Благословенна музика дощу
Над лоном непохитної Сахари!
Сьогодні я усе тобі прощу,
Як сонні сливи одягнуть стихари,
Як непритомний стрепенеться сад
І грім тріскучий скотиться у трави,
А мигавки розплетена коса
Розкрає чорне небо на октави.
Нехай земля нап’ється досхочу
Отого життєдайного елею!
Сьогодні я усе тобі прощу:
Брудні сніги й розжарену пустелю.
Парадокс сучасного ремонту – утеплили будинок, а вентиляція погіршилася. Адже після утеплення приміщення перетворюється на термос, усередині якого накопичується тепло. Разом із теплом утримується вологість, яка спричиняє запотівання вікон та утворення цвілі.
Після кількох годин концентрації складні ритуали часто просто відкладаються «на потім». У результаті людина або пропускає догляд повністю, або використовує забагато засобів поспіхом.
Полиця у ванній інколи заповнюється непомітно. Один крем купили через рекомендацію, другий — через популярний компонент у складі, третій обіцяв ідеально підійти на холодний сезон.
Фасадне облицювання захищає зовнішні стіни від прямого впливу опадів і формує вигляд будівлі. Сайдинг монтують на каркас, що дозволяє вирівняти стіни без використання будівельних розчинів та сухих сумішей, а в утепленій системі — передбачити вентиляційний зазор.
Електрична рушникосушка допомагає швидше висушувати рушники і підтримувати комфортний мікроклімат у приміщенні незалежно від роботи системи опалення. Особливо практичним рішенням він стає для ванної кімнати, де через підвищену вологість рушники природним способом сохнуть повільно
Ми давно збились з курсу, та ще тримаємось одне за одного — крізь шторм думок, розмиті компаси й небо, що щоразу ранить знайоміше. Це не про надію. Це про двох, хто ще йде край безодні, бо більше нікуди повертатись.
Стаття(радше есе) досліджує поетичний образ Києва в творчості Аттили Могильного як багатовимірний хронотоп пам’яті, любові та втечі. Місто постає не лише декорацією, а повноцінним героєм, що супроводжує поета аж до його остаточного мовчання.
Ми давно збились з курсу, та ще тримаємось одне за одного — крізь шторм думок, розмиті компаси й небо, що щоразу ранить знайоміше. Це не про надію. Це про двох, хто ще йде край безодні, бо більше нікуди повертатись.
Стаття(радше есе) досліджує поетичний образ Києва в творчості Аттили Могильного як багатовимірний хронотоп пам’яті, любові та втечі. Місто постає не лише декорацією, а повноцінним героєм, що супроводжує поета аж до його остаточного мовчання.
