Медея зіштовхувалась з меланхолійними голосами у безнадійному простоті презирства. Це було схоже на багатовікову мігрень, розтираєму сафлоровою олією від скроні до скроні.
"- Її мають підвісити на шибеницю, для надзору загальному суспільству! - цокнув збудженно м'ясник, розмазуючи свинячу кров поміж пальців.
- Шибеницю? Я чув від преподобного Луї, що четвертування передує легкому зламу шиї.
- Ви обидва бовдури у своїй простоті! - сплюнув на землю один с прикритих темрявою оповідачів, - треба видавити очі, аби останній кинутий погляд не зурочив на нещасне життя; треба видрати язика, аби солодкий шепіт не дійшов до Диявола, що захоче огорнути її у свої руки для порятунку; треба зрізати пасма, аби блудливу повію цуралися навіть у Потойбіччі; треба..
- Е-ге ж бо, то було просто, - занудно протягнув других, - то вже друга зима йде, а преподобний Луї не туди і не сюди: кров замість молока, яка животина на рахунку подохла?
- Йди зі своєю животиною, чи ти не бачив, як вона всю сім'ю Дю Маньше виморила? Чого чекати, на вила і в вогонь, хай горить паскуда!"
- Паскуда, - вторила вона, згадуючи мимовільну розмову якоїсь потолочі пару сторіч тому, - живилися моєю магією, коштували на смак дорогоцінність витоків життя, вилизували попіл під ногами, а потім гнали псами до Вертенського лісу на околиці скелі Кастерлі заради чого?
Втомлений погляд опадає на відблискуючу поверхню музейного скла. Експонати за ним біліють вичещенною благородною гладкістю.
- Напевно, все ж заради отриманого безсмертя, чи не так, Луї?
