Хризантеми цвіли - мого двору дари
Похилили в журбі смутні голови
Слухали докірливі казки злої і сивої
Мовляв: “дрібні, прості і некрасиві ви”
Казала жінка це - нещасна і безсила
Готова викопать, хоч навіть не садила
Неначе аметисти сяєте в моїм обійсті
Червоні, жовті, бурякові, білі, різні
Вербальні терпите приниження людей,
Обмежених від власних марень та ідей
“Галандскі рози” їм становлять цінність
Бо “дорогі, престіжні, обирає більшість”
А хризантеми маючи - не годні порадіти
Йдуть мимо з думкою “бур’ян, не квіти”
Та попри ставлення таке у вас є сили
Цвісти для тих, хто бачить вас красивими
Захоплюється щиро, пестить дотиком
Вдихає терпкий смак і клаца фотиком
Осінньої, під щедрим листям днини
Прагне зберегти на пам’ять вас живими
Доки від морозу не загинули безжального
Щоби весною знову відродитись заново
Ляна Вербицька
листопад, 2025 р.
