Чим Росія Путіна схожа на Іран Хаменеї

І Москва, і Тегеран розраховують на фатальне послаблення Заходу. Це може бути їхньою загальною помилкою, вважають опитані DW експерти.

У жодному сценарії розвитку подій на Близькому Сході конфлікт між Іраном та Пакистаном аж до цього тижня не фігурував. Але ось підсумок: обмін ракетними ударами відбувся, посли - пакистанська з Тегерана та іранська з Ісламабаду - відкликані "для консультацій". На карті регіону з'явилася нова точка напруженості.

Тегеран помстився за таємничі вибухи?

Хоча насправді новина не така й нова. Белуджистан – територія, населена переважно кочовим народом белуджів. Вона поділена між Іраном, Пакистаном та Афганістаном. Рух белуджів за власну державність існує як мінімум із середини минулого століття. Є сепаратисти, які діють із території Пакистану проти Ірану, є ті, що, навпаки, базуються в Ірані та атакують Пакистан. Белуджі, в основному, суніти. Організація "Джейш аль-Адль" ("Армія справедливості"), по об'єктах якої вдарили іранці, не просто суннітська, а радикально-ісламістська. США внесли її до списку терористичних. Діє вона дуже активно: не далі, як минулого місяця її бойовики вбили 11 іранських поліцейських. Проте мало хто думав, що іранський режим піде на таке загострення відносин з Ісламабадом.

Можливо, удар по белуджистанських сепаратистах - своєрідна реакція на таємничі вибухи 3 січня на цвинтарі в місті Керман, де проходила церемонія пам'яті вбитого американською ракетою в Багдаді генерала корпусу вартових ісламської революції Касема Сулеймані. Таку думку висловив у розмові з DW професор Американського університету у Бейруті Жозеф Бахут. "У Кермані загинуло півтори сотні людей. Це стало потужним ударом по авторитету служб безпеки. Іранське керівництво, ймовірно, вважало, що не зробити після цього взагалі нічого - означало показати слабкість", - припустив експерт.

Цинізм та гроші Кремля та Тегерана

Однак, крім боротьби з белуджистанськими повстанцями, Іран активно підтримує ХАМАС у його війні проти Ізраїлю; щоденно зміцнює контроль за практично зникаючою як державу Ліваном за допомогою радикальної організації шиїтів "Хезболлах"; фінансує та постачає зброєю хуситів (шиїтів-зейдитів) у Ємені, що воюють проти хиткого центрального уряду, а тепер і міжнародного судноплавства у Червоному морі. Додамо до цього активне сприяння Кремлю у війні проти України і отримаємо авторитарну державу, яка перебуває під західними санкціями, яка примудряється одночасно брати участь відразу в кількох конфліктах без видимої напруги сил і виснаження ресурсів. І це незважаючи на складну внутрішню ситуацію та постійні спалахи невдоволення самих іранців нинішнім режимом.

"По-перше, з погляду іранського керівництва, наявність одразу кількох зовнішніх ворогів дозволяє відволікти частину населення від домашніх проблем, - сказав в інтерв'ю DW доцент Катарського університету в Досі Микола Кожанов. - А, по-друге, у Тегерані чудово засвоїли головне правило сьогоднішньої близькосхідної політики: майже ніхто нізащо тут не воює сам. Усі використовують партнерів-"проксі". Для іранців це хусити в Ємені, "Хезболлах" у Лівані і, певною мірою, ХАМАС в ізраїльсько-палестинському конфлікті".

"Скільки життів буде втрачено в результаті регіональних війн, як, наприклад, у Газі, Тегерану байдуже, - вважає Жозеф Бахут. - Важливий результат: поки Іран здатний створювати нові і нові осередки напруженості, і Захід, і регіональні гравці змушені будуть з ним рахуватися".

Матеріальний фактор іранську верхівку теж не бентежить. Незважаючи на багаторічні санкції, країна-експортер нафти та газу ніколи не залишиться зовсім без коштів. Отже, завжди будуть гроші для підживлення союзників. Цей іранський урок, схоже, непогано вивчили й у Москві.

Іран мріє про "перемогу" над Ізраїлем

Сьогодні пріоритет іранського режиму – змусити Ізраїль піти на перемир'я у війні з ХАМАС. Це, на думку експертів, буде перемогою Тегерана - спонсора цієї організації, визнаної більшістю країн Заходу терористичною. "Перемир'я означатиме, що Ізраїль не окупує сектор Газа, не вишле палестинське населення до Єгипту, на Синайський півострів і змушений буде вести переговори про звільнення заручників, що залишилися. Адже визволити їх силою зброї не вийшло, - аналізує Жозеф Бахут. - Все це йде в плюс Тегерану".

Крім того, зазначає Микола Кожанов, "війна в Газі остаточно "обнулила" палестинську національну адміністрацію в Рамаллі, яку очолює Махмуд Аббас. По суті, єдина палестинська політична сила, яка має вплив і силу - це союзник Ірану ХАМАС. Якщо ж в результаті цієї війни з політики піде Біньямін Нетаньяху, те й це іранський режим зможе записати собі "в актив".

Що Тегеран, незважаючи на багаторічні зусилля, не зможе зупинити - так це зближення Саудівської Аравії та Ізраїлю, що почалося. Більшість експертів з Ближнему Сходу вважає, що найближчими роками ці країни встановлять дипломатичні відносини. Однак після війни в Газі саудівці вимушені наполягатимуть на створенні палестинської держави як на умові нормалізації, а це дуже ускладнить переговори з ізраїльтянами. Це також на руку іранському режиму. Створення палестинської держави - наріжний камінь ідеології сучасного Ірану, закріплений у конституції країни ще за засновника ісламської республіки аятоли Хомейні, попередника нинішнього духовного лідера країни Алі Хаменеї.

Джерело