щороку по-різному років
Публікую у формі поезії та прози свої думки, спогади, мрії.
Доки снуватиме людська пам'ять - до тих пір нам відгукуватимуться невимовним болем спомини про надтрагічні події двадцять шостого квітня 1986 року. Будучи позбавленими можливості змінити минуле - позбавлені й морального права викинути зі своєї пам'яті це минуле.
Хто б міг подумати, що звичайна велопрогулянка в сусіднє село завершиться появою в родині нового кудлатого друга? Тут буде невеличка історія про порятунок песика від людської байдужості.
Теплий спогад про очікування улюбленого журналу дитинства і невимовну радість від його появи. Роздуми з приводу того, чи здатен сучасний смартфон замінити живий друкований журнал.
В черговій мандрівці, тягнучи важкий рюкзак по всратій спеці, злісно задаєш собі питання: ну чого мене сюди чорти понесли? Та варто тільки усістися біля багаття і підняти очі догори, на всіяне зорями тло - як миттю розумієш, що твої сьогоднішні страждання явно не були даремними.
Хочеться покинути кам'яні джунглі і злитися з атмосферою засніженого парку. Виявляється, реальність інша. Замість білосніжного покриву чорніє земля і торішнє листя. А що ж буде далі? Невже колись звичні для нас зими поступово зникнуть?
Сумно усвідомлювати, що деякі люди поділяють квіти на "престіжні" й "простачки". Кожна квітка, як і кожен витвір Природи - прекрасна і однаково заслуговує на нашу любов. У цьому вірші висвітлюю проблему булінгування рослин людьми.
Зненацька твою увагу привертає щось з настінного календаря. Це слово "квітень", що нагадує про існування весни за вікном. На жаль, споглядати її вживу для тебе наразі не є можливим, отож і залишається хіба зануритися в стан дикої весняної ейфорії крізь поезію.