Колись він прикрашав маріупольський ресторан, сьогодні — подорожує містами й країнами. «Боривітер» Алли Горської — це історія про мистецтво, яке продовжу жити, попри руйнування.
Історія цього панно розпочалася в 1967 році, коли до Маріуполя у творчу експедицію приїхали Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Плаксій, Галина Зубченко, Василь Парахін, Надія Світлична та Григорій Пришедько. У цей час створювалися одразу дві монументальні роботи — “Боривітер” та “Дерево життя”.
Для Алли Горської та її чоловіка це була не перша подорож на Донбас. Вони вже кілька років працювали в регіоні, зокрема створили протягом одного року вісім мозаїк у Донецьку. Тоді ж завітали й до Маріуполя, щоб відвідати монументаліста Віктора Арнаутова.
Початок маріупольського монументального мистецтва
На той час Маріуполь був одним із найбільших осередків монументалістики. Там творили як місцеві, так і приїжджі митці. З 1963 по 1987 роки в Маріуполі було створено 26 мозаїк загальною площею понад 2000 квадратних метрів.
Ідея прикрашати стіни з’явилася через масове зведення «хрущовок» — одноманітних, сірих будівель. Щоб трохи оздобити їх, митці викладали кольорові мозаїки.
Першу мозаїку місцеві митці Валентин Константінов та Лель Кузьминков створили в 1963 році. Вони навчалися в художників, які були послідовниками Михайла Бойчука. Серед них був Григорій Бердник, який викладав у художній студії в Палаці Піонерів в Маріуполі.
Для створення мозаїки митці використовували звичайну сантехнічну керамічну плитку, що надало роботі кілька особливостей. Для того, щоб отримати певні кольори вони були змушені вручну фарбувати плитку і потім її обпалювати. Також матеріали не дозволяли деталізувати зображення і воно виконане “колірними плямами”. Також мозаїка була виконана як єдине ціле.
Мозаїки Алли Горської
Команда митців затвердила попередні ескізи й розпочала роботу. “Боривітер” задумувався як соцреалістичне зображення, проте автори прийняли ризиковане рішення і вирішили змінити ескіз.
Під час роботи виявилося, що мозаїка завелика. Так про це у щоденнику записала Алла Горська:
Сам “Птах” виявився занадто великим. Маленьке приміщення. Малюватимемо просто на стіні.
Кольорами мозаїки хотіли показати атмосферу Приазов’я як місця, де степ стикається з морем. Також важливо було пов’язати стіну, на якій знаходилось панно із вікнами, з яких відкривався краєвид. На це звернув увагу Борис Плахтій:
Той зал, де було “Дерево життя”, — великий і темнуватий, а той, де “Птах Еллади” (“Боривітер”), — менший і з видом на море. А вони не врахували, що стіна і вікна, з яких видно море, емоційно пов’язані.Там треба було зробити щось легке й пов’язане зі стихією. Алла сказала: “Так і будемо робити”.
Символ дерева життя, зображеного на іншій мозаїці часто використовується для вираження порядку та єдності. Завдяки образам на панно митцям вдалося показати міф про створення Всесвіту. Під час експедиції Алла Госька вела щоденник, в якому документувала роботу над мозаїками. 22 липня “Боривітер” було завершено.
Під час створення панно використовувалися різні матеріали. До прикладу, для “Дерева життя”, окрім смальти, — листковий алюміній, а для “Боривітра” — нержавіючі ложки. Завдяки відблискам зображення змінювалося залежно від кута зору, створюючи ілюзію руху.
“Гілки “Дерева життя” гойдались”, — пригадує Константінов.
Замуровані
Попри художню цінність, доля цих творів була трагічною. Ще до створення мозаїк Віктор Зарецький та Алла Горська вважалися “ворогами народу”. Після загибелі художниці панно наказали знищити, проте місцеві майстри приховали його за стіною. Так “Дерево життя” простояло наступні сорок років.
До 2008 року доля мозаїки була невідома. Згодом до Маріуполя приїхала Людмила Огнєва (дослідниця життя Алли Горської) для того, щоб оглянути ресторан “Україна”. Там проводився ремонт і була змога зазирнути за стіну. Так пересвідчилися, що мозаїка далі існує. Стіну прибрали, проте небагатьом людям вдалося побачити спадщину Алли Горської, оскільки невдовзі ресторан припинив роботу.
Руйнування
У 2022 році, під час облоги Маріуполя, будівля ресторану «Україна» зазнала серйозних пошкоджень. Було знищено до 30% полотна мозаїки й, через появу тріщин, інша частина також поступово руйнується.
Відродження
У червні 2025 року в Києві презентували відтворену копію “Боривітра”. Ініціаторами стали українські митці та громадські організації, які прагнули повернути цей витвір шістдесятницького мистецтва.
Робота над мозаїкою тривала три місяці. Було виготовлено 68 окремих фрагментів загальною вагою близько 700 кг. Мобільна конструкція дозволяє перевозити інсталяцію й показувати її в різних містах.
Оскільки Алла Горська багато працювала на сході України, майже увесь її творчий доробок було втрачено, більшість робіт опинилися на тимчасово окупованих територіях. Відомо лише дві мозаїки, які збереглися на підконтрольній Україні землі – “Вітер” у Києві та “Птах” у с. Гельмязів Черкаської області.
Сьогодні “Боривітер” — це не лише відновлена мозаїка, а символ незламності української культури. Його історія показує, що мистецтво може пережити фізичне знищення, продовжуючи жити у пам’яті й відтвореннях.
Відродження цього твору — це і вшанування Алли Горської, і нагадування про цінність кожного фрагмента культурної спадщини.
