акєй, тепер по черзі.
я вирішила трохи змінити формат картінок, але це не значить, шо я не веду рорк — мене просто заїбало ліпити два скріни зі скучних тренерів. вежа з книжок має більш залякувальний ефект, як на мене.
ви маєте можливість бачити «холод», який стоїть до камери корінцем. він ще читається, тому — просто демонструється. читається він на клуб, і це важливий нюанс, далі стане ясно чому. на цьому пропоную «холод» залишити і почати дойоби до вежі, рухаючись від самого низу і догори.
отже:
— основа вежі сформована «механічним піаніно», яке я читала на клуб. попри те, шо світ там описаний далеко не найгірший в абсолюті, це все ще антиутопія, в якій ну дуже не хотілося б жити, бо всім командує йобана тупа машина (але не зовсім). головний герой представляє з себе шось переважно амоєбне, і це радше сюжет його рухає, ніж навпаки. але читається бадьоро і весело, хі-хі і ха-ха присутні, шось вумне теж на місці. обговорення було хароше. роботяги репані з 10.
— наступний поверх цьої вежі, наступний персонаж — «італієць». якого я читала в метро, на якому я іноді харашо спала в метро, шо не є паґано, не думайте. це така приємна, повільна класична романтишно-готишна історія, дуже красівий текст. є і страшні сімейні таємниці, і якісь бадьорі пригоди, і інквізиція блядь, і всілякого ступеню хуйовості священники. і Пауло, то такий прікол, шо я їбу. Пауло з 10.
— номер три — це «велике полювання», яке, знову ж таки, я читала на клуб. на яке в мене не було настрою. в якому мене дратували практично всі персонажі, з голови яких писав автор, особливо та йобана маленька чмоня, яка відіграє роль головного героя. хоча там і були якісь окремі потенційні цікаві деталі і сцени, але так мало, і вони губилися на фоні, шо ну нє. чи читатиму я третю частину, яка в мене лежить вже поки два з половиною? а хєр його знає.
— далі у вежі я маю, ви здивуєтесь, але, книжку читану на клуб — «майстерна гра». так вийшло, шо я її виграла на попередньому клубі від видавництва, бо інакше пропустила б це обговорення. це не було погано, вона читалася бадьоро, частково я її читала в метро, і на ній якраз не спала взагалі. перша частина читалася як цікавий пригодницький роман, далі почався латиноамериканський серіал, але я не те шоб шкодую. були моменти, які викликали дохуя питань, не тіки в мене. ближче до фіналу історія перейшла вже зовсім на дурку, але ну шож. атеросклероз з 10.
— пройшло вже два, мабуть, тижні, але я все ще не бачу сенсу брати її на клуб. якшо конкретно, то — «гемінґвей нічого не знає». але я не кажу, шо вона якась погана, бо нє. я не кажу, шо там якийсь вакуум, який нема сенсу обговорювати, бо теж нє. просто я все ще відчуваю її як книжку для саморефлексії. тобто — показати її треба, сказати про їх важливість треба, можливо комусь прям всунути в руки, а далі хай читачі перетравлюють її у себе в голові і до чогось приходять. або ні.
— ще одна книжка, яку я читала в метро, «кисла вишня». це якби і ретелінг казки про синю бороду, але не зовсім. бо з одного боку це своєрідна версія тої казки, розказана однією з дружин синьої бороди, але з іншого — це спосіб оповідачки розповісти свою історію про сімейне насильство. не знаю чого я від неї хотіла, але шо є то є.
— єдина книжка, яку я читала просто так і навіть не в метро — «піранезі». дуже красивий текст, от дійсно красивий (на відміну від тексту однієї з женщін, чий бльорб на жопі книжки наліплений). але в мене були дещо інші очікування на старті. з якоїсь невідомої мені причини, я собі в голові нашифрувала, шо там буде виключно про піранезі, який шариться собі по будинку, дуже химерному, місцями моторошному навіть, і всьо. а там самий початок дає зрозуміти, шо все буде не зовсім так. тому вау не сталося, але мертві з 10.
— я знову це кажу, але сука книжка на клуб. «крапля скверни». так як це друга частина трилогії, і перше з двох обговорень, на які я йду, буде тільки завтра, то просто скажу, шо мені сподобалось. сподобалась вона мені більше, ніж перша частина. Ана все ще розйобує, світ продовжує розкриватись, розслідування розслідується. всьо харашо.
— ну і верхня книжка, з розмальованим як блядь зрізом, розблокувала нову категорію “книжок для метро” — а саме книжок для метро, які я читаю не коли їду кудись нахуй, а коли сиджу в метро під час обстрілів (хоча дочитувала її, все ж таки, на квартирі, бо там залишилось зовсім трошки). тут треба уточнити, шо я не люблю наукову фантастику, особливо про космос і штука-інтєлєкт. але ця була така хі-хі і ха-ха, зі жракулою, вовкулаками, р’льєхами і мумією з фільму «мумія», шо вона не відчувалася як наукова фантастика про скучний космос. і я вважаю, шо це прекрасно. Стів з 10.
отож, якшо в цифрах, то книжок вийшло: 9 дочитаних і 1 в процесі, з яких всього 4 я читала не на клуби. і це, якшо чесно — хуйовий досвід. тому в цьому місяці клубних книжок буде максимально можливий мінімум.
на цьому всьо, дякую за увагу.
