Коли ми перелічуємо українських художників кінця ХІХ — початку ХХ століть, ім’я Амвросія Ждахи звучить не так часто. Він створював як ілюстрації до “Кобзаря”, так і поштові листівки з козацькою тематикою.
Дитинство і пошук себе
Сам митець народився в Ізмаїлі (Одещина) 1855 р. Батько походив із запорозьких козаків, мати була з Київщини. Вже наступного року рідне місто художника перейшло до Османської імперії й сім’я переїхала на Миколаївщину до Очакова.
Любов до мистецтва Амвросію прищепили ще з дитинства. Батько грав на бандурі, мати співала, хлопчик ще змалку чув пісні, до яких вже потім почав створювати ілюстрації. З шести років він узявся до малювання, навчався в повітовому училищі. Потім брав приватні уроки, але в родині розпочалися фінансові труднощі, тому така можливість зникла.
Батько відправив майбутнього митця в Єлисаветградське кавалерійське училище. Проте хлопець довго там не вчився, військова справа не була його покликанням. Хіба що, дуже любив коней, яких тоді й навчився малювати.
Можливості навчатися в художній академії не було, тому, щоб зібрати гроші, Амвросій Ждаха влаштувався на роботу креслярем. Така посада дозволила йому їздити у відрядження в різні кінці губернії, знайомитися з побутом і традиціями та фіксувати все за допомогою малюнків.
Саме так формувався його стиль: увага до деталей костюма, орнаментів, звичаїв і пісень, які він віднаходив у найвіддаленіших куточках українських земель.
Співпраця з “Громадою”
Митець зблизився з представниками товариства розвитку національної культури “Громада”. В цей період художник також долучився до трупи мандрівного театру, який очолювали М. Кропивницький та М. Старицький. Амвросій Ждаха малював ескізи українських народних костюмів для п’єси за твором Тараса Шевченка “Назар Стодоля”. В нього замовляли ілюстрації й інші корифеї та діячі “Громади” і зближення з ними вплинуло на подальше життя митця.
Його завжди приваблювала історико-етнографічна тема, митець малював зображення для творів різних тогочасних українських художників: П.Куліша «Чорна рада» (1901), М. Комарова «Оповідання про Антона Головатого» (1901), «Слово о полку Ігоревім» (1904), етнографічного збірника «Українське весілля» (1905), Г. Квітки-Основ’яненка «Добре роби, добре й буде» (1906), повісті Ф. Равіти-Гавронського «При битій дорозі» (1912) та Є. Гребінки «Чайковський» (1914).
Попри таку плідну працю у сфері книжкової графіки саме за порадою Миколи Лисенка, який на той час збирав українські народні пісні, Амвросій Ждаха розпочав створювати листівки з ілюстраціями до них. Вони та малюнки до “Кобзаря” стали основним надбанням художника.
Листівки з козацькими піснями
Проте серія поштівок довго чекала оприлюднення. Вперше малюнок був опублікований в журналі поруч зі статтею про письменника і композитора П. Ніщинського у 1896 році. А велике зібрання (10 робіт) вийшло у 1910 до Різдва. Друга серія вийшла в 1913 році, туди увійшло 11 листівок. Третя і четверта планувалася на 1914, проте Перша світова війна завадила таким планам. Оригінали були передані за кордон, проте згодом зникли, їхня доля невідома. Можливо, деякі з них залишилися у приватних колекціях в Україні.
Окрім самих малюнків на кожній листівці був мотив і початкові слова пісні. Тексти були написані українським історичним шрифтом, а на самій ілюстрації було багато традиційних орнаментів, знайдених самим художником під час відряджень або ж взятих з книжок. На листівках автор зображав і реальні місця козацької доби, до прикладу, Чортомлицьку січ.
Листівки Ждахи стали унікальним явищем: вони були водночас і мистецьким твором, і пам’яткою історії.
Тематика листівок
Темами для цих листівок могли бути як історичні події, битви, в самих персонажах можна було вгадати деякі персоналії, так і побутові сцени: збори козака в похід, життя села, стосунки між людьми.
Художник приділяв багато уваги не лише самим козакам та їхньому військовому життю, а і їхнім стосункам з іншими, або ж ставленню інших до козаків. На кількох листівках зображене щось на кшталт сільських забав. Наприклад, “Козак”, ілюстрація, на якій видно людей, які зібралися разом, напевне, на якесь свято. Якщо придивитися, то можна помітити, яку увагу Амвросій Ждаха приділяв одягу на своїх зображеннях. Вишивка залом схожа, тобто з одного регіону, проте неоднакова. В багатьох є якісь прикраси: чи то намисто, чи то пояс, чи хустка. Серед інструментів можна побачити щось схоже на бандуру.
Зображує на листівках і молодше покоління. Тут вже можна розглянути й вигляд села. Загалом кольори картини дуже яскраві й передають позитивну атмосферу. Також видно, що художник добре попрацював над зовнішнім виглядом персонажів, костюми добре промальовані, вони виглядають певною мірою навіть багатше і яскравіше, ніж на попередній картині.
Поруч із веселими сценами існує й інша тема — мотиви смерті й розлуки. Чимало пісень, які ілюстрував Ждаха, розповідають про прощання козака з родиною, смерть у поході чи самотність на могилі серед степу. Художник умів передати і цей сум: у темних барвах, у поглядах персонажів, у символічних чорних птахах чи яворах над водою.
Цензура і легенда про Мазепу
Деякі листівки царський уряд визначив, як “небезпечні”. До прикладу, “Ой, біда, біда чайці-небозі”. Через її національний характер, роботу сприйняли, як загрозу самодержавству. На ній зображений Хмельницький, який закриває собою жінку з дитиною, символ України. Що цікаво, є свічення, що художник спочатку хотів зобразити Мазепу (за легендою саме він є автором цієї пісні), але митця попросили відмовитись від цієї ідеї через цензуру і сприйняття Мазепи в Російській імперії як “зрадника”.
Ілюстрації до “Кобзаря”
Листівки були не єдиною сферою діяльності митця. Оскільки він займався книжковою графікою, то ілюстрував також “Кобзар” у 1896-1901 роках. До цього інші художники вже створювали ілюстрації до окремих творів, проте Амвросій Ждаха взявся за те, щоб проілюструвати збірку повністю і зробити її доступною для широкого кола читачів. Для оформлення зображень графік планував використати орнаменти з кераміки, писанок або ж шиття, а для текстів — відтворити шрифт на основі українських стародруків. Таку ж техніку він використовував і в пізнішій роботі над листівками. Тоді книгу, на жаль, не вдалося видати, проте, деякі ілюстрації збереглися в окремих колекціях.
Подальше життя митця
Під час української революції 1917-1921 рр. А. Ждаха бере участь, як гравер, у конкурсі проєктів-ескізів національних паперових грошей та грошових знаків, так званих розмінних марок.
З 1924-го і до кінця свого життя в 1927 р. Амвросій Ждаха викладав курс лекцій з українського декоративно-ужиткового мистецтва в Одеському політехнікумі мистецтва, а також креслення та графіку. Помер Амвросій Ждаха 8 вересня 1927 року.
В 1937 р. його зятя Віктора Боровика, просвітника, українського патріота було репресовано і знищено.
В 60-их рр. ХХ ст. донька художника Олена Амвросіївна Боровик намагалася ту спадщину, яка залишалася в неї від батька (ілюстрації до творів Т. Г. Шевченка), передати тодішньому керівнику Одеського музею А. Н. Шистеру, але той засумнівався у їхній художній цінності й відмовився від них.
