Сидів і думав, а що чекає русню на тому світі, які покарання їм уготовані вищими силами за такі страшні гріхи.
Думав, думав, Тай вирішив вилити все це у вірші.
Коли нічка панує на дворі
І у ліжку своїм лежу я
В сновидіннях своїх кольорових
Бачу я як страждає русня
Там над чаном із гноєм й смолою
Зачепившись яЗИком за гак
Істерично скабєєва плаче
А за нею веселий козак
Біля нього стоїть на підставці
Груба книга, та вже й не нова
Вся брехня там її на сторінках
Всі її неправдиві слова
І за кожне брехливеє слово
Прочитає, що в книжці козак
У повітрі засвище нагайка
Залишивши на спині свій знак
І щораз приговорює хлопець
–День і ніч тебе б хвойдо шмагав
Та на тобі я лярвисько кляте
Ось, вже третю нагайку порвав
Не проси, ой не смій просить падло
Про пощаду не згадуй мольбу
От як тільки закінчим "читати"
От тоді я тебе й відпущу
І ось знов чутно звуки нагайки
Чутно шльондри московської крик
Чуть подалі прижатий до цвяхів
Лежить в формі воєнній мужик
От цікаво, от чим заслужив він
О такую страшною біду
Ось не можу розгЛЕдіть обличчя
Придивлюся, так це ж сам шойгу
І на ньому платформа бетонна
А під спиною цвяхи, ржаВІ
На платформу чорти закидають
Різні речі, старі і нові
Телефони, планшети, приставки
Човен є, ну а з ним і весло
Холодильники, пралки, духовки
І авто незліченне число
І під тою тяжкою вагою
Верещить і кричить генерал
“–Умоляю, пожалуста, хватіт
Я всьо понял, я всьо осознал”
Один чорт, до платформи підходить
Щось із неї у лапу бере
І зашкіривши гострії зуби
О таку він розмову веде
–Пізно голубе в клітці метатись
Кажеш все ти тепер осознав
Так приймай же від нас нагороду
Ти ж бо сам, цього всього бажав
Чи не твої паскудо солдати
Що вдирались вночі до хатів
Забирали увесь цей непотріб
Та вбивали дітей, матерів?
На, бери, забирай, подавися
НічоГО звідси я не візьму
А щоб менше сволото патякав
Тобі рота я кляпом заткну
Так от чорт відчитав генерала
В спілкуванні з такими мав стаж
Й під гучний та злорадісний регіт
Він продовжив грузити вантаж
А ось поруч, прикутий до танків
Тихо стогне і часто дрижить
Серед сотень ракетних уламків
На землі голий путін лежить
А над ним сміючись стоїть демон
–Нужбо, ще раз мені роскажи
Кого ти там звільняти приїхав
Де нацисти були, покажи
Ти хотів розширяти рассєю
Теє кляте помийне відро
Твої люди вбивали, невинних
І кричали що творять добро
Та не плач, ми тобі допоможем
Як уже помогли твоїм псам
Перед тим як розширить державу
Спершу трохи розширся ти сам
І почувся гучний гуркіт танків
У всі сторони разом тягли
Не жаліючи сил і бензину
Дужо й вперто, неначе воли
І кричить там диктатор
Благає, але демон від нього вже йде
–Так як ти роздирав Україну
Так тепер рвати будем тебе
І не буде пощади, прощення
Будеш мучитись так сотні літ
Поки звірства твої пам'ятати
Буде бабця, дитина чи дід
О так демон до путіна мовив
І в мій бік тихим кроком пішов
–За життя він уникнув розплати
Після смерті лиш кару знайшов
Й аж тепер я поглянув довкола
На душі стало тепло повір
Бо побачив покуту як свою
У оковах несе руській мір
Сон скінчився, вже й сонечко встало
Гарний настрій, неначе кришталь
Бо я знаю, по своїм заслугам
В пеклі матиме кожен москаль
Дякую за увагу, слава Україні!
