Мотолига і піздець прилетіли одночасно. Ну може мотолига на пару секунд раніше вистрибнула з-за єдиної вцілілої стінки того, що раніше було магазином.
Потім на нас впало небо.
...
Безумні очі Гучі і питання, яке він повторив мабуть разів сто, але я зрозумів лише на сто перший:
- Живий? Руки? Ноги? На "башті" підори, дохуя, буде пиздоріз.
- Радар?
Спитав я
- Радар, всьо. Мотолига теж. Їбошим тим що є до останнього і ... Ну ти зрозумів.
Я намагався згадати хто такий Мотолига і тут до мене дійшло, що "Мотолига" це ні хто, а що, це мотолига яка повинна була половину з нас вивезти.
За метрів сто п'ятдесят від мене догорала мотолига і її мехвод, хлопчина 23 років, контрактник, який ризикнув заради нашого порятунку, но ...
Радар і "башта" Це були наші легенди, башта - це залишки водонапірної башти в яких засів, три тижні тому, наш кулеметник Радар, і звідти вже не вийшов. Він там так зручно облаштувався, що навіть обіцянка душа і нормально поспати його звідти не виманили. Ми закидали йому бк, воду і їжу і не турбувалися, що звідти хтось пройде. Для двох там не було місця і коли він спав, було незрозуміло. Зараз підари пруть саме звідти.
Де буде моя позиція я зрозумів коли побачив її.
Смерть сиділа біля якоїсь бетонної брили і дивилась на мене.
- Курим.Ще є час.
Сказала вона.
Я всівся біля неї і ми закурили.
Ми вперше курили мовчки. Я її не підйобував, а вона не кидала в мене усіляким лайном.
-Буває.
Сказала вона і кинула в мене недопалком.
Справа почулася стрілянина і вибухи гранат.
Підари вийшли в зону прямої видимості і почали штурм.
На мене вони вийдуть десь за хвилину.
-Сиди і нікуди не йди.
Сказала Смерть і я заржав.
-Ну от, ти нарешті прийшов в себе.
Вона якось не по своєму посміхнулась і зникла.
Першу трійку підарів яки вийшли на мене я побачив за секунду.
Це було майже як в тирі, вони мабуть і не зрозуміли як здохли. Три тупих чорних обличчя, три постріли і три кулі, що попали точно в центр кожного з цих облич.
Я почув за спиною дзвінкий сміх Смерті.
- А прикидався майже мертвим .
І вона знову засміялася.
...
Черга вдарила в бетонну балку над моєю головою і обсипала мене шматками бетону. Щось вдарило мене по нозі і шалено запекло.
Я дав дві коротки черги в той бік звідки стріляли по мені і подивився на ногу гадаючи що її там вже нема. Нога була на місці, крові не було, болі ... я не встиг про це подумати. В мене знову полетіли шматки бетону.
....
Бк закінчувався надто швидко. Вже пару разів з різних сторін було чутно: "Пустий. Відхожу" і відповідь "Тримаю. Крию".
Кацапи все так же трійками виходили на мене і так же трійками подихали.
-Блять. Зомбі.
Сказав я.
-Ще ні.
Сказала Смерть і додала:
- Курим. Є час.
Вона ніколи не помилялась.
Бій раптово стих.
Підари підтягували додаткові сили.
На позиції залишилось нас троє, Мальборо, Смерть і я.
У Мальборо було перемолото обидві ноги і від болю при найменшому русі не рятував жоден обезбол.
Нам залишили трохи патронів, два гранатомети і пару десятків гранат.
Всі нарешті пішли.
Мальборо вже не криючись вив від болю в своєму кутку.
Я перейшов на інше місце, яке давало більший огляд.
Смерть торкнулася мого плеча.
- Розслабся. Ще є час.
Годину ми просто дивилися в сторону башти і чекали.
Мальборо перестав вити, мабуть прийняв вже максимальну дозу обезбола і просто часом гучно стонав змінюючи положення. (за сім місяців після цих подій він пришле мені відео, де вчиться ходити на протезах в якійсь клініці у Флориді. На його обличчі буде посмішка. Під відео буде повідомлення: "Падло ти. Дякую, що не кинув" . Я нічого йому не напишу).
- Курим. І будемо працювати.
Сказала Смерть. Я потягнувся за цигарками...
В цей момент Смерть якось дивно стрибнула в бік Мальборо, наче намагаючись його про щось попередити, пролунав характерний свист і небо вдруге впало на нас.
Позивний Цепеш.
