Немислима ще 5 років тому британо-німецька оборонна угода стала своєрідним маркером існування нового запиту на самостійно організовану безпеку в Європі. Угода Трініті-Хауз (Trinity House Agreement), підписана в жовтні 2024 року, та ширший Договір про дружбу, який вона закріплює, є найважливішою двосторонньою ініціативою у сфері безпеки на континенті за останнє покоління. Вона знаменує формування осі Лондон-Берлін, покликаної стати новим центром тяжіння для європейської оборони.
17 липня 2025 Британія та Німеччина підписали Кенсінгтонську угоду, яка є своєрідним продовженням оборонної угоди Трініті Хауз і занурює нас у безпековий ландшафт Європи, яким країни бачать його зараз.
Сама по собі угода є прямою відповіддю на потрійну кризу: агресію Росії, глибоку переоцінку Німеччиною своєї безпекової політики (Zeitenwende — «поворотного моменту») та постійну кризу довіри до довгострокової надійності американських гарантій безпеки. Це одночасно і захід для «захисту від Трампа» з метою розбудови європейської стратегічної автономії, і зусилля для «заспокоєння Трампа», спрямовані на демонстрацію надійного розподілу тягаря в рамках НАТО. Ця подвійність — прагнення одночасно до незалежності та до посилення внеску в Альянс — є як її найбільшою силою, так і найзначнішою потенційною слабкістю.
Війна Росії в Україні визначена як головний каталізатор, що описується як «найзначніша і пряма загроза», яка змусила докорінно переосмислити європейську оборону. Ця війна виявила критичні прогалини у спроможностях та надмірну залежність континенту від США. У цьому контексті Велика Британія та Німеччина, як провідні європейські держави в підтримці України, взяли на себе спільне лідерство в Контактній групі з питань оборони України (UDCG), зібравши від партнерів 23,5 мільярдів доларів.
Угода є яскравим проявом німецького поняття Zeitenwende, яким описують поточну безпекову реальність у Європі німці. Це явище виходить за межі початкових риторичних зобов'язань канцлера Шольца до відчутних, закріплених у договорі дій. Пакт інституціоналізує зобов'язання Німеччини стати провідною військовою силою в Європі, «рамковою нацією», здатною взяти на себе більшу відповідальність. Це історична зміна і крок далі від німецької стратегічної культури, що склалася після Другої світової війни. Угода розглядається як додавання «ще одного шару до європеїзації НАТО», оскільки обидві країни погодилися робити більш ефективний внесок у забезпечення безпеки в Європі.
Для Великої Британії угода є знаковим досягненням у її прагненні знайти значущу роль після Brexit. Після років напружених відносин з ЄС пакт дозволяє Лондону знову закріпитися в серці європейської безпеки не через інституції Брюсселя, а через потужні двосторонні відносини з економічним двигуном ЄС. Згадується і обіцянка лейбористів «перезавантажити» відносини Великої Британії з ЄС, яку давав премʼєр Стармер раніше. Угода також має на меті розбудову «європейської опори НАТО», здатної взяти на себе більшу частину тягаря, щоб одночасно задовольнити транзакційні вимоги США та забезпечити запасний варіант на випадок, якщо США зменшать свою участь. Вона є не просто спробою Європи діяти самостійно, а складною стратегією реакції на ризики, що слугує двом потенційно суперечливим цілям щодо США. З одного боку, договір є відповіддю на занепокоєння щодо зобов'язань США за Трампа, що свідчить про потребу в європейській автономії. З іншого боку, це може бути розцінено і як відповідь на вимоги Трампа щодо збільшення європейських витрат, що вказує на стратегію утримання США в грі шляхом демонстрації розподілу тягаря.
Угоду слід аналізувати не лише як безпековий пакт, а й як масштабну промислову стратегію. Вся промислова та економічна логіка угоди залежить від готовності Німеччини докорінно змінити свою політику експорту озброєнь. Це найбільша «поступка» з боку Берліна і найбільший «здобуток» для Лондона. Оборонна промисловість Великої Британії орієнтована на експорт. Для економічної життєздатності спільних проєктів потрібен глобальний ринок. Суворі експортні обмеження Німеччини були постійною перешкодою для європейської оборонної інтеграції, часто блокуючи продажі спільно виробленого обладнання. Джерела прямо вказують, що нова договірна рамка покликана подолати цю проблему, причому Німеччина погоджується бути «більш відкритою», а Велика Британія приєднується до гармонізованого режиму експортного контролю. Це яскрава зміна в німецькій політиці зумовлена усвідомленням того, що життєздатна європейська оборонно-промислова база (ключова мета Zeitenwende) неможлива без економії на масштабах, що вимагає експорту. Тому ця поступка — не просто деталь; це центральна угода в серці економічного виміру договору. Її успішна реалізація стане справжнім випробуванням прихильності Німеччини до промислових амбіцій пакту.
Відносини між німецькою компанією Rheinmetall та британською BAE Systems є центральними фактором, що впливав на заключення оборонної угоди. Ключова мета Великої Британії та значна поступка з боку Німеччини — це план «тісніше співпрацювати у продажу спільно виробленої зброї». Договір має на меті подолати історично обмежувальний експортний контроль Німеччини, який у минулому перешкоджав спільним проєктам, таким як Eurofighter Typhoon. І розблокувати «додаткові оборонні експортні контракти на мільярди фунтів стерлінгів», причому британські офіційні особи зазначають, що Німеччина буде «більш відкритою» до продажів. Заплановане приєднання Великої Британії до угоди про експортний контроль DE&S з Францією, Німеччиною та Іспанією є ключовим механізмом для цього.
Також договір торкається і політично суперечливих питань після Brexit, таких як міграція та мобільність молоді , щодо яких лейбористський уряд Великої Британії був обережним. Це свідчить про політичну стратегію здобути «перемогу» в менш суперечливій, високоризиковій сфері безпеки, де інтереси чітко збігалися. Цей успіх потім здатний створити простір довіри між лідерами, потрібний для вирішення складніших аспектів відносин між Великою Британією та ЄС, використовуючи двосторонній трек з Німеччиною як проксі. Основний пріоритет для уряду Стармера у Великій Британії нині — міграція та правоохоронна діяльність, тож договір водночас включає зміни до німецького законодавства для криміналізації сприяння нелегальній міграції до Великої Британії, націлені на ланцюги постачання малих човнів. Також він передбачає і спрощення поїздок для молоді та шкільних обмінів, що є відчутним пом'якшенням відносин після Brexit.
