Сержант – це не просто звання. У Збройних Силах України сержант – це опора для офіцера та приклад для солдатів. Це відповідальність за людей та потреба постійно вдосконалюватися, щоб вести за собою підлеглих. Сьогодні, у День сержанта ЗСУ, хочемо розповісти історію одного з наших військовослужбовців, який прийшов у армію солдатом без військового досвіду, а зараз керує розрахунком гармати і допомагає побратимам у бойовій роботі.

Барський Василь Вікторович, родом зі Збаража, до війни був приватним підприємцем. З початком повномасштабного вторгнення добровільно долучився до армії, командує гарматою та є повним кавалером ордену "За мужність".
— Від армії я був дуже далекий: ні строкової служби, ні АТО. За віросповіданням я протестант, у нас не прийнято брати зброю в руки. Тому я проходив альтернативну службу, після якої мені видали тимчасовий військовий квиток, з яким я дотягнув до 22-го року.
— Що змотивувало вас піти на війну?
— Я людина патріотична, люблю свою країну. Брав участь у Майдані, а коли почалося АТО, багато моїх друзів пішло служити, і я постійно слідкував, де вони, що роблять, як у них справи. Допомагав чим міг. І коли у 22-му році почалося вторгнення, у мене навіть питання не стояло, йти чи не йти. Це була прошивка – захищати Батьківщину. Я одразу напряму поїхав у військову частину зі своїм знайомим, протиснулись повз чергу. Я кажу: "Хочу допомогти чим завгодно, вмію їздити на всіх автомобілях". Вони як почули про автомобілі, то одразу взяли.

— І потрапили в 45-ту артилерійську бригаду?
— Саме так. Таких, хто взагалі в армії не служив, нас було двоє. Всі інші хлопці – або з АТО, або хоча б строкову службу служили. Всі добровольці, 100% особового складу. Я потрапив на посаду водія. Кажу, що я спортом займався, можу носити важкі речі, допомагати щось вантажити. І от потрапив я в розрахунок однієї з гармат водієм. Але робив усе, що було потрібно. Підносив снаряди, з часом заряджав, наводив. У нас у розрахунку було заведено, що будь-хто має замінити будь-кого в разі чого. І ось 12 березня ми вже приступили до бойової роботи. Перші постріли, перші уражені цілі, звикання до своїх гармат. Шалений, дуже швидкий період, коли все треба було робити оперативно і чітко.
— То як ви стали командиром гармати?
— Відбирали людей, які мали справу з паперами. Я ще з часів підприємницької діяльності мав досвід. І командування шукало людей на командирів гармат. Висунули мене. Я кажу: "Я ж не військовий, я нічого не знаю". Але мене заспокоїли, сказали, що усього навчать, усе покажуть. Дали гармату, я відібрав у свій розрахунок хлопців, з якими вже працював, і так приступили до роботи. Перед тим ще з'їздили на швидкі навчання на полігон, нам показали, як стріляти з гаубиці Д-20. Я дуже вдячний хлопцям, які були в АТО, за те, що дуже багато всього розповіли і показали. Навідник у мене був хлопець, який з 14-го року воював. Вони були вже стріляні, знали нюанси роботи з гарматами, і нас навчили. І ми виїхали на Кривий Ріг, на Херсонський напрямок. Стріляли надзвичайно багато. Вистрілювали 3–4 Камази снарядів за день. Березень був холодний, лише робота зігрівала, але працювали, вчилися на своїх помилках і показували дуже хороший результат. Стримували і знищували противника. Нам давали ціль, і ми швидко та ефективно по ній відпрацьовували. Дуже хороші результати були, під кінець дня вже на ногах триматися не було сил.

— Розкажіть трохи більше про те, як ви керували людьми?
— Спочатку було складно і я переживав, бо хлопці в моєму підпорядкуванні були в чомусь досвідченіші за мене. Треба було завойовувати авторитет серед підлеглих. Я вирішив, що для ефективного управління я сам маю знати, як усе працює. Тому я пройшов усі ланки в роботі гармати, доки не навчився повністю. Я вважаю, що для того, щоб ефективно управляти людьми, треба розуміти самому, що і як ці люди мають робити.
— А в побуті як вам живеться?
— Чистота і порядок. Я дуже люблю чистоту і порядок, завжди був удома дуже акуратним. І я хлопців привчив, що треба за собою прибирати, підтримувати місце, де ти живеш, у чистоті. Наші заходи з прибирання – це теж елемент командної роботи, це розподіл обов'язків: хто що робить, хто за що відповідає. І зараз як на гарматі мої підлеглі знають, що кожен робить, так і в побуті кожен розуміє, що має робити, за чим доглядати. Це дисципліна. Мені деякі хлопці, які вже звільнилися, дзвонили і казали: "Василю, я вдома такий акуратний став, усе за собою прибираю, підтримую чистоту, дружина дуже щаслива!". Такі, здавалося б, дрібниці згуртовують колектив. Дуже допомагають усім притертися, не розкисати. Я навіть зробив хлопцям імпровізований спортзал, привіз трохи станків, щоб вони себе у формі підтримували. Я вважаю, що їхній моральний і фізичний стан – це теж моя відповідальність. Сержант – то є і мама, і тато для підлеглих.
— Ви казали, що знаєте, як усе працює на гарматі. Ви ці знання передаєте іншим?
— Звичайно! Мене часто відправляють повчити новеньких, допомогти іншим розрахункам. То я завжди особисто показую, що і як треба зробити. Але щоб показати, що робити, треба самому розуміти. І я показую. Від хлопців вимагаю лише уважності, а решту вони засвоять із практикою. Практика – найкращий учитель. Можна сто разів розказати про перший постріл, але коли ти його почуєш, усе одно дух виб'є. Був один випадок – нашу позицію "спалили" ворожі дрони і почали на нас FPV насилати. Хлопці, які були новіші, трохи розгубилися. То я, як сержант, мав показати приклад, як не боятись. Хлопці побачили, що сержант стріляє по дронах, взяли себе в руки і теж почали стріляти. Сержант має подавати приклад.
— Як вважаєте, сержант є обличчям своєї команди?
— У нас у батареї розрахунки прийнято називати за прізвищем сержанта. От мій розрахунок – то "Барські". Сержант як побудує роботу, так команда і буде працювати. Я в жодному разі не кажу, що все працює тільки завдяки мені, ні. Хлопці в мене свідомі, стріляні, навчені, вони самі знають, що мають робити, сержант лише підтримує цей порядок. Ну і так вже виходить, що якщо команда працює добре – це заслуга сержанта. Але я роблю все, щоб моїх хлопців відзначали за першої ж нагоди. Вони мають знати, що про їхню роботу знають і її цінують.

— Маєте ще сили і натхнення воювати?
— Я тут до перемоги. До логічного кінця. А потім хочу вернутись до сім'ї, будувати бізнес, жити життя. Поки робота 24/7. Буду робити все, що в моїх силах, щоб мої хлопці приносили результат і нікому з нас не було соромно!