Вступ
В Конотопі, звідки я родом, є одна неймовірна людина–пан Євген Сур. Він свого часу зробив статки в майже 1 мільярд долларів, створивши найбільшу містобудівну компанію в росії, та після початку російсько-української війни в 2014 році вивів звідти всі активи. Нашому місту від допомагав ще з далеких 2000-х. За весь час його меценатства він збудував дві найкращих школи міста, найбільший та, водночас, найкращий собор, пантеон слави військових загиблих під час війни, та багато іншого. Нещодавно він презентував книжку “Перепис Конотопської сотні 30-40 років 18 століття”. Я мав честь отримати цю книжку прямо на її презентації, отож сьогодні я хотів би розповісти вам про свої думки, котрі виникли після аналізу. Стаття не тільки про книжку, а й про роздуми стосовно козацтва, русні та історії, тож може бути цікаво не тільки конотопцям.
Що це та з чим його читають?
Книжка має в собі 500 сторінок історичної праці. На цих сторінках зібрані усі прізвища людей, котрі проживали на території Конотопської сотні. Там можна знайти купу історичних документів, імен, а також посад.
В чому її цінність?
Перш за все, це неймовірна збірка інформації, котра допоможе написати не одну наукову роботу. По-друге, завдяки цій книзі можна відтворити свій та чужий генеалогічний роди. Наприклад, гортаючи сторінки цієї книжки, можна побачити прізвища знайомих містян, чиї роди проживали тут століттями. Прізвища свого роду знайшов тут і я. В цілому, після такої інформації рядки гімну, в яких співається “…ми браття козацького роду” набуває зовсім інших фарб.
Чому я причепився до козаків?
Тема козацтва, наперекір багатьох думок, на превеликий жаль є недооціненою. Величезну роль в цьому зіграла шароварна культура, котра створила селянський образ козака, котрий лиш б'ється, бухає та думає як знайти дівчину на Запорозькій Січі. Насправді ж, козаки це не про характеристику людини, це про статус. Звати себе козаком чи приписувати себе до козацького роду це величезна відповідальність, бо “бути козаком” раніше дорівнювало “мати статус”. Козаки, здебільшого, це шляхтичі, а тому, приписувати себе до їхнього роду без перевірки свого генеалогічного дерева це те ж саме, якби я сказав, що я онук Єлизавети Другої. Прикладів шляхетного козацтва купа, і найкращим, для аналогії, є останній гетьман козацької України–Кирило Розумовський.
Кирило Розумовський жив як король, шо можна прослідкувати навіть на його зображеннях. Він мав свою свиту, похоронений за правилами похорон королів. Його серце було забальзамоване та сховане в скриню, поруч із труною. Раніше, на таку почесть заслуговували лише європейські королі, і то не всі.
Другим прикладом є останній гетьман України–Павло Скоропадський. Високоосвічена людина з шляхетського роду, в якому також були гетьмани та козаки, котрий мав купу маєтків, грошей, та неймовірну репутацію. Ментальний спадок козацького роду можна прослідкувати і в його реформах, котрі дозволяють мені по праву назвати його найуспішнішим правителем України всіх часів.
До чого тут росія?
русня хуйня. Цією фразою я міг би завершити допис, але для коректності я все ж таки розберу маловідомі тему. Розумієте, за часи правління Богдана Хмельницького була проведена неймовірна адміністративна реформа, котра по праву є однією з найкращих(наявна в Україні сьогодні адміністративна система є однією з найгірших). За тією системою в сотні та полки об'єднувалися не просто території обмежені річками чи лімітом території, а в першу чергу об'єднані культурно-історичним минулим та родинними зв'язками. Можна дуже легко прослідкувати, як більшість прізвищ свого часу були поширені в якомусь конкретному районі сучасної України.
Рішення Хмельницького було дуже простим та неймовірно геніальним із стратегічної точки зору, і неодноразово допомагало у веденні боїв. Однак, як нам відомо, росія прийшла і все перелопатила, ввівши спочатку губернії, а потім і області. Ті області і досі залишаються в Україні, через що такі споріднені між собою міста як Батурин та Конотоп, наприклад, знаходяться не те, що в різних районах, а й у різних областях. В Чернігівській області наявні райони, котрі складають із хвостів чотирьох і більше колишніх сотень. Якщо ви думаєте, що це було зроблено виключно заради комфорту, то ви помиляєтеся. Насправді ж все дуже просто: росії було вигідно пошматувати та розділити родинні осередки, тим самим стираючи нашу ідентичність.
Так і шо в кінцевому результаті?
Якщо підсумувати все вище написане, то вийде щось таке: Козацтво в Україні грало і грає величезну роль в творенні держави як геополітичної одиниці та формуванні національної свідомості. росія не зраджує своїм звичкам, а тому завжди намагалася обілгати саме поняття “українство” та “козацтво”. Зараз, як ніколи раніше необхідно формувати національну свідомість наших громадян, а також, що немаловажливо, формувати правильні цінності, руйнуючи міти шароварщини.
Завершити хотілося б гаслом виговців з 58-ї бригади
