«Більше» – один із яскравих прикладів українського фензинової хвилі 2010-х. Його автори – молоді кияни, що вирішили взятися за самвидав паралельно зі зростанням DIY-культури. Як згадує головний редактор, ідея журналу виникла наприкінці літа 2012-го: за цей період «ми встигли зробити 3 номера друкованого журналу і перейти у формат блога». Перехід до блогу відобразив розрив із традиційним фанзином – нові цілі активності й доступності («більш медіа-імпульсів у матеріалах») зробили вебформат перспективним.
Вихід зінів у 2000-х характеризувався поступовою романтизацією самвидаву і поступовим переходом в онлайн. Але в 2010-х почалося нове «воскресіння» зін-культури: молоді музиканти, художники і активісти знову потягнулися до друкованих фензинів як форми самовираження. З’являються тематичні журнали на межі літератури і андеграунду – і саме в такій хвилі народжується «Більше». Вагомо зазначити: DIY-фензини України зразка 2005-2010-х (Hooker, No Name, FarFor, Гуркіт, ФонтарЪ тощо) розгорталися саме в нішевому, незалежному середовищі, у 2013 році українських самвидавних журналів було всього кілька – і «Більше» опинилося серед семи найактивніших феноменів того року. Комунікація навколо Zineshow у Львові 2013 та поява локальних видавництв (Niice, фестиваль «Чорна рада» та ін.) засвідчили, що серед підлітково-альтернативної культури відбулося переосмислення феномену фанзину. Отже, «Більше» формувалося на перетині двох потужних трендів: глобального DIY-rennaissanc’у і локальної політики самовираження через видання.
Ідеологія «Більше»: ескапізм і «не мовчати»
Стиль «Більше» – це передовсім особистісний, інтимний наратив, що маскується під «журналістичний» формат. Хоч самі зінери називали свій журнал «пабліцистичним», їхні тексти часто нагадують щоденникові замітки. У вступі до першого номера головний редактор відверто декларує:
«Ніколи не хотів бути схожим на свого батька… Єдина його риса, яка мене завжди лякала, – він досить мовчазний… Обіцяв собі, що не буду таким мовчазним, як мій батько…
Цей зін – одна з форм ескапізму. Завжди легше “виговоритись” перед людьми на папері…» Цей фрагмент і задає тон усьому «Більше»: особисті переживання переплітаються з іронічною критикою буденності. Автор зізнається, що випуск зіну – «форма ескапізму» і закликає читача не мовчати. Зізнання «Я не знаю, на скільки мене вистачить… Дякую усім, хто допоміг з виходом першого випуску» свідчить про краудсорсинговий дух видання: без друзів та однодумців журнал не розпочався б. Текстові матеріали «Більше» вражають своєю змішаною стилістикою. Автори використовують як українську, так і російську мову, часто всередині однієї статті. Своєрідна верстка і стилістика показані навіть у нарисах: наприклад, в нарисі про «День В» (веганський фестиваль) присутні фрази з великої літери всередині речень: «БУДЬ ХОРОШИМ ДО УСІХ ТВАРИН», а за неї слідує живе оповідання від першої особи. Такі «акценти» видають емоційність автора, але часто супроводжуються авторським дистанціюванням: «Редакція “Більше” поділяє не всі ідеї, пов’язані з веганством, але пройти повз такої події ми не могли». Тобто, авторський голос залишається на рівні спостерігача: він не повчає, а просто розповідає подію і цитує інших.
Стилістично помітна урбаністична говірка, сарказм і відвертість. Так, у листівці до дегустації самогону автор попереджає: «наперід прошу вибачення, якщо когось образить ця стаття…» – знак свіжості погляду та самокритичності. У журналістиці переважають суб’єктивні мелодії: «…перед нами відкриваються безкрайні горизонти вдосконалення»morethanzine.blogspot.com; «важливо – любити свою справу до перехвату дихання»morethanzine.blogspot.com (цитати з розлогого гостевого інтерв’ю в стилі про DIY). Навіть англомовні назви та цитати (як «Self-ghetto») додають емоційного забарвлення, однак автори ретельно працюють з пунктуацією та відсилками до культурних контекстів, що свідчить про літературність і освіченість.
Зміст друкованих номерів
Випуск 1 (осінь 2013). Перша офіційна спроба «Більше» вийшла друком ще 2013-го. З доступних фрагментів (через блог чи згадки) видно, що він включав інтерв’ю з місцевими гуртами (наприклад, підписаними як «Фіолетовий Пес» та «Без Паніки»), а також репортажі з київської сцени й кейси субкультури. Серед тем – скромно представлений, але фактографічно деталізований опис «Дня В» у Житомирі: суб’єктивний погляд на веган-рух у локальному клубі. Цей матеріал показує особливість «Більше»: редакція йде на «польовий» репортаж, але залишає гіпертекстовий відступ – спостереження ззовні і коментар (наприклад, враження від вивісок і аудиторії).
У номері 1 також був нарис із глибоким зображенням емоцій – «Marschak «Октябрь, 23», де автор веде філософський монолог про розставання, використовуючи музичний контекст гурту Marschak. Інтерв’ю з київською акустичною командою «Тотентанц» (пост-панк з Криму) надало глибший музичний шар.
Характерно, що тексти перемежовуються мотивами пострадянського андеграунду і сучасними рефлексіями. Наприклад, «Наперід прошу вибачення…» – то видно, як автор відразу компенсує можливу критику, – цей тон іронічний і самокритичний. Загалом випуск 1 читабельний і різноплановий: тут і інтелектуальні нариси, і фактичні інтерв’ю. Усе це оформлено авторським, не дуже офіціозним дизайном: тексти супроводжувалися зображеннями (постери, ілюстрації), що надає виданню певної «панкової» атмосферності, хоча більше уваги приділено слову, ніж фолк-обкладинкам.
Випуск 2 (зима–весна 2014). Другий номер продовжує курс на субкультурні теми, але помітно активізується політичний і соціальний контекст. Видиме підтвердження – збірний матеріал на тему «Король і Шут» (російський гурт): у журналі вміщено інтерв’ю про пам’ятний триб’ют загиблому лідеру «Горшку» Горшенєву. Автори викладають позиції учасників сценічних ініціатив та організаторів альбому-співчуття, що показує їхню увагу до тематичної солідарності фанатів. Інтерв’ю про «Фіолетового Пса» висвітлює «душевність і глибину» учасників, а значить, редакція підтримує кінематографічні портретні нариси про «інтелігентних панків».
Своєрідним жанровим експериментом другого випуску став матеріал «Сделай сам! Огляд домашнього алкоголю», де з гумором рецензовано самогон місцевих виробників. Автор щиро каже «Наперід прошу вибачення…» – це стильова фішка на кшталт фольклорного «звірийшого» звіту. З іншого боку, є аналітична стаття «Культура афіш»: повністю українською мовою і присвячена феноменові дизайну постерів київських концертів – вона показує розширення кругозору авторів у бік візуальної культури.
Цей номер також наповнений короткими фактами і довгими ремінісценціями: за словами редакції, вирішальне – «представити з точки зору зіну» події «Дня В», а потім просто опублікувати відповіді організаторів. Тобто журнал свідомо поєднує етнографічне інтерв’ю з критичною ноткою: «Редакція «Більше» поділяє не всі ідеї, пов’язані з веганством, але пройти повз такої події ми не могли». Подібна відстороненість у внутрішньому коментарі демонструє пильність авторів: вони спостерігачі, а не пропагандисти власних позицій.
Випуск 3 (2014). Третій друкований номер намагається «дотягнутись» до гарячих питань 2013–2014. За повідомленням фензин-спільноти, теми були відповідними: антивоєнні рефлексії, історична ретроспектива травня 2013 року на тлі зростання ультраправих настроїв, а також початок Кримської кризи. Конкретно заявлено заголовки на зразок «Антифашизм не пройдет: хроніка травня 2013 под звуки антифашистских гимнов» і «Битва за Крим: воины против руин» (відомо з публікацій інших самвидавців). Ці матеріали гіпотетично поєднують розлогі репортажі з глибокою публіцистикою: автори включають джерела з Facebook, самостійно відвідуючи заходи і поміркують у форматі DIY. На жаль, оскільки ці тексти не ввійшли до блогу, проаналізувати їх вміст детально складно, але очевидно, що третій номер узяв на себе посилену соціально-політичну тематику, не виходячи за рамки DIY-очима. Принаймні сам факт виходу таких статей свідчить про прагнення розгорнути містичність фензинового ескапізму в площину суспільного активізму.
Ілюстрації та дизайн
Візуально «Більше» – типовий DIY-продукт: обкладинки і графічні вставки виготовлені самотужки, без студійних дорогих оформлень. З того, що вдалось побачити, обкладинки майже незамасковано апелюють до «діячів DIY» – наприклад, один з логотипів (на кнопці) містить напис «Хочу читати більше» з виразним шрифтом. Це оголена, трохи індастріальна естетика «панкового плаката». Самий шрифт заголовків і композиція статей стилистично нагадують андеграундні газети – нерівні поля, рукописні зигзаги, будь-які малюнки. Таке оформлення, хоч і не панегіричне, додає шарму «анархічного аматорства», властивого найкращим DIY-фензинам. Проте зауважимо: оскільки редакція воліла не концентруватися на дизайні, самі ілюстрації та верстка лишилися не в центрі уваги рецензентів і читачів.
«Більше» у ширшому контексті
У порівнянні з іншими зінами «Більше» вирізняється саме сміливістю жанрової мішанини. Інші панк-фензини 2010-х часто обмежувались музичними інтерв’ю та підкилимною агонією, але «Більше» починає з автобіографічних інтонацій і доповнює культурними нарисами. У той же час, порівняно з авангардними глянцями, його якість аматорська, але це спеціально – DIY завжди про «зроби сам і для друзів». Чим «Більше» – унікальне явище? По-перше, самоусвідомлення: редакція називає себе «журналістами андеграунду», підкреслюючи щирість і некомерційність проекту. По-друге, інтелектуальні паралелі: автори цитують літературу, філософію (в обкладинці першого номера – список «10 філософських книг»), нонконформістських артистів. По-третє, підхід до дискусії: будь-яке ствердження піддається іронії чи запитам. Так редакція стисло коментує тенденції: «Останнім часом інтерес до гурту зріс… у першу чергу через… смерть фронтмена», а попутно вміщує кілька поглядів учасників епохи. Немає «теми», яка залишилася б поза зіном: усі соціокультурні феномени подаються через призму DIY-спільноти. Приміром, в інтерв’ю про меморіальний триб’ют «Короля і Шута» журнал дослівно цитує самих учасників – від вокаліста гурту до організаторів альбому – без зайвої цензури.
Водночас «Більше» не піддається кон’юнктурі: за відгуками, саме він у 2013–2014 виходив «на своєму ґрунті», незалежно від модних екстремістських заголовків. Це корелює з аналізом культурологів: самвидав 2010-х – це вже не тільки субкультурне хобі, а свідомий мистецький проект. Зі всієї DIY-полум’яності він вибудовує внутрішньо консистентну айдентику – не змагаючись з медіа за охоплення, а формуючи свій мікрокосм за правилами ексклюзивних альманахів. «Більше» – феномен передусім інтимний, що водночас віддзеркалює новий сплеск DIY-активізму в Україні. У трьох своїх випусках він продемонстрував, що любительське видання може бути й платформою для культурної рефлексії: технічно прості й літературно насичені тексти «Більше» виходять на рівні літературно-критичних журналів. Головною цінністю залишається автентичність – від смислів у статтях до офорту на обкладинках. В епоху, коли медіа часто формулюються за алгоритмами, «Більше» пропонує альтернативу: усвідомлено вузьку, але більш проникливу.
