Автор: Томас Шугарт для War on the Rocks
Оригінальний допис був опублікований 23 серпня 2024 року
Про автора: Капітан у відставці Томас Шугарт, ВМС США, колишній офіцер підводних човнів, ад'юнкт-старший науковий співробітник Центру нової американської безпеки та засновник Archer Strategic Consulting.
З 1979 року політика Сполучених Штатів, кодифікована в «Законі про відносини з Тайванем», полягає в тому, щоб підтримувати здатність протистояти застосуванню сили або інших форм примусу з боку КНР проти Тайваню. Донедавна вважалося само собою зрозумілим, що Сполучені Штати здатні безпосередньо запобігти нападу Китаю на Тайвань. Але різке зростання військового потенціалу Китаю за останні десятиліття поставило це під сумнів, особливо з урахуванням того, що військовий баланс дедалі більше зміщується в бік Китаю, принаймні в найближчому майбутньому.
Після того, як Генеральний секретар КНР Сі Цзіньпін, за повідомленнями, наказав своїм військовим бути готовими до вторгнення на Тайвань до 2027 року, Сполучені Штати і їхні союзники працюють над варіантами стримування Китаю, зосереджуючись на запереченні успіху китайської військової агресії. Однак, з огляду на обмеженість ресурсів і самостійно встановлені Конгресом бюджетні обмеження, ймовірно, існує сильна спокуса шукати менш витратні рішення для стримування таких дій. Серед деяких спостерігачів існує думка про стримування Китаю шляхом загрози його морським комунікаціям. Згідно з цим підходом, у разі конфлікту Сполучені Штати могли б, наприклад, просто «перекрити їм нафту», заморивши голодом китайську армію і економіку.
На жаль, це магічне мислення. Китайські лідери визначили свою «Малаккську дилему» понад 20 років тому і відтоді вживають заходів, щоб стати великою морською державою і зменшити такий ризик. Якщо Вашингтон шукатиме комфорту в легких, але нереалістичних рішеннях, він ризикує підірвати підтримку ресурсів, які будуть необхідні для реального військового стримування Китаю.
Спокуса відмови в торгівлі
Одним з таких теоретичних «дешевих варіантів» є стратегія «відмови в торгівлі», яка з'явилася в нещодавній статті у виданні Військово-морського інституту США «Proceedings». Автор статті, контр-адмірал ВМС Індії у відставці Монті Ханна, не виступає за блокаду як таку, вважаючи її нездійсненною через інтернаціоналізований характер сучасного судноплавства, ризик екологічної катастрофи через затоплення кораблів і ймовірність того, що Китай зможе пережити кілька місяців спроб економічного удушення. У цих питаннях адмірал Ханна, ймовірно, має рацію: розглянемо випадок з Ever Given, контейнеровозом, який сів на мілину в Суецькому каналі - він побудований і належить Японії, ходить під панамським прапором, обслуговується індійцями і зафрахтований тайванською компанією для перевезення товарів з Китаю в Європу. Чи є такий корабель «китайським судноплавством», чи можна його потопити або взяти на абордаж у відкритому морі?
Замість того, щоб задушити, метою такого варіанту було б завдати Китаю економічного шоку через захоплення суден під китайським прапором у портах США і союзників. Хоча такий захід може мати сенс у разі великого американо-китайського конфлікту, є вагомі підстави сумніватися в його ефективності як заходу стримування, що робить цей варіант [занадто] ризикованим, щоб на нього можна було однозначно покладатися. За відсутності достатньо потужного військового потенціалу для фактичної перемоги над китайською військовою агресією проти Тайваню, його нездатність стримувати може призвести як до війни, якій можна було б запобігти, так і до військової поразки Сполучених Штатів і Тайваню, на додаток до ризиків ескалації, які можуть супроводжувати заходи з обмеження витрат.
Проблема масштабу
Щоб належним чином оцінити таку стратегію, потрібно спочатку оцінити масштаби морського сектору Китаю. У 2023 році Китай обійшов Грецію і став найбільшим у світі судновласником з обсягом морських перевезень понад 249 мільйонів брутто-тонн, і йому належить понад 11 000 торгових суден, включаючи ті, що під прапором Гонконгу. За кількістю суден під китайським і гонконгським прапорами Китай посідає третє місце, але його випереджають лише зручні прапори Ліберії та Панами - держав, що не мають майже ніякої геостратегічної ваги.
Хтось може подумати, що власник корабля проти держави, під прапором якої він ходить, не має жодного значення. Але сам адмірал Ханна вказує на те, що різниця є, оскільки для того, щоб затримати більше кораблів на підставі їхньої власності, а не прапора, потрібні додаткові заходи. Було б також розумно врахувати, наскільки складно встановити право власності в деяких випадках, оскільки Китай добре практикує використання підставних компаній і подібних заходів для уникнення санкцій під час конфлікту.
Щоб належним чином розглядати захоплення суден під китайським прапором, потрібно розуміти, де вони, ймовірно, працюють: якщо подивитися на дані автоматичної системи ідентифікації таких суден, то швидко стає очевидним, що переважна більшість з них перебуває досить близько до Китаю. Хоча в усьому світі спостерігається невелика кількість суден під китайським прапором, більшість китайських кораблів займаються прибережною торгівлею в межах Першого острівного ланцюга, і тому вони навряд чи зможуть бути захоплені на початку конфлікту. Кораблі під прапором Гонконгу трохи більш рівномірно розподілені по всьому світу, але може бути достатньо нечіткого визначення національного статусу Гонконгу, щоб переконати знервованих союзників не захоплювати їх. У будь-якому випадку, багато хто може перейти під зручні прапори в очікуванні конфлікту, час для якого, ймовірно, визначить Китай. Цей фактор - те, що Китай як агресор, ймовірно, визначатиме часові рамки конфлікту - може мати велике значення. Простіше кажучи, якщо план стримування Китаю значною мірою покладається на захоплення його кораблів на початку конфлікту, Китай може зменшити ефективність плану, просто мінімізувавши кількість кораблів, що опиняться під загрозою в цей час.
Існує також, знову ж таки, проблема масштабу - і ресурсів, доступних для реалізації стратегії відмови в торгівлі. Адмірал Ханна справедливо зазначає, що будь-яке судно може перебувати під наглядом ВМС США, які можуть на власний розсуд заборонити його рух. Але хоча в будь-який день можна мати справу з будь-яким кораблем, це зовсім не означає, що більшість китайських кораблів можуть бути такими в будь-який момент часу. Існує понад 12 000 морських торговельних суден під китайським і гонконгським прапорами, в той час як ВМС США мають менше 300 військових кораблів усіх видів, і в найближчій перспективі їхня кількість не зростатиме. Більше того, з обмеженої кількості військових кораблів ВМС США багато будуть задіяні у спробах врятувати Тайвань або «гасінні пожеж», які можуть спалахнути в інших частинах світу. І дуже багато з них, ймовірно, перебуватимуть на технічному обслуговуванні. З урахуванням того, що в кращому випадку чверть кораблів перебуває на довготривалому технічному обслуговуванні, а половина, можливо, бере участь у бойових діях в Тихому океані, на все інше залишиться приблизно чверть флоту. Якби всі ці військові кораблі, що залишилися, були призначені для заборони торгівлі, на кожен з них припадало б понад 150 китайських «торговців».
Частково через таку математику Фіона Каннінгем у своїй детальній статті дійшла висновку, що Сполучені Штати «не зможуть використовувати дистанційну блокаду для управління ризиками ескалації в конфлікті навколо Тайваню ... якщо вони розгорнуть сили ... в рамках первинної кампанії, і ці сили потрібно буде захистити, придушивши китайські можливості заборони торгівлі». Крім того, хоча адмірал Ханна виступає за реквізицію або фрахтування кораблів на додаток до військово-морських сил США і союзників, є вагомі підстави сумніватися в тому, що такі зусилля можуть бути здійснені в масштабах і з такою швидкістю, яка необхідна для запобігання китайському fait accompli у війні за Тайвань. І в будь-якому разі Сполученим Штатам буде складно отримати достатню кількість кораблів для забезпечення власних логістичних потреб, перш ніж розгортати нові місії.
Якщо замість цього розраховувати на фактичну блокаду, яка б задушила Китай, на противагу варіанту адмірала Ханни про відмову в торгівлі, виникнуть інші виклики. По-перше, така блокада, ймовірно, буде оскаржена Китаєм у військовому плані: огляд китайської літератури з відкритих джерел вказує на те, що однією з головних місій невеликої, але зростаючої кількості закордонних баз Китаю буде підтримка захисту морських комунікацій у разі конфлікту. Крім того, більшість кораблів, що прямують до Китаю і з Китаю, швидше за все, не ходять під китайським прапором або не належать Китаю. Таким чином, з огляду на інтернаціоналізацію більшості морських перевезень (див. Ever Given) і безліч варіантів перенаправлення товарів і нафтових вантажів після проходження через віддалену блокаду США і їхніх союзників, єдиний надійний спосіб заблокувати торгівлю Китаю - це фактично запобігти доступу до його портів. З огляду на численні загрози з боку китайського легіону протикорабельних і протиповітряних засобів, що прикривають підходи до цих портів, це, швидше за все, означатиме кампанію, зосереджену на обмеженій кількості підводних човнів США і союзників і протикорабельних ракетах дальнього радіусу дії - платформах і боєприпасах, необхідних для виконання таких завдань, як, наприклад, спроба зупинити вторгнення в Тайвань.
Висновок
Зрештою, хоча методи, подібні до обговорених вище, безумовно, є заходами, які слід розглядати в разі конфлікту з Китаєм, американські і союзницькі оборонні мислителі не повинні вважати, що вони забезпечують гарантовану і недорогу альтернативу стримування китайської військової агресії. Ані ці, ані інші поки що теоретичні можливості не є надійною альтернативою жорстким і дорогим заходам, які є нагально необхідними і на які поки що не вистачає ресурсів. Оборонні витрати США у відсотках до валового внутрішнього продукту набагато нижчі, ніж за часів останньої Холодної війни, а витрати Китаю, ймовірно, набагато більші, ніж офіційні цифри. Зважаючи на очевидні плани Китаю атакувати зненацька, вивести з ладу мережі командування і управління і запровадити повітряну і морську блокаду перед нападом, єдиним надійним способом стримати напад на Тайвань є наявність достатньої кількості живучих сил і засобів ураження, належним чином розміщених до початку китайської атаки. Ці сили повинні бути готові до застосування перевірених концепцій операцій, мати чіткі правила ведення бою (в тому числі проти колишніх цивільних платформ), не залежати від чогось більшого, ніж епізодичний зв'язок, і не залежати від вразливих стаціонарних об'єктів в межах досяжності китайських високоточних ударних сил. Покладання на щось інше є видаванням бажаного за дійсне і хибним відчуттям економії, що потенційно може призвести до набагато дорожчих і руйнівніших наслідків у разі провалу стримування.
