У 1788 році в Австралії було засноване перше британське поселення та майбутнє місто Сідней. Першою британською колонією на території Австралії був Новий Південний Уельс. Спершу так назвали усю Австралію. З часом у міру зростання населення внаслідок притоку іммігрантів з Британії утворювалися нові колонії. В 1825 році з Нового Південного Уельсу виділилася Тасманія, що попервах називалася Землею Ван-Дімена. В 1829 році була створена колонія Західна Австралія, а в 1836 році Південна Австралія. В 1851 році була оголошена новою колонією Вікторія, що виділилася з Нового Південного Уельсу. В 1859 році утворилася колонія Квінсленд.
Колонізація континенту британцями супроводжувалася сутичками з аборигенами від хворіб і сутичок кількість аборигенів суттєво падала. Залишки аборигенів відтіснялися у внутрішні безплідні землі. На початок 70-х років 19 століття повністю вимерли тасманійці. З кінця 18-го до середини 20-го століть чисельність тубільців скоротилася в 5-6 раазів.
Спочатку колонізація здійснювалася переважно шляхом створення британьських військово-каторжних поселень. Всього в Австралію до остаточного припинення заслання в 1868 році було зіслано близько 155 тисяч осіб, серед яких було багато політичних злочинців — ірландських повстанців, чартистів та інших. Важливим переломним моментом в історії країни стали 50-і роки 19 сторіччя. Наслідком відкриття золотих родовищ у Вікторії стала золота лихоманка 1851-1861 роки. та швидкий розвиток економіки австралійських колоній. Почалася масова вільна імміграція. За це десятиріччя населення зросло втроє — з 405 тисяч до 1,2 мільйона людей. До 1900 року населення країни перевищило 3,765 млн.
До середини 50-их років 19 сторіччя австралійські колонії керувалися губернаторами, яких призначав британський уряд. В той самий час Австралія була найбільш обмеженою в правах колонією Британії. Масова імміграція призвела в другій половині 19 сторіччя до боротьби переселенців проти скватерів, які захопили найкращі землі. Боротьба переселенців за землю була однією з найважливіших політичних проблем Австралії з другої чверті і до самого кінця 19 століття. Переселенці вимагали прийняття законів, які дали б їм можливість придбати землю та обмежили сваволю скваттерів. Урешті-решт такі закони були прийняті, втім вони були малоефективні через протидію великих землевласників. Тому в 19 сторіччі Австралія залишалася країною переважно великого землевласництва. Наприкінці XIX століття була фактично заборонена імміграція в країну людей неєвропейських рас. Відтоді політика заборони кольорової імміграції, політика білої Австралії неухильно проводилася усіма урядами країни аж до другої половини XX століття. Чи не головними ініціаторами подібної політики були профспілки та представники австралійських кваліфікованих робітників, бо це призводило до зниження зарплат австралійських працівників.
У кінці XIX сторіччя поселенці австралійських колоній висунули вимогу про утворення з окремих частин, які користувались автономією, єдиної федерації. Велика Британія підтримала цю ідею, сподіваючись використати її в своїх інтересах у районі Тихого Океану. 1 січня 1901 набрав чинності акт британського парламенту про створення Австралійського союзу. Федерація у складі 6 штатів, колишніх колоній, дістала статус Домініону. Був створений федеральний уряд на чолі з генерал-губернатором. Також в кінці XIX століття та на початку XX століття, в Австралії розпочинають активну діяльність ліваки, ліві починають прагнути влади і бажаючи захопити її силовим шляхом, саме кінець XIX століття це початок лівого злочинного радикалізму. Пік відбувся на 1920-х роки на тлі приходу і утвердження більшовиків при владі на території Росії, та окупованих територій більшовиками в 1920-х роках, зараз ми це детальніше розглянемо.
До створення Комуністичної партії у 1920 році лівий рух очолювали войовничі профспілки (тред-юніони). Глибока економічна депресія призвела до перших масштабних сутичок. У 1890 році відбувся Великий морський страйк конфлікт між портовими робітниками та судновласниками паралізував країну. У Мельбурні та Сіднеї консервативні уряди штатів вивели на вулиці регулярну армію та озброєних кінних стрільців для захисту штрекбрехерів. Командир кінноти полковник Томас Прайс виголосив перед солдатами історичний наказ щодо лівих мітингарів: "Стріляйте низько і кладіть їх на землю так, щоб цю роботу не довелось виконувати знову". Кулі свистіли над головами, десятки людей отримали травми від копит коней та прикладів, але смертельних випадків дивом вдалося уникнути.
У 1891 році відбувся страйк стригалів вовни у Квінсленді. Організовані робітники-стригалі створили озброєні табори, спалювали майно багатих фермерів та підривали залізничні колії. Уряд оголосив воєнний стан і відправив армію з кулеметами Гатлінга. Ліві лідери були заарештовані та засуджені до каторги, опір було зламано силою зброї.
Після Більшовицького перевороту 1917 року в Росії, австралійське суспільство охопила Червона паніка. Ліві мігранти та місцеві радикали злочинці почали відкрито виступати проти влади. Ліваки виголошували злочинні гасла і були готові до злочинних дій. У травні 1919 року відбулась Кривава неділя у Фрімантлі. Ліві портові робітники забарикадували порт Західної Австралії, щоб не дати штрекбрехерам розвантажити карантинне судно. Прем'єр штату Хел Коулбетч особисто очолив катер із силовиками та озброєними добровольцями. На причалі спалахнула запекла рукопашна бійка, робітники кидали каміння, а поліція пішла в атаку з багнетами та кийками. Внаслідо сутички загинув лівий радикал робітник Том Едвардс, який ще і був членом профспілки. Він намагався захистити від побиття керівника профспілки й отримав потужний удар поліцейським кийком по голові. Через три дні він помер у лікарні від черепно-мозкової травми. Його похорон перетворився на гігантську кількатисячну демонстрацію, а в місті встановили пам'ятний фонтан.
Березень 1919 року відбулись бунти Червоного прапору у Брісбені. Радикальні соціалісти (переважно російські емігранти) влаштували марш під червоними прапорами, що було заборонено законом. На них напав кількатисячний натовп правих консерваторів, націоналістів та озброєних ветеранів війни. Протягом двох днів тривали криваві погроми. Поліція стримувала лівих багнетами, десятки людей з обох боків отримали колоті та різані рани, будинки мігрантів було спалено. Смертей не зафіксували лише через масове втручання кінної поліції.
Один з найбільш кривавих сутичок комуністів та інших лівих проти силових структур Австралії відбулись в 1928-1929 роках. Де ліві радикали часто йшли на сутички та опір. У листопаді в 1928 році відбулась стрільба в порту Мельбурна. Під час масштабного страйку портових робітників у Мельбурні, поліція під керівництвом одіозного комісара Томаса Блеймі захищала штрекбрехерів від пікетів профспілок. Коли натовп робітників рушив у бік доку, субінспектор поліції віддав наказ стріляти на ураження. Поліцейські відкрили щільний вогонь із револьверів у натовп, що втікав. Чотири ліваки робітники отримали важкі поранення. Під час цих подій був загиблий Алан Віттекер лівий активіст порту та ветеран Першої світової війни (вижив під Галліполі). Куля влучила йому в задню частину шиї. Після трьох місяців мук у лікарні він помер від наслідків поранення. Офіційне слідство назвало розстріл виправданим убивством, а консервативний уряд відмовився проводити розслідування дій поліції.
Грудень 1929 року відбувся Ротберійський бунт. Власники шахт на півночі Нового Південного Уельсу оголосили масовий локаут, намагаючись знизити зарплати. За підтримки консервативного уряду штату на шахту в Ротбері привезли штрекбрехерів. Понад 5000 шахтарів-профспілківців (серед яких було багато комуністів) штурмували ворота шахти. Поліція відкрила вогонь із револьверів прямо в натовп. Понад 40 шахтарів отримали кулі, багато з них лишилися інвалідами. Був і загиблий ним виявився Норман Браун 26-річний шахтар та лівий активіст. Куля зрикошетила або була випущена прямо в нього, внаслідок чого він загинув на місці. На його похорон прийшло понад 7000 людей, а Браун став головним «мучеником робітничого класу» в історії Австралії.
На початку 1930-х років у Сіднеї виникла ультраправа воєнізована організація "Нова гвардія", яка налічувала до 50 000 осіб і очолювалася прихильником Муссоліні Еріком Кемпбеллом. Її метою було знищення Комуністичної партії Австралії. Штурмовики «Нової гвардії» створили таємний «Фашистський легіон». Вони нападали на комуністичні мітинги в Сіднеї, влаштовуючи масові побоїща із застосуванням кастетів та залізних прутів. Вони викрадали лівих активістів, вивозили їх у ліси і жорстоко катували. У 1932 році група фашистів увірвалася в будинок одного із засновників Комуністичної партії Джока Гардена, де його жорстоко побили на очах у родини, але Гарден вижив. Ці дії були необхідні, від правих через недопущення впливу комуністів та інших лівих в Австралії, праві зокрема фашисти чудово бачили, що відбулось на уламках Російської імперії, коли там до влади прийшли комуністичні злочинці, та не хотіли такої долі у себе.
У 1933 році відбулась битва на Фенікс-стріт у Мельбурні. Уряд штату Вікторія заборонив комуністам проводити мітинги. У відповідь Комуністична партія організувала акцію протесту безробітних у районі Брансвік. Щоб лідера мітингу, Ноела Кунігена, не заарештувала поліція, ліві зварили масивну сталеву клітку, прикували її до вантажівки, всередині якої закрився Куніген і говорив через рупор. Поліція пішла на жорсткий штурм барикад із кийками, а один із офіцерів відкрив вогонь із пістолета, поранивши в стегно лівого активіста. Акцію розігнали, але цей випадок увійшов в історію як приклад винахідливості комуністів у боротьбі з силовиками.
Через підписання пакту Молотова-Ріббентропа, Комуністична партія Австралії (CPA) оголосила війну Британії проти Німеччини «імперіалістичною» і закликала саботувати роботу оборонних заводів. Консервативний уряд Роберта Мензіса оголосив комуністів поза законом. Поліція штурмувала офіси CPA, вилучала друкарські верстати та заарештовувала лідерів. Відбувалися регулярні сутички з силовиками, але без застосування зброї на ураження. У 1941 році (після нападу Гітлера на СРСР) комуністи змінили позицію, і заборону зняли.
Варто сказати, що після Другої світової війни сутички комуністів та інших лівих проти силових структур Австралії відновились, хоча вже не несли смертельної загрози для Австралії. У 1949 році відбувся Загальнонаціональний страйк шахтарів це був найбільший і найгостріший індустріальний конфлікт повоєнної епохи. На чолі страйку стояла Федерація шахтарів, де провідні ролі відігравали члени Комуністичної партії Австралії (CPA). Протест паралізував промисловість країни. Лейбористський прем'єр-міністр Бен Чіфлі пішов на безпрецедентний крок — оголосив страйк незаконним, заморозив кошти профспілок і залучив регулярну армію для заміни страйкарів. Понад 2 500 військовослужбовців зайняли вугільні розрізи в Новому Південному Уельсі. Навколо шахт відбувалися локальні сутички між робітниками та військовими патрулями й поліцією. Лідерів комуністів було заарештовано та ув'язнено, але завдяки суворій дисципліні військових жодного пострілу на ураження не було зроблено, і обійшлося без жертв. У розпал Холодної війни консервативна еліта Австралії всерйоз побоювалася комуністичного перевороту. Для протидії лівим була створена надсекретна, добре фінансована парамілітарна організація «Асоціація». Її очолив найвідоміший австралійський генерал сер Томас Блеймі. Організація налічувала десятки тисяч ветеранів війни і готувалася взяти владу в країні у разі повстання лівих. Члени «Асоціації» виконували роль шпигунів, а також влаштовували напади на комуністичні осередки. Під час страйку 1949 року вони діяли як таємні загони штрекбрехерів та залякували лівих активістів Оскільки Комуністична партія Австралії діяла виключно в межах правового поля і не планувала збройного повстання, «Асоціація» так і не розгорнула повноцінний терор і самоліквідувалася на початку 1950-х роках, загиблих не було.
У 1950-1951 роках відбувся референдум Мензіса та Червона паніка. Консервативний прем'єр-міністр Роберт Мензіс виграв вибори на хвилі жорсткого антикомунізму і ухвалив закон про повну заборону Комуністичної партії. По всій країні спалахнули запеклі вуличні бої між комуністами та поліцією, яка проводила рейди на офіси CPA. Праві націоналістичні групи здійснювали напади на ліві друкарні та мітинги. Вищий суд Австралії визнав заборону КПА неконституційною. Мензіс виніс питання на загальнонаціональний референдум у 1951 році, але австралійське суспільство проголосувало проти заборони партії. Демократичні інститути знизили градус напруги, запобігши кровопролиттю.
У 1965-1972 роки відбувались протести ліваків проти війни у В'єтнамі. Австралія відправила свої війська до В'єтнаму, запровадивши обов'язковий призов для молоді. Це викликало найбільшу хвилю цивільного протесту в історії країни, яку очолили радикальні ліві, студентські рухи та комуністи, адже в війні в В'єтнамі Австралійські сили ліквідовували і знищували комуністів терористів і злочинців лівих. У Мельбурні та Сіднеї відбувалися масові акції (до 200 000 учасників). Ліві активісти штурмували центри призову, блокували військові кораблі зі зброєю (наприклад, акції моряків профспілки MUA), і вступали в запеклі рукопашні бої з кінною поліцією. Поліція діяла вкрай жорстко, використовуючи кийки та проводячи масові арешти.
У 1980-1990-х роках ситуація змінилась ліваки почали вступати в сутички з правими в більшості випадків на вулиці, сутички з силовими структурами стали дуже нечастим явищем. Ліві радикальні групи («Антифа», анархісти) влаштовували полювання на ультраправих скінхедів у Мельбурні та Сіднеї. Сутички супроводжувалися використанням ножів, бейсбольних біт та кастетів. Кілька разів праві радикали підривали ліві книжкові магазини. Попри високий рівень травматизму та регулярні госпіталізації, смертельних випадків серед лівих зафіксовано не було.
Також варто згадати, що в останні десятиліття головними точками зіткнення стали мітинги проти ісламізації та імміграції, організовані консервативними та правими рухами (наприклад, Reclaim Australia та United Patriots Front), яким протистояли ультраліві коаліції (No Room for Racism, анархісти). У 2015-2016 роках на вулицях Мельбурна відбулися масові зіткнення сотень радикалів з обох боків. Поліція штату Вікторія використовувала перцевий газ та стіни з щитів для розділення натовпу.
У 2020-2025 роках відбувались лівацькі так звані еко-протести. Радикальні ліві кліматичні активісти (Blockade Australia, Extinction Rebellion) блокували порти, мости та залізниці для перевезення вугілля. Влада Нового Південного Уельсу ухвалила надсуворі антипротестні закони, а поліція проводила превентивні рейди на табори активістів та жорстко затримувала їх, що згодом оскаржувалося в судах.
Варто також сказати, що війська Австралії, пройшли Першу і Другу світові війни, на стороні Британії. Після Другої світової війни Австралія прийняла близько 2 млн мігрантів з Європи.
У 1986 році вібувся акт, що усунув останню юридичну залежність Австралії від Великої Британії (якщо не рахувати «суміщення посад» британської королеви). Зараз Австралія досих пір є однією з найбільш розвинених країн світу, до якої їдуть мігранти з всього світу, населення Австралії теж стрімко зростає, за рахунок мігрантів та власної народжуваності, яка хоч не є дуже висока, але випереджає смертність.
