Ця гра навчила мене чогось дуже важливого. Любов полягає в ефективному переміщенні блоків.
Якщо ви вирішили пограти в цей проєкт просто для того, щоб подивитися на анімешних дівчат і побачити деяку порцію хентаю (якого тут і немає), то ця гра явно не для вас. Ця гра підійде тим, хто любить, коли за простотою форми ховається доволі глибокий сенс (причому на різних рівнях), але водночас і сама форма у вигляді геймплею теж зроблена не для галочки. Перед нами постає доволі цікавий продукт - симбіоз пазла-платформера, соціальної бродилки і, раптово, аніме. До того ж усе це загорнуто в сюжетну оболонку про шлюб, зраду, справжню свободу і самовизначення в житті.
Втім, було б дивно очікувати меншого від Atlus - творців Персони - повноцінного симулятора життя звичайного японського школяра в тому самому сенсі цього словосполучення. Давайте ж розберемося, що у гри виходить добре, що погано і чому я купив її незадовго після релізу на ПК і за фулпрайс, що я роблю нечасто.
Шлюб - це просто "традиція", так? Серйозно, хто хоче бути прив'язаним?
Сюжет цієї гри оповідає про Вінсента Брукса, 32-х річного інженера, який вів просте життя - довгий час зустрічався з однією дівчиною, працював, сидів вечорами в барі з друзями...
Але потім нація вогню почала війну в один момент все змінилося. Починається все з кошмару, в якому головному герою доводиться в одних лише трусах, з подушкою і баранячими рогами на голові дертися вгору по якихось блоках, водночас знайомлячись із геймплеєм гри.
Увечері того ж дня він знайомиться в барі з таємничою дівчиною, а на ранок вона опиняється з ним в одному ліжку в його квартирі. З цього починаються пригоди Вінсента. Йому не хочеться, щоб його дівчина, Катерина (Katherine), дізналася про те, що він їй зраджував, але, при цьому, і з Катріною (Catherine) він не може так просто розлучитися. Крім того, йому продовжують снитися кошмари і, судячи з усього, не тільки йому, а й багатьом іншим чоловікам, які гинуть у реальному житті, якщо вмирають уві сні.
Варто сказати, що сюжет у грі не зовсім лінійний і є 8 можливих кінцівок (плюс дев'ята, відкрити яку можна пройшовши спеціальний режим). Для прийняття тих чи інших рішень і виходу на певні кінцівки в грі є своєрідна система карми. Є певна шкала, яка ділиться на хаос і порядок (з нейтралітетом посередині). Залежно від того, в який бік йде перекіс, герой діятиме по-різному в певних ситуаціях.
Набирати бали хаосу і порядку можна кількома способами: відповідати певним чином на отримані впродовж дня SMS, обирати потрібні репліки в деяких розмовах або ж відповідати на запитання в сповідальні під час кошмарів. Варто визнати, що прокляття вибору кінцівки у фіналі гри дісталося і сюди (привіт Life is Strange), але, при цьому, те, які кінцівки вам будуть доступні, в принципі залежить від рівня хаосу/порядку, набраного впродовж гри, що не так вже й погано.
Не тільки сам Вінсент, а й більшість інших персонажів у грі мають свою передісторію і невеликі підсюжети. Водночас, хоч у грі і є кілька різних фіналів, для розуміння історії достатньо одного проходження, що дає змогу після фіналу гри посидіти і подумати, а не гарячково бігти на друге коло. І все ж, сюжет набагато глибший, ніж здається після проходження, і все тут взаємопов'язано - і режим Babel, і гра "Рапунцель".
******* блоки, я вилізу з вас на ****!
Геймплей у цій грі чітко поділяється на два види - денний (або вечірній) і нічний.
У денний час доби Вінсент може спілкуватися з персонажами або на роботі, або в кафе. Кожен вечір він проводить у барі з друзями, де можна випити (чотири різні напої, і так, це впливає на геймплей), поспілкуватися з персонажами, послухати музику в автоматі або ж пограти в гру "Рапунцель".
Після бару Вінсент іде додому і починається нічна частина геймплею. Щоночі ми потрапляємо на новий рівень кошмару, де нам доведеться піднятися на один або кілька поверхів вгору, втікши від боса на останньому з них, а також спілкуватися з іншими нещасними, яких Вінсент бачить у вигляді овець (вони його бачать так само). Боси тут, до речі, вельми колоритні, і являють собою буквальне втілення страхів Вінсента.
Основний геймплей на цих рівнях представлений у вигляді тривимірної і дуже прокачаної версії гри Stack Attack (загугліть, я в дитинстві грав у неї на чорно-білому Siemens S45, а потім у її поліпшену версію вже на кольоровому A65) - ми маємо підійматися вгору по блоках, рухаючи їх і взаємодіючи з ними різними способами. Блоки ці незвичайні - вони продовжують висіти в повітрі, навіть якщо під ними немає опори, достатньо лише щоб блок торкався іншого блоку лише однією гранню - тоді він не впаде. На цьому і будується базова механіка гри, яка ускладнюється різними видами блоків та їхніми комбінаціями, босами зі спеціальними атаками, предметами тощо.
Взагалі, видно, що розробники зрозуміли, яку цікаву механіку їм вдалося створити і намагалися використати її по максимуму. У результаті чого ми маємо не тільки два додаткові режими гри - Babel і Colosseum, а й повноцінну гру всередині гри - "Рапунцель".
Називати "Рапунцель" міні-грою язик не повернеться - вона використовує геймплейні механіки з основної гри та випробовує гравця на міцність упродовж 64-х рівнів, крім того, в ній так само є ще 64 додаткових рівня (128 рівнів, КАРЛ!). При цьому вона має свою історію і сюжет, який, сюрприз-сюрприз, пов'язаний з основним оповіданням. Спочатку в неї можна зіграти лише тричі за ніч, але після першого проходження можна грати нескінченно довго, а відкриті рівні переносяться між збереженнями.
Спочатку мені здавалося, що сюжет тут хоч і непоганий, але є лише виправданням геймплею у вигляді пазла. Тепер же я розумію, що геймплей і сюжет тут перебувають у симбіозі, переплітаючись на найглибших рівнях і в найнесподіваніших місцях.
... чоловік є чимось середнім між ангелами і тваринами.
Графіка у грі середня, все ж видно, що Atlus вклалися в сюжет і геймплей, зробивши графіку на прийнятному рівні, але не більше. Рідкісні аніме вставки вельми непогані і виглядають ще краще на контрасті з ігровою графікою.
Саундтрек вельми запам'ятовується, в рівній мірі присутні як спокійні, заколисуючі композиції, так і бойові, що налаштовують на активні дії. Крім того, є можливість слухати і відкривати нові композиції в музичному автоматі, причому є кілька композицій і з інших ігор Atlus, що радує.
Татку! Пограй зі мною!" - "Жодного ****** ШАНСУ!
Якщо не озиратися на доволі середню технічну частину, то ми побачимо, що перед нами справді унікальний проєкт, у який варто зіграти хоча б через його винятковість, але, водночас, і сюжет із геймплеєм зможуть вас захопити на тривалий час.
