно талановитий, але на його шляху не виникає особливих перепон – наче всі навпаки хочуть йому допомогти! Навіть коли виникає враження, що він звичайний мрійник, ти розумієш — він обов’язково досягне своєї мети.
Але попри свою драматургічну простоту стрічка надихає, стрічка мотивує, вона захоплює і невідворотно переносить у ті часи. У сухому залишку я нічого нового не дізнався, проте я наче прожив цей невеличкий фрагмент життя поруч з близькою по духу, але скотською за своєю моральністю людиною. Не один раз автори знімуть з мене рожеві окуляри “кумирства”, щоб показати безпринципну нахабність героя. І тут варто перейти до Шаломе…
Тімоті Шаломе з першого знайомства закохує і не дає приводів перервати це відчуття. Контраверсійність і талановитість, неоднозначність і непокірність, зухвалість та відданість своєму покликанню – це все передає тут актор. Я ніколи не бачив як вживу говорить чи співає Боб Ділан, але тепер я вірю, що він це робить так, як це робить Шаломе. Едварт Нортон розповідав, що останні 3 місяці зйомок Шаломе був настільки “невблаганним” у своєму втілені ролі Ділана, що максимально обмежував своє спілкування з друзями і здебільшого на зйомках його називали Боб.
Едварда Нортона я так само люблю, а коли він ще й тут такий милий показовий сім’янин із гавайською(у моїй голові) музикою – у мене не могло виникнути й натяку на критику. І звичайно завжди поруч з бунтівником-новатором має бути консерватор-традиціїст.
І наостанок про музичне виконання та зйомку. Всі номери виконані акторами власноруч і це — вищий пілотаж. Жодного разу не виникло дисонансу, що дивишся на акторів, а не на справжніх співаків.
Через показ у наших кінотеатрах фільму мовою оригіналу, ти повністю проникаєшся їх виконанням; а довгі непоспішні існування камери всередині музичних сцен, на фоні загального динамічного темпу, змушували ледь не перестати дихати, щоб у тиші насолодитися їхнім співом. Також відзначу окремо загальній монтаж: для мене ця стрічка стала показником за безшовністю склейок. Кожен кадр, момент, ракурс перетікає одне в одного, що 140 хвилинний фільм дивиться на одному диханні і не хочеш, щоб він завершувався.
Це однозначна рекомендація від мене. Оцінка 9/10. Якщо не пішли в кіно, то гляньте вдома – з англійськими субтитрами чудово дивиться. Хто зна, може окрім чудово проведеного часу, ви ще й зацікавитеся вайбовим стилем музики 60-х і зокрема творчістю Боба Ділана.
