Після майже 19 місяців повномасштабної війни українські жінки стикаються з підвищеним ризиком домашнього насильства, спричиненого стресовими розладами, пов'язаними з бойовими діями у чоловіків. Це поширений, але часто ігнорований наслідок війни, загроза якого зростає.
За перші п'ять місяців 2023 року поліція зареєструвала приблизно на 160 000 випадків домашнього насильства більше, ніж за аналогічний період 2021 року, тобто на 54% більше. А оскільки про багато випадків не повідомляється, учасники кампанії кажуть, що реальна кількість набагато більша.
Хоча рівень домашнього насильства ще не досягнув рівня росії, де п'ята частина жінок зазнає нападів, а жертву доводиться госпіталізувати ще до того, як це може розглядатися як кримінальний злочин, українське громадянське суспільство намагається надати підтримку та притулок жертвам, а також консультації та інші заходи.
На окупованих росією територіях, де українські жінки зазнали жахливої хвилі сексуального насильства як свідомої тактики ведення війни, ситуація є ще гіршою. У той час як звірства росіян у таких містах, як Буча, добре пам'ятають, сексуальне насильство обговорюють менше. Спеціальний представник Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфлікту Праміла Паттен заявила минулого року після початку повномасштабної війни: "Занадто часто потреби жінок і дівчат в умовах конфлікту залишаються осторонь і розглядаються як другорядні".
За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, сексуальне насильство має тенденцію до загострення у воєнний час, переважно через пов'язаний з війною стрес серед населення.
Військовослужбовці особливо схильні до ризику розвитку посттравматичного стресового розладу, який іноді проявляється у вербальному та фізичному насильстві щодо їхніх партнерів. У шести польових місіях на підконтрольних Україні частинах Луганської та Донецької областей після початку війни 2014 року Amnesty International виявила, що 11 з 27 зафіксованих випадків домашнього насильства були скоєні військовослужбовцями.
Притулки та кризові центри надають постраждалим місце для проживання, психологічну допомогу та юридичні послуги. У червні Фонд ООН підтримав відкриття Денного центру психологічної допомоги для постраждалих від гендерно зумовленого насильства в Тернополі, в рамках своєї програми підтримки.
Правозахисні організації, такі як "Ла Страда-Україна" та "Розірви коло", також надають безкоштовні анонімні гарячі лінії для запобігання домашньому насильству, але попит на допомогу значно перевищує пропозицію.
Київський уряд вживає заходів для боротьби з цією загрозою, а в липні 2022 року ратифікував Стамбульську конвенцію — договір Ради Європи 2014 року, який вимагає правових та інституційних змін для захисту жінок. Кремль же відкинув цю конвенцію.
Читайте також: Технологічні компанії витрачають 113 млн євро на рік на лобіювання політики ЄС
Договір містить зобов'язання щодо запобігання, захисту та переслідування, а також надає Україні можливість посилити свою орієнтацію на Західну Європу, працюючи над зменшенням нерівності та насильства.
Важливою частиною цієї роботи буде допомога тим, хто відновлюється після травм, пов'язаних з війною. Медичні працівники та правозахисники вважають, що надання психологічної допомоги ветеранам, які борються з психічними захворюваннями, має бути пріоритетним завданням.
У квітні міністерство Лапутіної розпочало дев'ятирічний проєкт з розробки політики та положень щодо повернення ветеранів до цивільного життя. За словами представників міністерства, він буде зосереджений на психологічній та юридичній допомозі, а також соціальній та іншій підтримці. Його робота буде поєднуватися з роботою урядового координаційного центру з питань психічного здоров'я, який покликаний забезпечити ефективну співпрацю між національними та місцевими органами влади.
Це буде нелегко. Широке співчуття і розуміння ветеранів, які принесли величезні моральні й фізичні жертви заради нації, буде повсюдним. Але країні, як і іншим країнам, яким довелося реінтегрувати воїнів, що повернулися, також потрібно буде виробити розуміння проблем, з якими стикаються вони та їхні найближчі родичі й друзі.
Відкритість і розуміння, запропоновані українським урядом і народом, які дотримуються умов Стамбульської конвенції, стануть ще одним суворим нагадуванням про новий шлях і ще одним доказом байдужості кремля до своїх ветеранів.
Автори: Анастасія Фрізнер — колишня стажистка Програми розвитку бізнесу в CEPA.
Сара-Джейн Ржегоцкі — спеціаліст Програми демократичної стійкості в CEPA.
Переклад з англійської: Родіон Шкурко — перекладач та Web-розробник
