Минають дні, проходять ночі,
Ми змінюємося без зупинки.
Ще здавалося б недавно
Ми бігали малою дітворою.
Сьогодні здається, що вже такі дорослі,
Виросли, але сильно всі змінилися.
На тілах шрами, що давно вже загоїлися,
Розповідають, через що пройшли.
Все рідше сміємося,
Вже немає вогню у наших поглядах.
Але чому ж, ми залишаємось мов діти?
Нехай, ми сміємося рідше, але не приховуємо щастя.
Немає сенсу тут брехати.
Ми залишаємось дітьми,
Хто хоче вірити у краще.
Хто вміє радіти простим речам.
І хочемо відчути,
Радість і сум, гнів і кохання.
Стільки разів падати,
Щоб навчитися вставати.
Ми так звикли до брехні,
Та не зможемо завжди брехати.
Як не собі, то хоч комусь,
Ми не зможемо збрехати.