Автор: Френсіс Фукуяма для American Purpose
Оригінальний допис був опублікований 15 травня 2023 року
Ніщо, окрім членства в НАТО, не зупинить майбутнє відновлення війни росії проти України.
З початком контрнаступу України, спрямованого на відвоювання території, захоплених росією, виникла велика невизначеність щодо сценаріїв завершення війни. В альянсі НАТО існує загальний консенсус щодо того, що мирні переговори і припинення вогню за нинішніх обставин будуть дуже поганими для України, залишаючи під контролем посії Донбас, Крим і південне узбережжя країни. Глибша проблема полягає в тому, що поки Владімір Путін залишається при владі, будь-яке «врегулювання» на таких умовах просто дасть росії перепочинок для переозброєння і переоснащення своїх сил в очікуванні подальшого відновлення війни. Це принесе не мир, а лише короткий перепочинок, дуже вигідний для росії.
Це означає, що будь-яке довгострокове врегулювання повинно включати набагато сильніші гарантії безпеки для України. Одних лише усних зобов'язань з боку західних держав буде недостатньо. Вони взяли на себе такі зобов'язання в Будапештському меморандумі 1994 року, згідно з яким Україна погодилася відмовитися від своєї ядерної зброї в обмін на обіцянки поважати територіальну цілісність країни. Ці зобов'язання не були виконані ані росіянами, ані західними прихильниками України. Сьогодні нічого, окрім членства в НАТО з гарантіями «Статті 5», не буде достатнім, щоб стримати росію від відновлення війни в майбутньому.
Ані росія, ані союзники по НАТО не готові прийняти членство України в даний момент, поки на її території триває найбільша війна в Європі з 1945 року. Але є умови, за яких такий результат може стати можливим до кінця 2023 року.
Членство в НАТО стане реальною можливістю, якщо український контрнаступ успішно відвоює критично важливий шматок території. Це не Донбас, що межує з росією на сході, а дві південні області - Херсонська та Запорізька, що виходять на узбережжя Чорного моря (Запорізька область не має виходу до Чорного моря - прим. ред.). Цей регіон є критично важливим для переговорної позиції України з трьох причин:
По-перше, важко уявити, як Україна може залишатися економічно життєздатною в довгостроковій перспективі без відновлення доступу до своїх портів на Азовському морі та багатих сільськогосподарських угідь і промислових зон навколо них. Україна була великим експортером зерна, добрив та іншої продукції з цього регіону і повинна мати вільний доступ до моря.
По-друге, у порівнянні з частинами Донбасу, давно окупованими росією, в цих регіонах все ще залишається багато проукраїнськи налаштованих людей, які опинилися в пастці. З кожним днем російська окупаційна влада заарештовує інакомислячих, депортує населення та насичує мешканців пропагандою.
Третя причина - стратегічна. Якщо Україна зможе звільнити решту Херсонської області, вона відріже Кримський півострів від постачання. Вона опиниться на залізничній лінії, що веде з власне росії до Криму, і поставить міст через Керченську протоку під загрозу обстрілу з «Хаймарсів» та іншої далекобійної артилерії. Крім того, українці можуть знову перерізати канал, що бере початок у Новій Каховці і постачає прісну воду на півострів. Російська артилерія буде відкинута назад, аби вона більше не могла тероризувати мешканців Херсона. Хоча Україні буде дуже важко увійти до Криму через вузький перешийок, буде відносно легко відрізати його і зробити велике російське військове угруповання там дуже вразливим. Для України може бути вигідніше фактично утримувати весь півострів у «заручниках», ніж намагатися його відвоювати.
Повернення решти Донбасу є набагато меншим стратегічним пріоритетом. Ця територія має довгий кордон з росією, що робить її легкою для поповнення запасів і дуже важкою для звільнення. У регіоні практично не залишилося проукраїнськи налаштованих людей; навіть якщо його можна було б окупувати військовим шляхом, реінкорпорувати його до складу України було б все одно, що обійняти осине гніздо. Можливо, краще повісити величезні витрати на відбудову цього регіону на шию росії. Не можна очікувати, що український уряд офіційно відмовиться від суверенітету над цим регіоном, але він міг би надати неофіційні запевнення, що не намагатиметься повернути цю територію.
Не виключено, що український наступ матиме вражаючий успіх, і ослаблені сили росії зазнають краху по всьому фронту. Але більш скромний і правдоподібний сценарій полягає в тому, що Україна поверне собі Херсонщину і Запоріжжя до кінця літа. Якщо це станеться, з'являться підстави для укладення угоди. Загроза повільного удушення Криму може нарешті дати Путіну стимул припинити свої напади на Україну і взяти на себе зобов'язання припинити терористичні ракетні удари по українських містах.
Але життєздатність такої угоди фундаментально залежатиме від членства України в НАТО. Опозиція проти членства країни в останні роки була обґрунтована тим, що Україна з 2014 року веде гарячу війну з росією, і членство негайно втягнуло б Альянс у цю війну. Однак, за умови перемир'я і спокійного розуміння того, що Україна більше не буде активно намагатися відвоювати нові [окуповані росією] території, завдання НАТО відповідає його місії як фундаментально оборонного альянсу. Очевидно, що побоювання, що членство України може спровокувати росію, залишилися в минулому. Щоб підкреслити зобов'язання НАТО, члени Альянсу повинні бути готові розмістити в Україні свої війська, щоб діяти як розтяжки проти будь-якого майбутнього відновлення війни з боку росії.
Важко уявити офіційну мирну угоду, за якою росія погодиться на членство України в НАТО, а Україна поступиться юридичним суверенітетом над Донбасом чи Кримом. Але тривале перемир'я, що самопідсилюється, цілком можливе. У минулому були й інші подібні домовленості. Північна і Південна Корея так і не підписали мирний договір у 1954 році і досі технічно перебувають у стані війни, але відтоді на Корейському півострові панує мир. Так само Туреччина і Греція ніколи не погоджувались на офіційну мирну угоду щодо Кіпру, але там панує мир.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Альянс згоден з тим, що Україна може приєднатися до НАТО, як тільки буде укладена мирна угода. Це гарний настрій, але він відкидає час назад. Без членства в НАТО неможливо досягти перемир'я і стабільності між Україною і росією. Будь-який член НАТО, який має сумніви з цього приводу, повинен сформулювати, яка альтернативна мирна угода можлива в найближчі роки, яка не буде короткочасним припиненням вогню, що дозволить росії переозброїтися і відбудуватися.
Цей сценарій - єдиний, який я бачу як віддалено правдоподібний шлях до завершення війни в наступному році. Однак він повністю залежить від успіху довгоочікуваного українського контрнаступу. Якщо наприкінці літа лінія фронту буде близькою до того, де вона є зараз, я боюся, що підтримка України з боку Заходу почне руйнуватися швидше, а можливість довготривалого перемир'я зменшиться.
Нам потрібно почати конкретно думати про умови, за яких НАТО прийме Україну, і активно готуватися до такого результату. Таке мислення потрібно починати вже зараз, тому що ми на Заході все ще дуже далекі від консенсусу з цього питання.
