Увага! Наступна інформація може бути небезпечною для вас та для вашого здоров’я і призначена для навчальних цілей, ні в якому разі не повторюйте це вдома.
Нижче написаний текст є аматорським перекладом уривку з книги Девіда Гарбера “Assorted Nasties”, тому у разі виявлення неточностей чи помилок у тексті - коментарі завжди відкриті. Також наступні ілюстрації та примітки є доповненням перекладача задля кращого розуміння матеріалу і не містяться в оригіналі. Приємного читання!
Міститься: в корінні Aconitum napellus, A. Columbianum, A. ferox та багатьох подібних видах. А також у насінні та, в малій кількості, у інших частинах рослини.
Молярна маса: 645.72 г/моль.
Вигляд: жовтувато-білий аморфний порошок, на смак різко-кислий.
Правила поводження: уникайте вдихання, споживання та контакту з даною речовиною. Цей алкалоїд може всмоктуватися через шкіру.
Дозування: 100 мг достатньо для більшості людей. Кристалічний аконітин токсичніший у 10-15 разів за аморфний, смертельна доза - менше 4 мг.
Симптоми: якщо приймати орально, то симптоми проявляться в більшості випадків через декілька хвилин, хоча вони можуть затриматися на годину і більше. Спершу починається оніміння та поколювання обличчя і рота, що з часом поширюється по всьому тілу. Часто, хоч не завжди, алкалоїд викликає блювоту. З'являється запаморочення, слабкість у м'язах, втрата голосу, проблеми із серцем та серцева недостатність. Великі дози можуть спричинити швидку смерть від шоку, але зазвичай смерть настає за відтинок часу між 8 хвилин і 4 години після вживання.
Особливості: з античних часів порошок з кореня аконіту* використовувався як отрута. Сама рослина відома під такими назвами як "Вовча смерть" (Wolfsbane), "Монаший капшук" (Monkshood) та "Монаший капелюх" (Friar's Cap). Найбільш смертоносними видами є A. ferox або індійський аконіт, що росте лише на півночі Індії. Ці види настільки небезпечні, що контакт голими руками може викликати серйозне, хоча не завжди фатальне, отруєння.
Тому завжди потрібно одягати рукавички під час збирання будь-яких видів аконітів. Особливо небезпечні вони якраз перед цвітінням. Аконітин також міститься у рослинах з роду Delphinium, разом з дельфініном, схожим за токсичністю алкалоїдом. Радянський Союз протягом Другої світової війни використовував кулі 32-го калібру, начинені 20-30 міліграмами аконітину. У 1944 році німецькі війська захопили декілька таких патронів та вирішили випробувати їх на засуджених на смерть злочинцях. Під час експерименту було вистріляно по одній кулі у верхню частину стегна п'ятьом в'язням. Протягом 20-25 хвилин нічого незвичного не відбулося, але потім арештанти почали відчувати сильне слиновиділення та блювотиння, які переросли у конвульсії та, врешті-решт, смерть впродовж двох годин після влучання. Всередині куль був кристалічний аконітин, який набагато смертельніший, зокрема під час нагрівання до високих температур, що й відбувалося під час пострілу. Крім того, під час нагрівання виділяються надзвичайно отруйні випари.
Аконітин - розчинний у спиртах, етерах та хлороформі та слаборозчинний у воді.
Процес виготовлення:
1) Помістіть у перколятор** фільтрувальний папір та наповніть до половини перетертим та висушеним у порошок коренем аконіту.
2) Наповніть іншу половину перколятора сумішшю з пентанолу*** і метанолу у відношенні 1 : 3 відповідно. Фільтрувати протягом 30 хвилин. Місце, де відбувається виготовлення, повинно добре провітрюватися, оскільки випари метанолу є отруйними та легкозаймистими.
3) Вилийте проціджену суміш у іншу ємність та додайте таку ж кількість суміші у перколятор, повторюючи пункт №2.
4) Злийте проціджену суміш у іншу ємність. Візьміть дрібку порошку з перколятора та поставте сушитися. Як тільки вона стане повністю сухою, покладіть на язик пучок висохлого порошку. Якщо ви відчули оніміння язика, то продовжуйте екстрагування. Інакше, прибирайте порошок з перколятора та переходьте до пункту №5. (Така невелика кількість порошку нешкідлива, але ні якому разі не проковтуйте її та опісля сполосніть рота декілька разів).
5) Змішайте всі отримані суміші в одну ємність. Заповніть ними до половини перегінну колбу. Під'єднайте струминний насос, щоб отримати вакуум, та обережно дистилюйте, поки в колбі не залишиться чверть від початкового об'єму.
6) Додайте вміст колби до 1%-го розчину сульфатної кислоти та перемішайте декілька хвилин. Розчину кислоти при цьому повинно бути більше в 5 разів щонайменше, аніж вмісту колби.
7) Додайте нову суміш в ділильну лійку разом з діетиловим етером у відношенні 1 : 1 та перемішуйте декілька хвилин.
8) Злийте нижній шар (з водою) у іншу ємність. Верхній же шар (з етером) вилийте геть.
9) Додавайте до збереженої рідини гідрооксид амонію, доки pH нової суміші не стане 8 і більше.
10) Влийте цю суміш в ділильну лійку разом з діетиловим етером у відношенні 1 : 1 та перемішуйте декілька хвилин.
11) Вилийте геть нижній шар рідини (з водою). Додайте невелику порцію холодної води до лійки та перемішайте. Воду ж злийте.
12) Нагрівайте суміш до випаровування етеру у добре провітрюваному приміщенні якнайдалі від вогню. Випари етеру - вибухонебезпечні.
13) Додайте отриманий залишок до невелику ємність з гарячою водою, профільтруйте та поставте на ніч у холодильник для кристалізації.
14) Профільтруйте дану суміш та просушіть. Помістіть результат у герметичну ємність.
Примітки:
Аконіту* — тут і далі мається на увазі не конкретний вид, а будь-який вид рослин з роду Aconitum.
Перколятор** — пристрій для перколяції, тобто процесу фільтрування рідини через нерухомий шар твердої речовини.
Пентанолу*** — тут мається на увазі суміш різних амілових спиртів (вони ж пентаноли), а не конкретний структурний ізомер.
