ну шож, ще один місяць закінчився, шось в тому місяці в мене читалося — то я й прийшла його показувать.
почну з картінок, екшуал обкладинки, як завжди, в рорку:
харашо, почну з того, шо всього дочитаних вийшло 8, і «веселка тяжіння», на жаль, не одна з них. та й загалом під кінець місяця я шось якось заїбалася, але про то пізніше.
отже, оці самі 8 штук, з них:
— 3 книжки на клуби;
— 2 манґи;
— і 3 книжки, які я читала для себе красівого, але сука в метро, тож це їх переводить в категорію “книжок для метро”.
з манґою всьо чудово, бо обидві — то продовження серій: одна — стімпанк з вампірами, прокляттями і порижем; в друга — зелене юрі, і цим все сказано.
“книжки для метро” підарували мені спектр вражень, але жодна не домоглася реакції “о, вау, це прекрасно”:
— «джинґо» — то четверта частина з дискосвітнього підциклу про варту, я люблю цей підцикл, там яскраві персонажі і інтірєсний погляд на детективні піджанри. тут з’явилося трошки Хапонії, яка інший континент, і трошки Бетті. Бетті — це прекрасна танцівниця, ви її полюбите, якшо познайомитесь. ну і оцінюю я то всьо в Бетті з 10, далі;
— «дублінці» — я просто вирішила на «улісса» з менш травматичного для інтелектувальних спроможностей боку, бо десь чула, шо персонажі цих оповідань і ньому з’являються. і отримала досить смішні (але не всі) оповідання про, ну, дублінців, виходить шо;
— «кечпенні» — мені сподобалась ідея магії, яка в чомусь схожа на ту, шо в gachiakuta, дуже не один в один, але схожі елементи є, мені подобався загальний хід сюжету, але оте, куди воно всьо дійшло в кінці — ну таке ото шось. “правила є — правил немає” з 10, просто як луччя концепція опису для будь-якої магічної магії, а не отієї хуїти з твердих магічних систем, бо магія має буть магічна.
ну і на десерт клубні книжки залишились:
— «душниця» — воно було того варте хоча б через те, шо на обговорення потім прийшов автор. хто читав «пана малодоброго» сильно не найобуйтесь, бо воно не схоже, але є про що подумать, було шо обговорити, і треба мати на увазі, шо всілякі деталі там загорнуті в життя школяра;
— «місто сходів» — дуже цікаво було длубатись у політично-культурних моментах, які були достатньо специфічними, шоб автор міг легко скотитись в сраку з висновками, але я не можу сказать, шо він туди скотився, і це прекрасно, я вважаю. як і «затруєна чаша» спокійно читається одиночною книжкою, але гачки на продовження є, вони інтригують, та й ця трилогія більше надихає читати її далі;
— «впусти того, хто потрібен» — педофіли і вампіри в шведському містечку, трохи шкільного булінгу, трохи проблемних підлітків, які нюхають клей. і бомжі, куди ж без них. ото всьо засипати в банку, як павуків, і потрусити, шоб потім подивитись хто з них виживе — така якась книжка. місцями були дивні авторські рішення, місцями був їбучий фьодор, місцями було погано тваринам, фінал якийсь просто ме. тому шо? тому прочитала і хєр з нею, було непогано, але не більше.
і пару слів про те, шо їде в наступний місяць: «італієць» повільно, але впевнено читається в метро, подобається, «механічне піаніно» тіки почала, але непогано, до суботи треба дочитать, бо це на клуб, ну і «велике полювання», блядь, з якого треба викинути нахуй головного героя, шоб можна було його спокійно читати і не горіти.
«веселка тяжіння» теж підчитувалась в тривоги у ванній, просто я її вже навіть не відмічала, колись дочитаю.
(за оці перші півроку вийшло 48 книжок прочитаних, якшо комусь то цікаво)
так шо отак,
дякую за увагу.
