Переклад статті Adrian Karatnycky “Could Polish-American Voters Swing the U.S. Election?”, яка була опублікована виданням Foreign Policy 8 жовтня 2024 року.
Цільова робота з етнічними групами — наприклад, з латиноамериканськими виборцями — вже давно є основним елементом президентських кампаній у США. Але минули десятиліття з того часу, як американці центрально- та східноєвропейського походження займали важливе місце в електоральних розрахунках кандидатів.
У цій кампанії ситуація змінилася, що стало очевидним під час президентських дебатів у Філадельфії 10 вересня, коли кандидатка від Демократичної партії та віцепрезидентка Камала Гарріс звернулася безпосередньо до “800 тисяч польських американців прямо тут, у Пенсильванії”. Президент Росії Владімір Путін є “диктатором, який з’їсть тебе на обід”, сказала вона своєму опонентові. Стверджуючи, що Польща стане наступною ціллю Кремля, якщо Росія переможе в Україні, Гарріс сказала, що якби республіканський кандидат і колишній президент Дональд Трамп був президентом, “Путін сидів би зараз у Києві”.
У ключових штатах, які ймовірно, вирішуватимуть результат листопадових виборів — включаючи Мічиган, Пенсильванію та Вісконсин — проживає значна кількість поляків, українців, чехів, угорців, словаків та вихідців з країн Балтії. До падіння Залізної завіси у 1989 році ці групи були важливим електоральним фактором та часто підтримували республіканських кандидатів, які обіцяли жорстку політику щодо Москви, в імперії якої перебували їхні рідні країни. Політики обох партій не могли ігнорувати цих виборців, особливо мільйони польських американців, які складали найбільшу зі східноєвропейських виборчих груп.
Але після закінчення Холодної війни та колапсу радянського контролю над їхніми країнами ці спільноти опинилися поза увагою політтехнологів.
Сьогодні доля Центральної та Східної Європи знову під питанням на тлі жорстокої тотальної війни Росії проти України. Лідери Польщі, Чехії та країн Балтії відкрито говорять про небезпеку російської агресії проти їхніх країн, якщо Путіна не зупинити в Україні. І ось, американці, які пов’язані з цими країнами, раптом знову стають важливими.
Візьмемо Пенсильванію, один з найважливіших спірних штатів, з 19-ма голосами виборників та з перевагою у 80550 голосів на президентських виборах 2020 року. Навіть невеликий зсув серед приблизно 800 тисяч польських американців та понад 100 тисяч українськиї американців штату може мати вирішальне значення.
І хоча мало хто з американців голосує по одному питанню, втім серед виборців, які народилися за кордоном та є вихідцями зі Східної Європи у першому поколінні, занепокоєння щодо фізичної безпеки на батьківщині може виявитися вирішальним фактором їхнього електорального вибору. Але навіть серед виборців, які мають менш безпосередній зв’язок із землями своїх предків, недовіра до Росії є глибокою. Східноєвропейські громади в США також мобілізувалися, щоб зібрати мільйони доларів на підтримку військових зусиль України та надання гуманітарної допомоги.
Кампанія Гарріс розпочала свою роботу зі східноєвропейськими виборцями під час Національного з’їзду Демократичної партії в Чикаго в серпні, коли низка спікерів з питань національної безпеки говорили про російську загрозу в Україні та за її межами. Такий збіг обставин надав Гарріс можливість взяти тон, що нагадує колишнього президента Рональда Рейгана та інших лідерів часів Холодної війни, коли вона обговорювала російсько-українську війну: “Як президент, я буду твердо підтримувати Україну та наших союзників по НАТО”, — сказала вона під час своєї промови на з’їзді.
Під час президентських дебатів у вересні Трамп двічі відмовився дати чітку відповідь, чи хоче він, щоб Україна перемогла у війні з Росією. Гарріс, навпаки, чітко дала зрозуміти, що вона на боці України, і відкинула твердження Трампа про те, що він припинить війну. “Причина, чому … Трамп каже, що ця війна закінчиться протягом 24 годин, полягає в тому, що він просто здасть [Україну], а це не те, ким ми є як американці”, — стверджувала вона.
Уляна Мазуркевич, американка українського походження, яка проживає у Пенсильванії і є співголовою групи United Ethnic Women for Harris-Walz, вважає, що виборці зі Східної Європи можуть бути важливими. “Ми звертаємося до консервативних етнічних виборців, що небажання Трампа рішуче підтримати Україну становить серйозну загрозу для країн їхнього походження”, — сказала вона виданню Foreign Policy. “Ми відчуваємо, що наше послання може вплинути на кілька тисяч українських, польських та литовських виборців у Пенсильванії, і це може виявитися вирішальним”.
Така фокусована позиція кандидата від Демократичної партії щодо безпеки Східної Європи має прецедент. У 1992 році тодішній кандидат у президенти Білл Клінтон і його кампанія так само розуміли електоральне значення подій у Східній і Центральній Європі для виборців з цих регіонів. Холодна війна щойно закінчилася, і ці діспорні групи незабаром мали повернутися до переважно внутрішніх проблем. Але Клінтон також знав, що ці виборці хочуть, щоб їхні батьківщини перетворилися на процвітаючі, стабільні та безпечні демократії. Для його кампанії я був співавтором — разом з покійним Пенном Кемблом і за підтримки Річарда Шіфтера — оглядового документа, в якому ми розглядали, як Клінтон може змінити традиційно прихильних до республіканців східноєвропейських виборців.
Під час цієї кампанії ми успішно домоглися включення до порядку денного Клінтона програми сприяння демократії в Центрально-Східній Європі, а також підтримки нової незалежної України та країн Балтії. Ми також стверджували, що ці виборці вітали б обговорення питання про якнайшвидше членство в НАТО серед країн Центральної Європи — ідея, яка знайшла підтриму серед ключових радників Клінтона, таких як Сенді Бергер, Ентоні Лейк і Ненсі Содерберг.
Ще під час передвиборчої кампанії Клінтон невдовзі зробив масштабну фінансову та технічну допомогу Польщі, Угорщині та тодішній Чехословаччині ключовим напрямком своєї зовнішньополітичної діяльності. І він критикував адміністрацію Буша за те, що вона занадто повільно скористалася можливістю стабілізувати демократію у Центральній Європі. У промовах у Джорджтаунському університеті та в Мілвокі (штат Віскосин), Клінтон звернувся до проблем центральноєвропейських, балтійських та українських американців; він також відправив своїх зовнішньополітичних радників і заступників з Конгресу США на зустрічі з лідерами та виборцями цих громад. Не дивно, що Клінтон здобув Огайо, Іллінойс, Вісконсин і Пенсильванію — три з яких Буш виграв на попередніх виборах…
Сьогодні увага кампанії Гарріс до України та Східної Європи має відлуння 1992 року. Два активісти Демократичної партії — колишній конгресмен Том Маліновскі (який народився в Польщі) і сенатор від штату Меріленд Джеймс Розапепе (з яким я працював під час президентської кампанії Клінтона 1992 року) — заснували комітет політичної дії під назвою America’s Future Majority Fund. Група розміщує рекламу, що фокусується на російській агресії, обгортаючи своє прогаррісівське послання в реалізм часів Холодної війни і згадуючи Рейгана та колишнього президента Джона Кеннеді, намагаючись достукатись до центристських і консервативних виборців.
Зовсім недавно реклама кампанії Гарріс, спрямована на Пенсильванію, нагадувала про польських героїв і зосереджувалася на довгій історії російського імперіалізму. Кампанія також підтримує автобусний тур, запланований на середину жовтня, який відвідає польські та східноєвропейські громади в таких містах Пенсильванії як Дойлстаун і Вілкс-Барре. Останнє знаходиться в окрузі Лузерн, який є єдиним округом у США, де проживає багато польських американців.
Трамп також намагався донести свої аргументи до східноєвропейських виборців, стверджуючи, що війна “ніколи б не сталася” за його правління. (Не зважаючи на те, що Росія та Україна воювали одна проти одної на сході України протягом усього президентства Трампа). Він також стверджує, що швидко закінчить війну, якщо переможе в листопаді. Водночас Трамп рішуче висловився проти подальшої допомоги Україні, зневажив президента України Володимира Зеленського за те, що він нібито привласнив мільярди доларів американських платників податків, і звинуватив його у відмові вести мирні переговори з Путіни.
Ця демагогія — у поєднанні з минулими висловлюваннями його соратника Джей Ді Венса про те, що “мені байдуже, що станеться з Україною” — змушує деяких східноєвропейських виборців замислитися. У той час як Гарріс і її суперник на виборах, губернатор Міннесоти Тім Волз зайняли сильну пронатівську позицію, Трамп неодноразово виступав проти продовження підтримки України і заявляв, що заохочуватиме Росію “робити все, що вона захоче” з європейськими союзниками, які порушують правила.
Автори PolitКраїни можуть не погоджуватися з тезами, представленими у перекладах, які публікуються на каналі для розуміння дискусії на ту чи іншу тему в основних світових виданнях.
