Сатира – це гостре висміювання, пряме засудження, що спрямоване на певний обʼєкт. Найчастіше обʼєктами сатиричного висміювання виступають політичні або суспільні вади та пороки.
Походить слово «сатира» від римського satura – «суміш», «вид вірша про багато речей» – що завдяки грецькому написанню перетворилось на satyra. Як самостійний жанр «сатура» реалізувалась завдяки Гаю Луцилію, який писав уїдливі вірші на суспільні теми.
ПЕРШІ САТИРИКИ
Серед перших сатириків Ювенал, який критикував розкіш, корупцію, лицемірство та деградацію римського суспільства. Він відомий своїм висловом Panem et circenses – «Хліба та видовищ» – який є критикою того, як римські правителі намагалися заспокоїти народ роздачею їжі та організацією видовищ, аби відвернути їхню увагу від справжніх політичних проблем.
Аристофан висміював політиків та політичну ситуацію в Афінах, філософів (софістів), богів і навіть своїх сучасників, використовуючи елементи фарсу та гіперболи. Одним з найвідоміших його творів є сатирична комедія «Лісістрата», де жінки вирішують припинити війну, оголосивши чоловікам сексуальний страйк.
Горацій, наприклад, був соціальним сатириком, а не політичним, тобто висміював здебільшого людські пороки, такі як жадібність, заздрість, марнославство. Його вислів "кожен ремісник та бідняк, і кожен купець, думає, що тільки його робота найважча" показує, як Горацій підходив до теми людських амбіцій і невдоволення.
РОЛЬ САТИРИ В СУСПІЛЬСТВІ
Сатира є закликом до колективної рефлексії. Вона відображає дійсність, критикує, розважає і дає емоційну розрядку, корегує та допомагає суспільству усвідомити його власні недоліки, звернувши на них увагу.
Сатира може виступати інструментом соціальних змін. Бо часто вона слугувала голосом для тих, хто не міг відкрито висловлювати своє незадоволення владою або суспільним ладом. Наприклад, Джонатан Свіфт, відомий автор сатиричних творів, таких як "Мандри Гуллівера" і "Скромна пропозиція", використовував сатиру для критики британського уряду, соціальних нерівностей та ставлення до ірландського народу.
В "Скромній пропозиції" (1729) Свіфт пропонує абсурдну ідею розвʼязання проблеми голоду в Ірландії через використання ірландських немовлят як їжі для багатих. Цей твір висміює британську байдужість до страждань ірландців та демонструє нерівність, що панує в країні.
Сатирики можуть сказати те, що звичайним людям сказати небезпечно або важко, піднімаючи таким чином важливі питання.
Також як казав журналіст Нік Дуді: «Сатира може бути корисною для підтвердження аудиторії, що те, що відбувається, дійсно відбувається».
ВПЛИВ САТИРИ
Сама по собі сатира не чинить політичних змін, але вона потрібна як частина демократичного процесу, бо пропонує глядачам та читачам теми до роздумів, які згодом впливають на формування їхніх думок та політичних виборів. Вона відверто критикує, виступаючи першим поштовхом, кроком до змін.
Наприклад, знаменитий монолог Карліна "Сім слів, які не можна говорити на телебаченні" (1972) підняв тему права на вільне вираження думок у медіа.
Критика Джона Стюарта вбік політиків, ЗМІ та систему урядування США в рамках The Daily Show мала значний вплив на ухвалення закону в США щодо допомоги ветеранам, які постраждали від токсичних викидів на військових базах.
Річард Прайор торкався тем, пов’язаних з расовою нерівністю, бідністю та наркотичною залежністю. Його виступи допомагали людям краще розуміти проблеми, з якими стикаються малозабезпечені спільноти.
ВИСНОВОК
Чи може сатира розколоти суспільство? Чи є сатира «розхитуванням човна»? Напевно, що так. Але якщо цей човен не розхитати, то чи плистиме він в бік, який потрібний нам? А як думаєте ви? І чи знаєте приклади якісної сатири в українському стендапі?
