Більшість людей добре знають, що звички, які впливають на рішення дорослої людини, доволі часто формуються у дитинстві. Велика частина психотерапевтичних підходів так чи інакше використовують цю ідею і опрацювують минулий травматичний досвід. Але декі люди сумніваються у тому, що це може якось вплинути на майбутнє. Який сенс копатися у минулому, якщо воно давно пройшло і нічого там не змінити?
Реальність (теперішній момент) формується на основі минулого.
Це було доведено кількома цікавими дослідженнями.
Ресерч (якщо нудно і незрозуміло, можна пропустити)
Ось кілька статей і досліджень, які підтверджують вищевказаний висновок:
Перше. Пацани з Нового Південного Університету навчились бачити, яке рішення прийме піддослідний, за 11 секунд до цього. Тобто у кожної людини є інформація про її майбутні дії ще до того, як вона це усвідомить. Якщо комусь цікаво, ось повний текст дослідження (мені чесно кажучи було дуже цікаво, але я мало що зрозумів 😁).
Друге. Інші пацани, вже з Університету Каліфорнії Берклі зрозуміли, що картинка (якщо бути точним, нейронні зв’язки) кожної наступної мілісекунди формується на основі минулого. Фактично, ми бачимо не реальність, а те що намалював мозок. Одразу після цього відбувається аналіз і коригування картинки, якщо “малюнок” не співпадає з тим, що є навколо. Якщо б це відбувалося не так швидко, було б приблизно так: ви стоїте перед пішоходним переходом, на світлофорі йде зворотній відлік. 4… 3… 2… Після одиниці ви бачите зелене світло й починаєте йти, але потім розумієте, що це не так, світлофор заглючив і все ще світиться 1. Просто аналіз йде дуже швидко, тому навіть якщо вже сформувалася картинка зеленого світла, ви навряд чи встигнете її побачити перед тим, як мозок зрозуміє, що зелене так і не світиться.
Третє. А у Західному університеті та Інституті біологічних досліджень Салка в Ла-Джолі просто-напросто створили модель, яка пророкує недалеке майбутнє за допомогою штучного інтелекту. Модель працює так само, як і мозок людини. Цим пацанам стало цікаво, як бейсболіст може відбивати м’яч, який летить зі швідкістю 150 км/год. Справа у тому, що розум просто не встигне розрахувати його траекторію. Але він робить це саме на основі минулого досвіду, коли той самий бейсболіст тисячі разів відбивав м’яч. Тепер мозок знає, як зазвичай рухаються м’ячі, тому людина практично несвідомо підставляє биту правильним чином.
Ось ще дуже цікаве обговорення на цю тему. Там є ще більше посилань і висновків.
Сприйняття нинішнього моменту = сприйняття минулого
На основі досліджень можна стверджувати, що жодна людина на цій планеті не бачить реальність такою, якою вона є об’єктивно. Всі ми сприймаємо навколишній світ у розрізі свого досвіду, тобто минулого. І наш мозок формулює нинішнє, а відповідно і майбутнє саме опираючись на те, що вже було у житті раніше.
Простий приклад: хлопця запрошують зіграти в теніс, чого він ніколи не робив. Він згадує, що колись у нього не вийшло добре показати себе у футбольному матчі “двір vs двір”, тому що футбол тоді також був для нього чимось новим. Хлопчина не чує інструкції, які йому дають, не влучає по м’ячу, падає, розбиває коліно і йде з корту у сльозах, соплях та крові. І все через те, що у нього колись був подібний досвід, на основі якого була сформована картинка теперішнього (“теніс - це страшне”), а також майбутнього (“у мене не вийде”).
А тепер продовжимо цю історію. Хлопчина йде до психотерапевта, де думками повертається у той самий футбольний матч “двір vs двір”, в якому у нього нічого не вийшло. Він уже з точки зору дорослої людини дивиться на себе зі сторони і розуміє, що на той момент у нього не було необхідного вміння, тому нічого страшного не сталося. Більше того, якщо б він ходив на тренування, а не здавався, то зараз був би вже зіркою Ліги чемпіонів.
Можливо він навіть уявляє, як він нинішній (доросла людина) підходить до себе маленького і втішає його, обіймає, каже щось накшталт “Ти все одно красень, у тебе все вийде” (а саме цього не вистачило малому, щоб взагалі не звертати уваги на невдалий матч). Але це вже щось з фантастики психотерапії😁 Після цього хлопець виходить на тенісний корт, уважно слухає, як грати, у нього не виходить все з першого разу, але він спокійно до цього ставиться, продовжує відпрацьовувати удари і через деякий час виглядає доволі непогано у цьому виді спорту.
Отже, якщо опрацювати минулий досвід, зміниться теперішнє і майбутнє. Те, що сталось, не змінити, але можна змінити своє ставлення до нього. Але є невеличка проблемка: якщо просто сказати “тоді, у дитинстві нічого страшного не сталося, не парься” або якось намагатися змусити себе не переживати, ефект буде тимчасовим, якщо взагалі буде. Емоційне насилля над собою не дає нічого, крім ще більшого стресу. Саме тому і потрібна психотерапія.
P.S. Є методи терапії, які все-таки ніяк не опрацьовують минуле. Клієнт формує виключно свої нинішні звички. Деяким людям таке підходить більше і це непогано. Всі ми різні. Психотерапія - це далеко не тільки робота з минулим, це набагато цікавіше. Крім того, травматичний досвід далеко не завжди стосується саме дитинства. Але принципи його опрацювання залишаються приблизно такими, що описані вище.
