Вступ
Думаю, кожен з нас розуміє, що перемога України над росією не є якоюсь перспективою, це є вже доконаним фактом та справою часу. Однак вже зараз нам необхідно думати про відбудову країни та, зокрема, про репарації. Щодо репарацій можна розвести багато цікавих дискусій, адже вони можуть бути не лише у вигляді грошей чи ресурсів. Сьогодні ми поговоримо про такі “цікаві” репарації.
Історія
Через багаторічне поневолення українського народу, в росії залишилося дуже багато речей, котрі по праву належать Україні. Мова навіть не про якісь важливі документи чи картини, ми говоримо навіть про щось банальне — газети.
Людина, котра ніколи не захоплювалася історією, наврядчи зрозуміє цінність газет. Насправді ж, це такий самий важливий документ як і різні договори, от тільки поки договори показують ситуацію на великих масштабах, типу геополітики, то газети показують настрої народу та окремо взятих міст/селищ. Найбільша збірка газет міста Конотоп була вилучена та передана в бібліотеку пітєра. Така ж ситуація і з багатьма іншими містами. Маючи ці непотрібні, на перший погляд, папірці, можна написати не одну наукову роботу та розвинути наше розуміння історії не тільки країни, а й різноманітних регіонів.
Чому саме газети?
Насправді це просто гарний приклад того, що корисними можуть бути не лише “вагони золота давніх скіфів”, і серед різноманітних атрибутів козацької доби є неймовірна кількість менш популярних, але не менш важливих речей.
Мистецтво
росія систематично вивозила та вивозить українські надбання мистецтва. Тільки за час війни вони прозвітували про щонайменше 50(!!!) тисяч експонатів, котрі їм вдалося вкрасти. Звичайно, все це буде повернуто, але ви ж розумієте, що це не все, на що може претендувати Україна?
Репараціями можуть стати будь-які витвори українських митців, котрі вважаються росією “сваімі”. Як всім нам відомо, “сваіх оні нє брасают”, тож отримати назад всі ці надбання буде не важко. Важливо зазначити, що протягом всього допису ми розглядаємо лише повернення речей, котрі дотичні до України, адже “російські класики” не те щоб дуже цінні чи вирізняються своїми особливостями.
Отож, з болот можуть бути повернуті картини Малевича, Айвазовського, Куїнджі, Рєпіна, Ге та інших. Тут треба нагадати людям, що цінність у картини є не тільки в грошовому еквіваленті, але й в соціальному та культурному. Повернення такого роду можуть нарешті розплющити очі світовій спільноті, котра от вже понад століття неправильно сприймає Україну та українців, а також наших митців.
Література
Це питання може стати спірним для декого з вас, адже більша частина літератури, яку ми можемо отримати, написана російською мовою. З іншого боку, як і завжди при аналізі історії, нам потрібно усвідомлювати тогочасні реалії та продивлятися кореляцію.
Одним з головних кандидатів на “возвращеніє в радную бухту” може стати Антон Павлович Чехов. Людина, з давнім корінням з Полтавщини, вічний ненависник всього російського та поціновувача України. замінивши в цьому тексті Чехова на Гоголя ми отримаємо такий самий результат. У приклад привожу цитату Чехова, де є показовим, як він згадує про росіян не відносячи себе до них:
Дивна істота - російська людина! У ній, як у решеті, нічого не затримується. В юності він жадібно наповнює душу всім, що під руку потрапило, а після тридцяти років в ньому залишається якийсь сірий непотріб. Щоб добре жити, по-людськи - треба ж працювати! Працювати з любов'ю, з вірою. А у нас не вміють цього. Архітектор, збудувавши два-три пристойних будинку, сідає грати в карти, грає все життя або ж стирчить за лаштунками театру. Доктор, якщо він має практику, перестає стежити за наукою, нічого, крім "Новин терапії", не читає і в сорок років серйозно переконаний, що всі хвороби - простудного походження. Я не зустрічав жодного чиновника, який хоч трошки розумів би значення своєї роботи: звичайно він сидить у столиці чи губернському місті, складає папери і посилає їх в Зміїв і Сморгонь для виконання. А кого ці папери позбавлять волі руху в Змієві та Сморгони, - про це чиновник думає так само мало, як атеїст про муки пекла. Зробивши собі ім'я вдалим захистом, адвокат вже перестає піклуватися про захист правди, а захищає тільки право власності, грає на скачках, їсть устриці і зображує тонкого знавця усіх мистецтв. Актор, який зіграв стерпно дві-три ролі, вже не вчить більше ролей, а надягає циліндр і думає, що він геній. Вся Росія - країна якихось жадібних і ледачих людей: вони страшенно багато їдять, п'ють, люблять спати вдень і уві сні хроплять. Одружуються вони для порядку в домі, а коханок заводять для престижу в суспільстві. Психологія у них - собача: б'ють їх - вони тихенько виють і ховаються по своїм будах, пестять - вони лягають на спину, лапки догори і виляють хвостиками.
Іншою, не менш контроверсійною персоною, може стати й уродженець України, та людина з козацького роду — Володимир Маяковський. Тут, без зайвих слів, просто приведу декілька його цитату:
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ —
тем, кто рядом, почёта мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
кроме двух прославленных Тарасов —
Бульбы и известного Шевченка, —
ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут — зардеется розой
и выдвинет аргумент новый:
возьмёт и расскажет пару курьёзов —
анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
на Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знамёнах —
лексиконах алых, — эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»
Висновок
Думав написати у висновку щось дуже серйозно, але мені впадлу. Любіть маму, мийте руки з милом, чистіть зуби і все у вас буде добре.
