Військовослужбовці 45 окремої артилерійської бригади імені генерала Мирона Тарнавського пройшли довгий бойовий шлях: оборона Запоріжжя, Харківський контрнаступ, бої на Сумщині, Луганщині та Донеччині. Брали участь і у звільненні Херсона. У день річниці звільнення міста учасники контрнаступу діляться спогадами про ті події.
Старший лейтенант Михайло Червоновський та старший сержант Михайло Гнатів, військовослужбовці одного з наших дивізіонів, згадують про ті часи та про власний шлях у війську.
— Я до війни працював на залізниці, займався бюрократією. Робота складна і доволі монотонна, — розповідає Михайло Червоновський. — Коли почалася війна, одразу пішов у військкомат і лише на другий день зумів записатися в армію. Проходив строкову службу, але до реалій війни вона мене не підготувала.
— А я працював у банківській установі, — каже Михайло Гнатів, — займався кредитуванням малого і середнього бізнесів. Війна мене застала вдома, розбудила дружина і каже: "Війна почалась". Я їй спочатку не повірив, а потім почав гортати новини і зрозумів, що все серйозно. Також служив строкову службу в Нацгвардії, але потрапив в артилерію. Нічого про неї не знав і вчився на ходу. Чомусь спочатку було дуже важко, мозок ніби не хотів вірити, що це дійсно відбувається, що до мене в дім прийшла війна.
— Мені в бригаді допомогло ще з часів роботи на залізниці знання, що таке мікрометр, — ділиться Михайло Червоновський. — Запитали, чи знайомий мені, я сказав: так, і потрапив на навідника. Нашими першими гарматами були радянські "Мста-Б", на них ми вчилися і з ними ж поїхали на Запоріжжя.
— Наш перший бій і бойове хрещення відбувся біля Гуляйполя, — додає Михайло Гнатів. — Ніколи не забуду перші обстріли, перші вдалі цілі, який тоді був адреналін. А після Гуляйполя ми поїхали в Німеччину на навчання, вчилися працювати на М777. Це гармата-мрія. Зручна, легка, точна. Американці ще й викладали дуже грамотно і цікаво. Тому коли ми отримали гармати, то вже комфортно себе з ними почували, знали, що до чого.
— Про навчання окремо хочу додати, що викладачі не навчили нас однієї важливої речі, — каже Михайло Червоновський. — У країнах НАТО заведено, що в разі поломки гармати викликають спеціальну технічну групу, і ті усувають проблему. У нас таких груп не було, ми мусили усе робити самі. А нас цьому у Німеччині не навчили, тому усували несправності на ходу, підручними інструментами. На початках не завжди виходило, але з часом ми вже добре знали всі нюанси наших гармат.
— Після навчання нам видали 777 і перекинули на Херсонський напрямок, — каже Михайло Гнатів. — Тут і почався, певно, найдрайвовіший період усієї війни для мене.
— Для мене також, — додає Михайло Червоновський. — Усі знають, як у наступ йде піхота або танки, але багатьом важко уявити, як у наступ іде артилерія. Це дуже важка робота. Піхота йде вперед, а артилерія має її доганяти, але при цьому триматися на безпечній відстані від ЛБЗ. Під час Херсонського наступу ми могли по декілька разів на день змінювати позицію, так швидко все просувалося.
— Цілей теж було море, — додає Михайло Гнатів. — Танки, бліндажі, БТРи, піхота. Нам ще завезли снаряди "Екскалібур", дуже точні. То ми ними почали крошити ворожі САУ. Мені особливо запам'яталося, як побратими на сусідній гарматі з трьох снарядів спалили ворожу "Мста-С" та "Гіацинт". Тоді у всіх був такий піднесений настрій, здавалося, до чого не візьмешся — все вдасться.
— Повністю погоджуюся, — каже Михайло Червоновський. — Ми, поки були на ротації після навчання, дивилися, як проходить Харківський наступ, вболівали, як на футболі. А тут ми можемо самі творити історію, йти вперед, громити ворога. Емоції зашкалювали. А скільки ми з наших гармат стріляли! Американці, напевно, і не передбачали, які навантаження їхня зброя може витримати. Але 777 зроблені з титану, вони міцні і надійні.
— До звільнення Херсона я зовсім трішки не дочекався, — каже Михайло Гнатів. — Нас відвели на ротацію, на позиції заїхали інші хлопці, зробили один постріл — і Херсон звільнили. Тоді нас перекинули на Донбас. І мушу сказати, контраст був шалений. На Запоріжжі і Херсонщині люди були привітніші, і сама природа яскравішою. Донбас зустрів нас не дуже привітно.
— А ще після звільнення Херсона було відчуття, що ось-ось — і кінець, — додає Михайло Червоновський. — Але цього не сталося. Застрягли ми тут, і надовго.
— Але віри в перемогу не втрачаємо! — каже Михайло Гнатів. — Робимо роботу щодня, незважаючи на рутину і втому, і віримо в перемогу.
— Але я хочу сказати, що я би краще два рази пережив Херсон, ніж був на Донбасі, — додає Михайло Червоновський, і хлопці сміються.
