Вступ
«Тільки Господар Землі Української — тільки Монарх Український може сотворити силу, без істнування якої свобода це анархія. Тільки одна людина, один провід, одна воля, тільки він, Господар, може сотворити підставу Держави — Українську Армію. І тільки стоячи сам один на чолі тієї армії, він буде авторитетом, що свободу українських громадян заґварантує і тільки він один дасть дійсну свободу, бо свобода без Гарантії авторитету це пустий згук без ніякої вартости» - В. Липинський.
Аргументував він це твердження посилаючись на період Хмельниччини коли через великий авторитет та майже необмежену владу гетьмана Б. Хмельницького козацька державність зазнала серйозних змін, від фактичної автономії до повної незалежності.
Липинський та ряд інших відомих істориків серед яких були Д. Дорошенко та І. Крип’якевич вважали що саме в сильній централізованій гетьманській владі Хмельницький вбачав збереження української державності. Липинський пише що саме «тверда як залізо влада» могла пристосувати козацький устрій який зародився у вільному степу до «хліборобської, культурної городової України, з її складним господарством і високою європейською цивілізацією» [В цьому питанні вони мали кардинально протилежну точку зору від істориків народницької школи, які вбачали основою козацької держави виключно «демократичні» засади].
Та чому перший правитель козацької держави не проголосив себе монархом, як ставилися до його монархічних ідей інші правителі та духовенство та яке місце мали білоруські землі в його планах?
Як патріархи гетьмана майже коронували
Духовенство як носій національної ідеї допоміг Хмельницькому зробити з люблячих свободу козаків сильних поборників державного ладу. М. Грушевський підкреслює, що:
«релігійний мотив був найбільш популярний, найбільш ідеальний, який найкраще міг служити для оправдання і усвячення повстання в очах своїх і чужих».
Таким чином православне духовенство надавало духовні санкції гетьманській владі й займалося справами освіти й культури. Висока позиція церкви піднімала престиж козацької держави серед інших християнських держав особливо православного конфесійного напрямку.
В. Липинський стверджує що велику роль в формуванні монархічних ознак і легітимізації гетьманської влади в козацькій державі займають східні патріархи, а в найбільшій мірі патріарх єрусалимський Паїсій який зустрічав Хмельницького коли той тріумфально увійшов в Київ через Золоті ворота.
Патріарх Паїсій нагородив гетьмана титулом «Князя Руси» і прирівняв його до Констянтина Великого (імператора який зробив християнство державною релігією в Римській імперії). Також можливо що Паїсій привіз з собою митру якою бажав коронувати Богдана Хмельницького князем Руського князівства чому на жаль немає вагомих підтверджень. Потульницький пише що тоді гетьман відмовився від коронування посилаючись на те що «не належить до царського чи королівського роду». Наступного разу вже в 1654 р. патріарх Макарій привозив з собою чашу зі святим мирром, який він сам освятив і який можливо був привезений для коронації Хмельницького. Цього разу також не відбулася коронація через те що це був важкий рік для гетьмана в який відбулася Переяславська рада.
С. Плохій пише що патріархи звертаючись до Хмельницького називали того illustrissimus princeps (ясновельможний князь) що ставило його в один ряд з правителями Молдавії та Валахії.
Така титулатура мала вагомий вплив на признання іншими монархами амбіцій гетьмана і покращення з ним стосунків. Підтвердженням цього є листи Войцеха Мясковського в одному з яких він написав про те що молдавський господар Лупул прислав Хмельницькому подарунки з пропозицією виступити проти Польщі й «помогти всіма своїми військами стати Князем Руси, і навіть по мирному уступити, коли він захоче, Волоське князівство». Мясковський пише що переговори щодо цього ведуться через грецьких ченців що вказує на причетність до цього східних патріархів. Імовірно гетьман думав над тим щоб зайняти трон волоського господаря і таким чином мати династичну опору для своїх дій в Україні.
Білоруські землі в монархічних планах Б. Хмельницького
Окрім Волоського князівства Б. Хмельницький мав політичні інтереси до деяких земель Білорусі. Підтвердження цьому ми знаходимо в повідомленнях шведського посла в Семигороді який пише про наміри гетьмана захопити «частину Білоруси з титулом князя». В цьому питанні він мав надію на допомогу князя Юрія Ракоці з яким активно переписувався. Проте цьому активно перешкоджала польська дипломатів залякуючи трансільванського князя що якщо Хмельницький посилить свій політичний вплив, то для Ракоці і його держави це буде великою загрозою. Польський дипломат М. Станіславський в 1656 році писав князю Д’єрдю ІІ Ракоці:
«Чи зможе Хмельницький який щасливо зміцнювався протягом дев’яти років і став володарем русинських країв, повернутися до природного стану і з володаря, з монарха, на заклик якого виступає 100 тис. військо, перетворитися у слугу і підданого в кн. милості?».
Пропозиція шведського короля
Прийняти монархічний титул гетьману також пропонував шведський король Карл X Густав. Він запропонував Хмельницькому титул «Князь Київського і Чернігівського і Гетьмана Військ Запорожських» з тим, що той зможе передати владу своїм нащадкам за династичним правом. Але разом з титулом і підтримкою зі своєї сторони шведський король висунув вимогу васальної залежності козацької держави. Хмельницький від також залежності відмовився і пізніше через шведського посла отримав нову пропозицію союзу:
«скріпленого взаїмно заприсяженою «ассекурацією» і опертого на загварантованю повної державної незалежності «цілої України» визнаню законним наслідником гетьманського сина Юрія і забезпеченю за гетьманом Білоруси по Смоленськ з дідичним правом Князя».
Відмова від монархії
І. Крип’якевич пише що хоча у Хмельницького і була можливість проголосити себе монархом, але він «відмовлявся від цих почестей» і виступав тільки за спадкове гетьманство для своїх синів.
Пропозиції Карл X Густав, Порти та Патріарха Паїсія коронувати Б. Хмельницького були відкинуті. Причиною цього міг бути факт того що сам гетьман походив з дрібної шляхти й не міг очікувати повноцінного признання своєї влади від інших держав.
Ще одною причиною цього як стверджує В. Смолій, могло бути усвідомлення відсутності опори для князівської влади та того що отримання влади за допомогою іноземного монарха поставило б під сумнів легітимність Хмельницького.
Заключна частина
Тож, хоча влада в козацькій державі і набирала монархічно-династичні риси, але послідовна і стала традиція так і не сформувалася. Причиною цього могла бути боротьба в самому українському суспільстві двох політичних концепцій розвитку державності.
Першою була концепція яку висувала православна шляхта і закладалася в створенні Великого князівства Руського. В такому випадку основна політична сила була б в руках цієї ж православної шляхти.
Друга концепція розвитку державності полягала в утворенні «козацького панства» (держави) в якій козацтво мало б своє володіння, окреме від Польщі.
Література для детального ознайомлення:
Грушевський М. Історія України-Руси / М. Грушевський. К. : Наукова думка, 1995. Т. 8.
Крип'якевич І.П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф.П.Шевченко, І.Л. Бутич, Я.Д.Ісаєвич, 2-е вид., виправлене і доповнене. Львів: Світ, 1990.
Липинський В. Україна на переломі 1657-1659 : замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю / Вид. 2-ге. Нью-Йорк: Булава, 1954.
Струкевич O. K. Про монархічну модель правління в Україні-Гетьманщині / Наукові записки [Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського]. Серія : Історія. 2003.
Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII-XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації / Київ: Альтернативи, 1997.
