У серці окупованого нацистами Києва, у вересні 1941 року, розігралася одна з найстрашніших трагедій Другої світової війни – масові розстріли у Бабиному Яру. У цьому глибокому київському урочищі гітлерівці протягом 1941–1943 років стратили за різними оцінками від 70 до 200 тисяч людей. Більшість жертв становили євреї – мирні мешканці Києва, знищені за етнічною ознакою. Але окрім них у братській могилі Бабиного Яру спочивають тисячі інших: українські патріоти підпілля, пацієнти психіатричної лікарні та просто випадкові кияни Для нацистів усі вони були «ворогами» або ж «зайвими людьми», яких треба було стерти з лиця землі. Бабин Яр перетворився на некрополь і символ Голокосту в Україні – і водночас на місце, де серед жертв були й українці, зокрема націоналісти, священники, представники інтелігенції та інші мешканці міста.
Масові розстріли у Бабиному Яру: масштаб трагедії
19 вересня 1941 року німецькі війська захопили Київ. Окупаційна влада швидко запровадила терор проти мешканців. За кілька днів у центрі міста прогриміли вибухи – заміновані відступаючими більшовиками будівлі на Хрещатику та в Київській цитаделі злетіли в повітря. Нацисти використали ці диверсії як привід для показової каральної акції. Вибухи приписали «єврейським саботажникам», і окупаційна адміністрація поширила оголошення, що наказували всім київським євреям з’явитися 29 вересня до Бабиного Яру, нібито для евакуації.
На світанку 29 вересня 1941 року тисячі людей – чоловіків, жінок, дітей, цілі родини – рушили так званою «дорогою смерті» від околиць Подолу по вулиці Мельникова у напрямку великого яру на околиці міста. Нацистські спецзагони вже чекали на них. Безпосереднє виконання масового вбивства було доручене айнзацгрупі C, зокрема зондеркоманді 4a Служби безпеки (СД) під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля, у співучасті двох батальйонів поліцейського полку «Південь» та допоміжної поліції. До каральної акції також залучили місцевих колаборантів – зрадників з допоміжної поліції, які виконували роль перекладачів, конвоїрів та оточення під час розстрілів.
Українські жертви: націоналісти, душпастирі, інтелігенція, кияни
Хоча Бабин Яр став світовим символом Голокосту, серед страчених там були не лише євреї. Серед жертв – тисячі українців, яких нацисти вбивали з інших мотивів. Особливу сторінку трагедії становлять українські націоналісти та патріоти, які спочатку намагалися скористатися німецько-радянською війною, щоб відновити незалежність України, але зрештою потрапили під приціл гітлерівського режиму. Вже наприкінці 1941 року окупанти запідозрили українських активістів у нелояльності. 21 листопада 1941 року група київської молоді відзначила річницю героїчного бою під Базаром, влаштувавши патріотичний мітинг – німці розігнали його і заарештували багатьох присутніх. Цей інцидент став сигналом для окупаційної влади: вони зрозуміли, що навіть ті українські націоналісти, які спершу не чинили відкритого опору, все одно прагнуть до відновлення самостійної держави. У січні 1942-го, коли Київ перейшов під управління цивільної німецької адміністрації райхскомісаріату «Україна», гестапо розпочало масові арешти українського підпілля. Під удар потрапили діячі Організації українських націоналістів (ОУН) обох відладів – і мельниківці, і бандерівці
Відомі українські націоналісти, розстріляні в Бабиному Яру
Урочище Бабин Яр стало місцем загибелі не лише десятків тисяч євреїв‑киян, а й тих українців, кого нацисти вважали «небажаними» — насамперед діячів національного руху й духовенства. Нижче — кілька знакових постатей, чия смерть у Бабиному Яру стала символом незламності українського духу.
Олена й Михайло Теліги та їхні побратими
Поетеса Олена Теліга прибула до Києва восени 1941 р., щоб налагодити роботу Спілки українських письменників під синьо‑жовтим прапором. У лютому 1942-го гестапо ліквідувало «український острівець свободи»: 21 лютого розстріляли її чоловіка‑бандуриста Михайла Телігу та закарпатського поета Івана Ірлявського, а 22 лютого — саму Олену. У камері № 34 на вул. Короленківській вона вигравіювала знаменитий напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Тіла всіх трьох скинули в яр — разом із сотнями інших підпільників ОУН.
Дмитро Мирон («Орлик»)
Один із провідних ідеологів ОУН(р), автор програмної брошури «Ідея і чин України», очолив київське підпілля після арештів кінця 1941 р. У липні 1942-го, під час спроби втечі з гестапівської в’язниці на вул. Короленківській, був смертельно поранений і добитий охороною. Тіло, за свідченнями сучасників, також закопали в Бабиному Яру.
Іван Рогач
Журналіст і редактор газети «Голос», уродженець Закарпаття. Після проголошення «Акту 30 червня» очолив київський осередок Похідних груп ОУН. За організацію допомоги втікачам‑військовополоненим та налагодження підпілля заарештований і 18 лютого 1942 р. публічно страчений у Бабиному Яру разом із сестрою Ганною.
Архімандрит Олександр Вишняков і протоієрей Павло Остренський
Настоятелі київських храмів відмовилися виконувати наказ окупаційної влади служити молебні «за здоров’я фюрера» й розповсюджували перше послання митрополита Сергія із закликом до опору. Водночас вони переховували євреїв і військовополонених. 6 листопада 1941 р. обох священників, а також схимонахиню Єсфір, нацисти прив’язали колючим дротом до хреста, облили бензином і спалили живцем над урвищем Бабиного Яру.
Бабин Яр став унікальним місцем перетину трагічних доль. Більшість розстріляних тут складали київські євреї, однак поряд із ними полягли й ті, кого нацисти розцінювали як загрозу для нової «порядку» в Україні: діячі ОУН, православні та греко‑католицькі священники, учені, журналісти, радянські військовополонені з українців. Знищуючи євреїв як «расових ворогів», гітлерівський режим водночас свідомо викорінював український національний рух, адже той уособлював прагнення до державної незалежності й організований опір окупації.
Саме тому у братських могилах яру поруч лежать поетеса Олена Теліга й архімандрит Олександр Вишняков, провідник Дмитро Мирон «Орлик» і підпільники‑оунівці та звичайні кияни. Їхні історії різні, але обʼєднує одне: усі стали жертвами тоталітарної ідеології, що заперечувала право людини й народу на життя та свободу.
Сьогодні ми говоримо про Бабин Яр не лише як про найбільший за масштабом злочин Голокосту на території України, а й як про спільне місце мучеництва українців, євреїв, поляків, кримських татар та інших. Пам’ятаючи кожного загиблого — і поетесу Олену Телігу, і закатованого ідеолога «Орлика» — ми відновлюємо історичну справедливість і творимо щеплення проти повторення подібних трагедій. Лише так — у пошані до багатоетнічної памʼяті — можна будувати сучасну Україну, де свобода й гідність кожного залишаються найвищою цінністю.
