Вирішив покласти цей текст першим довгочитом на цій платформі. Ну що ж, поїхали.
Цей текст був написаний для підписників мого тг-каналу Записки на драконячій лусці. Публікується без змін.
Уйгури - це один з найдавніших нині існуючих народів Азії. Їхній етногенез, тобто походження як народу - питання складне та заплутане. Втім, назва "уйгури" починає зустрічатись в письмових джерелах вже з початку нашої ери.
Основою народу уйгурів стали численні тюркомовні (в основному) племена, які сформували в степах нинішньої Монголії Уйгурський каганат. Після його розгрому іншими кочовими племенами предки уйгурів переселились в Східний Туркестан - і саме там живуть вже аж до нашого часу, злившись з попереднім населенням цього регіону (ірано- та тохаро-мовними племенами).
Саме тоді уйгури перестали бути кочовиками і стали осілими землеробами.
В давнину уйгури були маніхейцями, був поширений буддизм, шаманізм та християнство (несторіанство). Але вже в XVI ст. ці релігії в основному витіснив іслам.
Антропологічно уйгури належать до перехідної (змішаної) південно-сибірської раси. В залежності від субетносу в їхній зовнішності можуть переважати європеоїдні чи монголоїдні риси.
У Китаю та уйгурів давні та, м'яко кажучи, дуже складні відносини. Базуються вони на унікальному географічному положенні Східного Туркестану.
Подивіться уважно на карту Шовкового шляху. Дві його гілки - північна та південна - пролягають обабіч пустелі Такла-Макан. Ці низки долин та оаз навколо пустелі і є Східним Туркестаном, в якому живуть уйгури.
І протягом століть це були єдині зручні шляхи з Китаю в Центральну Азію та далі на захід і південь.
Тож так, для Китаю ще власне з часів династії Хань (коли вони з'ясували, що на заході існують великі могутні держави, з якими можна прикольно торгувати) цей шлях був критично важливим для торгівлі. Нічого дивного, що вони намагались тримати його під контролем.
Не буду зариватись надто глибоко у історію, натомість скажу так: з XVIII сторіччя, коли Східний Туркестан захопила маньчжурська династія Цін (так-так, та сама, що правила всім Китаєм), уйгури постійно боролись за своє самовизначення.
Періодично вони таки брали гору - друга половина XIX ст., 1933 рік, 1943 рік...
Але з 1949 року комуністичний Китай знову захопив Східний Туркестан і утворив на його теренах Сінцзян-Уйгурський автономний район.
Комуністичний Пекін з того часу притримується стратегії, єдиної для всіх національних меншин Китаю (а їх там дуже, дуже багато) і не лише для них.
Одномовна (монокультурна) модель включає в себе наступні риси:
- стандартизація мови та культури по всій країні
- культурна асиміляція
- обмеження народжуваності.
Ще в Східний Туркестан весь цей час переселяють етнічних ханьців (щось нагадує, так?)
З 2014 року всі ці обмеження набули ознак етноциду, а потім і геноциду. "Табори перевиховання", в яких насильно утримують уйгурів, фактично є концтаборами. Також зафіксована примусова стерилізація, примусові аборти. А ще - придушення релігійних обрядів, боротьба з уйгурською культурою: наприклад, знищення мечетей, кладовищ, зменшення навчання уйгурською мовою, відправка дітей на навчання в інтернати, і навіть заборона називати дітей традиційними іменами, пов'язаними з ісламом.
Два моменти, про які мені хотілося б сказати окремо:
1. Всі ці утиски торкаються не лише уйгурів - жертвами стають також інші тюркські мусульмани, що проживають в Синцзяні, наприклад казахи та киргизи.
2. Боротьба уйгурів та інших тюрків проти КНР не припинялась. З 1949 року було немало спроб повстання, бунтів та протестів. Втім, Пекін вдало використовує карту "ісламських фундаменталістів", зменшуючи міжнародну підтримку уйгурів.
При цьому треба сказати, що уйгури та казахи досить часто стають популярними айдолами, співаками та акторами в Китаї - через їхню зовнішність, яка часто поєднує європеоїдні та монголоїдні риси. Таке поєднання нерідко відповідає сучасним китайським уявленням про красу.
Але я практично не чув про активне засудження офіційної політики поп-зірками уйгурського походження. Це і не дивно - враховуючи авторитарність режиму КНР.
Приклад - Ablajan Ayup (на фото), успішний двомовний співак, який популяризував уйгурську мову та культуру. Він зник ще у 2018 році, і все, що мені вдалось знайти - те, що за повідомленнями його брата, Абладжан перебуває в одному з "таборів перевиховання".
Десь так. Звісно, це дуже короткий та поверхневий пост - але, можливо, він допоможе вам трошки більше розуміти ситуацію з уйгурами в Китаї.
Якщо у вас ще є запитання - пишіть в коментарі, спробую знайти відповіді.
