20 квітня 1999-го року Ерік Гаріс та Ділан Кліболд прийшли в школу з купою зброї. На них були футболки «Природній відбір» і «Лють». Цю подію по назві школі прийнято називати Колумбайном. Загинуло 15 людей, 21 було поранено.
Ви, мабуть, чули про ці страшні цифри, що в США стається один-два масшутінги в день. Таку статистику наводить Gun Violence Archive, саме її із декількома сотнями інцидентів на рік, так часто тиражують в ЗМІ. Методологія GVA вважає масовим вбивством всі випадки, де постраждало більше ніж 4 особи. Але коли ми уявляємо предмет обговорення, то першою асоціацією в нас постає Колумбайн. Часто добре підготовлений, але водночас беззмістовний акт насильства на межі із безумством, де основна мета – не вбити кривдника, а просто побільше людей. Погодьтеся, що ставити знак рівності між резонансними випадками, коли озлоблені люди із незрозумілою метою вбивають невинний людей, які привертають увагу у всьому світі, і перестрілкою з поліцейськими чи взагалі терактом. Це теж саме що ставити знак рівності між підвищенням тарифів на газ і голодомором, просто обезцінювати більш значні трагедії.
Журналісти з MotherJones посилили критерії і прибрали злочини, які можна пояснити мотивами злочинця чи терактом. Із 476 випадків випадків тільки цього року залишилося всього 147 за останні сорок, тобто 3,7 на рік на 350 мільйонну країну.
В цьому плані, європейська статистика більш вузька, але навіть відкинувши зайве, американська лишається вкрай високою.
Нижче європейську статистику можна пояснити більш жорстким законодавством щодо зброї в багатьох країнах. Так, аналітики із MotherJones відмічають, що в більшості випадків стрільба відбувалася із легальних стволів. В Європейську статистику не включають напади із ножами, один яких відбувся цього липня у Франції.
Наша ненька теж відмітилася декількома випадками. Це і інцидент на південмаші в 2022-му, у 2021-му році дівчина прийшла до школи із арбалетом, але тоді не було жертв, а так я Крим це Україна, інцидент в Керченському коледжі можна також записувати у вітчизняний скулшутінг.
Але такі події в Америці все-таки стаються частіше, і більше того, їх кількість збільшується. За статистикою MotherJones 2013-го по 2023-й таких подій сталося 85, в той час як з 2003-го по 2013-й – 29, в той час як в 90-ті таких подій було в два рази менше. Особливо мова йде про скулшутінги. Із 22-х стрілянин в школах, що виділені дослідниками, 17 сталися після Колумбайну. Зростає і кількість жертв. Якщо в 90х їх кількість рідко пересікала 10 людей, то в нульові іноді кількість жертв нараховувала декілька десятків.
В будь якому разі, ймовірність того, що вас підуть і розстріляють на вулиці досить низька. Але сам підхід, що збожеволіла людина вийде і почне стріляти у натовп, просто так, доволі лякає.
Масові розстріли – це величезна американська моральна паніка, і ніхто не може дати пояснення, як же ж так стається.
Майкл Літтл з Гарвардської школи бізнесу відзначає, що хоча масові вбивства збільшують кількість законопроєктів про контроль зброї на 15%, дуже невелика кількість з них стають законами, аналогічно сталося і з Колумбайном. Тим не менше, те що він зробив напевне – так це підсилив страхи більшості людей.
В масовому розстрілі стали винні відеоігри, чуваки любили порубитися в Doom, звісно зброя, булінг, і все погане на цьому світі, в залежності від політичних поглядів.
Але жодну із цих причин наразі не доведено. Не існує ані жодних тверджень про вплив відеоігор, наразі в нас не існує навіть доказів про те, що на кількість вбивств впливає зброя.
Щоб відповісти на це питання необхідно проаналізувати психологію актора, встановити його портрет, які його цілі, і чого вони хочуть досягти.
У Департаменті внутрішньої безпеки США спробували створити портрет тих, хто стріляє у школах. Серед неадекватних таких було тільки 6%, і взагалі аналітики прийшли до думки, що як такого портерта, по якому можна виявити потенційного стрільця не існує.
Стрілець – далеко не обов’язково маргінал чи жертва булінгу, не обов’язково він був неадекватним, і дуже часто мав друзів і був соціально активним, але є те, що все-таки їх об’єднує.
Більше половини із тих, хто вчиняв подібне, цікавилися насильством, мали радикальні погляди, а також депресивний стан. Багато з них спілкувалися із психологами, а в випадку Колумбайна, Ерік Гаріс вживав антидепресанти.
У своїй роботі про Колумбайн Дейв Кален стверджує, що Гаріс і Кліболд не просто не зазнавали булінгу, а самі його вчиняли, ставилися до всіх зверхньо.
Джойл Капелан в своїй роботі про масшутинги каже, що часто їх дії не схожі на вбивства чи теракт. Ті і інші мають перед собою певну мету, особисту або політичну. Однак у масових стрільбищах такої мети немає.
Не схожі вони і у соціальних наслідках. Вбивства рідше стаються у сільській місцевості, де сильніша соціальна інтеграція, інститут сім’ї і громади. В масових вбивствах це якраз навпаки. Чим більше людина віддана на відкуп сама собі, тим ймовірність цього нижче.
Капелан стверджує, що в цьому плані більш нагадує самогубство.
Чого вони хочуть? Нічого, просто помститися. Це така жахлива естетизація самовбивства.
Однак водночас, чим більше масшутінг висвітлений у ЗМІ, на думку Капелана, тим більше, це стримує повторення масових вбивств. За підрахункай така ймовірність в місцевості скоєння падає на 38%, а в сусідніх штатах на 15%. Та як ми бачимо емпірично, їх кількість тільки зростає.
Дейв Кален припустив, що Клібор і Гаріс могли бачити себе в той момент, коли вони ще вчиняли злочин. Телебачення рознесло в прямому етері, як підлітки громлять школу, в кожному класі весів телевізор, на якому вони могли це бачити. І насолоджуватися.
Колумбайн готувався більше ніж 1,5 року. Багато інших масшутингів часто прискипливо змодельовані до дрібних деталей, в тому числі і з так би мовити естетичної, на думку вбивці, сторони.
Подивившись відео які вони знімали весь цей час, можна побачити і те, чого вони насправді хотіли. Їхньою метою були вбити побільше, вони хотіли відчути себе значущими, тих, хто змушуватиме здригатися світ. Помститися. Такий собі страшний і жахливий спосіб досягти власного визнання, показати, що жив не дарма.
Це було не просто самогубство. Це було шоу – шоу, яке мало запам’ятатися на довгі роки. Власне так і сталося.
Хоча масові стрілянини – не те саме, що й терор, вони мають між собою дещо схоже. Більшість із них харчуються нашими страхами, і нашими паніками. Естетизоване самогубство, вимощене із ненависті до людей, бажання, щоб вони страждали, а головне – відчуття власної значущості – от, що рухає цих людей.
Хоча стримуючий ефект може і мати місце, Капелан припускає, чому скорочення цієї ймовірності може бути обмеженим. Якщо в 70-80-х роках масові вбивства, в першу чергу, ставали темами новин регіональних ЗМІ, лишалися локальним, то із розвитком кабельного телебачення, із появою телеканалів, що присвячені новинам, а потім і із появою інтернету, зробили поширення такої інформації максимально швидко, що дає людям в прямому етері… Дивитися шоу.
Патрік Шатрі дослідив вплив масових вбивств на суспільні емоції. Страх повторення подібного як правило досить швидко лишається страхом жителів тільки цього міста, і навіть там тривають від сили тиждень. Тобто мова про банальну моральну паніку.
Законопроєкти не стають законами, заходи безпеки якщо приймають, то дуже обмежено і ненадовго.
Але все це було справедливо, якби ми говорили про сферичний масшутінг в вакуумі, втім моральна паніка давно перетворилася в об’єкт політичних маніпуляцій, чітко кажучи потенційним вбивцям, що ж їм треба вчинити, щоб їх самогубство стало значущим для суспільства. І чим більше жертв, тим краще. Боюсь припустити, що саме це причина такої частоти.
Можливо окремий масшутінг не викликає в нас паніку, але тривога що монстри постійно серед нас, тільки дають цим монстрам харчуватися нашими страхами. Американці ніби запрошують до насильства, оголюючи перед потенційним вбивцею те по чому можна вдарити, щоб принести біль ненависному людству.
Післявоєнна Україна – це країна травмованих людей, це країна, де багато мають зламану психіку, ПТСР і уйму страхів і тривог. Це країна з напруженим суспільством, де кожен переконаний, що їх досвід найбільш болючий.
Скоріше за все подібні випадки, будуть актуальні і у нас. Сучасний світ, де інформація розноситься неймовірно швидко, тривоги того континетну розповсюджуються на весь світ. Цього року два масшутінги сталися в Сербії, по сусідству є росія, де такі випадки також не рідкість. Хоча в Європі такі випадки все ще рідші, вони імпортуються і сюди.
Нові випадки можна було б попередити не роздмухуванням паніки і страшною статистикою, а підкріплення суспільної довіри, але скоріше за все ми будемо бачити моральну паніку за моральною панікою, яка все більше перетворюватиметься у політичну лякалку, допоки не замкнеться коло.
