20 та 21 століття ознаменувались новими викликами для людства, потужним прогресом у сфері медицини та розвитком такого інституту права як права людини. Постали питання етичності втручання в організм людини та «неприродних» змін у ньому. З’явились дискусії щодо права людини на штучну смерть (евтаназію), права жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім'ї (сурогатне материнство), вирощування органів людини з її стовбурових клітин та права ембріона на життя. Про останнє ми сьогодні й поговоримо детально.
Почнемо з того, що воно витікає з базового права людини на життя. Варто одразу зауважити, що право на життя є невід’ємним та фундаментальним правом людини, проте воно не є абсолютним відповідно до Європейської конвенції про права людини (далі – ЄКПЛ) та Конституції України.
Ким/чим є ембріон у репродуктивних правовідносинах?
Щоб розібратись з правами ембріона (англ. fetal rights) потрібно для початку визначити ким є ембріон – об’єктом чи суб’єктом репродуктивних правовідносин.
Серед юристів та науковців досі нема консенсусу щодо цього питання.
Одні вважають, що ембріон є об’єктом у контексті репродуктивних прав жінки у правовідносинах з приводу штучного переривання вагітності. Отже, він позбавлений будь-якої правосуб’єктності. Суб’єктом права визнається лише вагітна жінка, яка зачала дитину та є її матір’ю (до 12 тижнів вагітності).
Інші ж вчені стверджуються, що ембріон є рівноправним суб’єктом репродуктивних правовідносин і тому штучне переривання вагітності є вбивством та порушенням права на життя. Крім того, якщо розглядати ембріон як суб’єкта специфічних відносин, дивно обмежуватися лише одним правом на життя, оскільки в такому разі треба як мінімум продовжити цю тему і порушити питання про право на здоровий розвиток і охорону цього життя. На додаток, порушенням права на життя буде не тільки фактичне переривання вагітності, а й дії, які так чи інакше призвели до згубних для розвитку плоду наслідків.
Існує думка, що дитина, яка отримала травму, або каліцтво до свого народження, спричинене недбалістю, має змогу подати позов на відповідальну особу із вимогою відшкодувати збитки. [1] Таке бачення, однак, вступає у конфлікт з наявними в Україні законами про аборт. Ба більше – воно ставить жінок у вразливіше положення. Будь-яка дія та зміна стану вагітної жінки потенційно може вплинути на здоров’я майбутньої дитини. Це може бути добровільне паління, вживання спритного, або непідконтрольні обставини як от стрес, протікання хвороб, травми тощо. Якщо плід має такі самі права, як і жінка, в тілі якої він розвивається і вона має нести відповідальність перед законом у разі згубного впливу її способу життя на нього, то незрозуміло, де необхідно провести межу між підконтрольними та непідконтрольними обставинами. Водіння автомобіля є потенційним ризиком, проте, вагітна жінка не може залишити ненароджену дитину вдома, для того, щоб сісти за кермо і не наражати її на небезпеку. Та чи можна звинуватити вагітну жінку, яка потрапила в аварію навіть з власної провини у порушенні прав ембріона?
У разі визнання прав ембріона як категорії, необхідно створити систему покарань за порушення цих прав. В такому разі жінки, дії яких ймовірно призвели до викидня (або інших наслідків), мають бути засуджені за вбивство, або спричинення шкоди здоров’ю іншого суб’єкта.
Тепер змоделюємо абстрактну ситуацію, героїнею якої буде умовна «пані Х».
Вона живе в державі, в якій права ембріона законодавчо закріплені. Коли «пані Х» була вагітна, у неї помер улюблений хом’як, що стало причиною стресу, під впливом якого вона втратила апетит на певний час. Через два тижні після інциденту у неї стався викидень. Оскільки передумовою викидня міг бути як факт стресу, так і недоїдання, ним спричинене. Тож є підстави висунути звинувачення. Бачимо, що в цій уявній законодавчій структурі утворилася правова лазівка: тепер жінки потенційно можуть бути покарані за те, що невільно опинилися у певних обставинах. Окрім цього, точні передумови викидня та мертвонародження практично неможливо визначити. Детальніше про сучасні дослідження у цій сфері ви зможете прочитати у статті Е. М. Дадлез і Вільям Л. Ендрюс «Не роздільні, але не рівні: як права плоду позбавляють жінку громадянських прав» [2]. Заборонені під час вагітності дії є виключно факторами ризику, а не однозначними причинами, коли щось іде не так. Можна стверджувати, що нікотин є каталізатором онкології, однак, не можна стверджувати, що будь-яка людина, що палить і хворіє на рак, захворіла саме через паління.
Тепер повернемося саме до конфлікту між правом на життя ембріона та правом жінки перервати вагітність за власним бажанням. Тут постає ще цікавіше питання: у який момент починається життя? Після злиття яйцеклітини й сперматозоїда утворюється зигота, яка не має ні мозку, ні легень, ні нервової системи. Слово «людина» застосовується для того, щоб описати члена суспільства, який має автономію. Зигота ж не може індивідуально розвиватися поза межами тіла жінки. Етапи ембріонального розвитку є необхідними для формування людини, однак, назвати «людиною» скупчення клітин, яке тільки потенційно може нею стати є, м’яко кажучи, перебільшенням.
Момент початку життя: юридична площина та судова практика
На відміну від статті 4 Американської конвенції з прав людини, яка стверджує, що право на життя захищене «загалом, з моменту зачаття», стаття 2 Європейської конвенції з прав людини мовчить про часові межі права на життя і, зокрема, не визначає, хто є «кожним», чиє «життя» захищене Конвенцією [3]. Щобільше, міжнародні органи займають здебільшого нейтральну позицію. Підтвердженням цьому є відома справа Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) Vo проти Франції. У ній Суд зазначив, що питання про те, з якого моменту виникає право людини на життя, повинно вирішуватися на національному рівні. Водночас Суд звернув увагу на відсутність згоди в Європі єдиного регулювання статусу плода. Також ЄСПЛ зауважив, що потенціал ембріона стати людиною потребує захисту у межах права на гідність. Проте було зазначено, що це не вимагає визнавати ембріон людиною, яка може скористатися правом на життя у розумінні ст. 2 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Тобто Суд вирішив не брати на себе відповідальність, визначаючи право плода на життя.
У справі Evans проти Сполученого Королівства, заявниця скаржилася на те, що британське законодавство дозволяло її колишньому чоловіку відкликати згоду на зберігання і використання ембріонів, створених парою. Тоді Суд констатував, що британське право не визнає за ембріоном самостійної правосуб’єктності та не дозволяє особі-посереднику стверджувати від його імені про право на життя, гарантоване статтею 2, і тому ембріон не користується правом на життя у розумінні статті 2.
Щодо України, слід нагадати, що у нашій державі, згідно з ч. 6 ст. 281 Цивільного кодексу України штучне переривання вагітності дозволено до 12 тижнів, а в деяких випадках – 22 тижнів. Проте це не означає, що дитина отримує захист. Норми ЦКУ більшою мірою захищають особу матері, яка надалі при проведенні аборту може зазнати негативних наслідків.
Питання встановлення повної заборони на проведення абортів ЄСПЛ розглядає з призми двох статей ЄКПЛ: 2 (право на життя) та 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя). На сьогодні, двома європейськими країнами, де аборти майже заборонені є Ірландія та Польща.
ЄСПЛ ухвалив три публічних рішення проти Польщі стосовно права жінок на аборт – у 2007, 2011 та 2013 роках [4].
У справі Tysiac v. Poland (2007) ЄСПЛ зробив висновок, що, враховуючи право на повагу до приватного та сімейного життя, жінка все ж має право на проведення аборту, зважаючи на власні суб’єктивні причини.
У справі R.R. v. Poland (2011) ЄСПЛ вказав, що приватне життя – це широке поняття, що стосується, серед іншого, різних аспектів фізичної й соціальної ідентичності особистості, включаючи право на особисту самостійність, розвиток особистості, а також створення і розвиток відносин з іншими людьми й зовнішнім світом. За визначенням ЄСПЛ, право на повагу до приватного життя містити inter alia право на особисту автономію та особистий розвиток та може застосовуватися щодо рішень як мати, так і не мати дитину, а також чи ставати батьками.
Справа «П. та С. проти Польщі» (2013) стосувалася дівчинки-підлітка, яка мала законне право на аборт, оскільки вагітність настала внаслідок зґвалтування. Однак ЄСПЛ встановив, що дівчинка та її мати неодноразово стикалися зі свавільною поведінкою медичних працівників та інших державних органів, що сильно перешкоджало їхньому доступу до аборту.
Ірландський прецедент: у рішенні у справі A, B and C v. Ireland (2010) ЄСПЛ вказав, що заборона Ірландії на проведення абортів змусила заявниць виїхати для проведення абортів за кордон. У вказаній справі ЄСПЛ встановив, що заборона абортів, коли це вимагається з причин здоров'я та/або благополуччя жінки, належить до сфери права на повагу до її приватного життя. У рішенні також було встановлено, що Ірландія порушила право на приватне життя заявниці C., жінки, яка мала рідкісну форму раку, і побоювалася, що вагітність може погіршити її стан [5].
Які ж можна зробити висновки?
Правоздатність у більшості країн світу людина набуває з моменту народження.
Тема абортів є дискусійною та просякнута маніпуляціями через релігійність, яка нав’язувала не одне сторіччя певні моральні та етичні принципи. Якщо відкинути усі наукові факти, емоції та переконання і дивитись на питання абортів виключно з юридичного погляду відповідь виходить одна – до народження право на життя не виникає. Чому ж? Відповідь на це питання є в статті Берегового Д.I. «Початок життя людини: юридичній вимір» [6]. Далі будуть цитати з неї.
По-перше,
фіксуючи момент початку життя ми констатуємо виникнення правоздатності особи. Якщо закріпити правоздатність ембріона законодавчо, можна зіткнутися із купою проблем та дійти до абсурду. Чи можна звинувачувати у вбивстві лікарів, які займаються штучним заплідненням? Ще in vitro (в пробірці) відбувається селекція, при якій, зазвичай з 4-х пар сполучень статевих клітин 2 найслабші відсіюються і їх просто виливають у смітник. Або інша ситуація, вагітна жінка може спіткнутися, впасти й в неї трапиться викидень. Чи повинні судити жінку за необережне вбивство? Навряд.
По-друге,
момент зачаття, так само як і решта строків протікання вагітності не підлягають юридичній фіксації. Окрім того, що жінка може тривалий час не знати про свою вагітність, існують певні об’єктивні фактори, які унеможливлюють встановлення факту зачаття (чіткої дати та часу).
По-третє,
чи не позбавляємо ми жінку права самостійно розпоряджатися власним тілом і здоров’ям? Чи з моменту запліднення тіло жінки їй вже не належить? Виходить, що не належить. За такою логікою необхідно всіх вагітних жінок розміщувати у спеціальних закладах, де вони отримуватимуть однакове харчування, робитимуть однакові процедури тощо, щоб не допустити ризику загибелі плода. Проте такий режим більше нагадує тюремне ув’язнення, яке не забезпечує всю повноту прав.
Зрештою, кого потрібно захищати в першу чергу – здорову жінку, яка вже є сформованим повноцінним членом суспільства, чи плід, який в силу багатьох факторів може не народитися взагалі, або народитися мертвим? ЄСПЛ частково дав відповідь на це запитання у справі Paton v. UK. Європейський суд визначив, що право на життя передбачає право на аборт на ранніх стадіях вагітності, як спосіб захисту здоров’я і життя жінки. Отже, з юридичного погляду, право на життя виникає з народженням людини. Водночас у зв’язку з невпинним прогресом науки, закріплюються норми, які вказують, що поводження з ембріоном має бути гідним людини.Отже, ембріони отримують правовий захист, проте, у межах права людини на гідність.
Життя і смерть – це процеси, які можна розділити на етапи. Не викликає сумніву те, що студент докторантури не може називатися доктором, хоча він і може ним стати через деякий час. Тому абсурдно ставити в одну категорію права вже повноцінної людини разом з правами плоду, який тільки може стати людиною в майбутньому, тим паче, що конфлікту, як ми вже виявили, не уникнути.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
https://www.jstor.org/stable/25425031?read-now=1#page_scan_tab_contents
https://www.eurointegration.com.ua/articles/2020/11/17/7116617/
http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/3364/%20%20%20%20%20%20%20%20%20.pdf?sequence=1
Додаткова інформація:
