Сакури цвіт додолу спадає,
Листя поволі в повітрі витає,
Ніжно рожевого квіту мить,
Мене огортає як місяць тінь.
Аромат цитрусу в повтірі гудить,
Сльози від нього аж навертає,
А може від болю що мене вигриза,
Так і живу я з цим відкриттям.
Повітря навколо як твердий граніт,
Не вдається вдихнути, тих моментів цвіт,
Веселка велика в мені протікає,
Вона знаходить протоки - у моїх ранах.
Кров'ю моєю себе окропила,
І вийшла на зовні в бордовій подобі.
Вона вже не та - безтурботна дитина,
Що веселилась в моїм прийдешнім.
Вона стала тінню моїх благань,
Про які так голосно я промовляв,
Вже не буду я сильним - яким був я до цього,
Втомився справлятись з життєвим пороком.
