ЗВОРОТНІЙ ЗВ’ЯЗОК
Роман Магрук
Умань, Україна
ПЕРША СЕРІЯ
ІНТ. СЕСІЙНА ЗАЛА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УРСР – БАЛКОН - РАНОК
ТИТР «Серпень, 1990»
Вид з балкону на повністю заповнену депутатами залу засідань Верховної Ради УРСР. З п'яти місць в президії під гербом УРСР та скульптурою Леніна зайнято чотири, разом з ГОЛОВУЮЧИМ (50).
ГОЛОВУЮЧИЙ
Прошу поіменне голосування, тільки поіменне голосування. Прошу технічні засоби. Голосуйте.
Пікаючи, звучить відлік голосування. Один з небагатьох присутніх на балконі – чоловік з густою шевелюрою, в джинсовій тенісці – уважно дивиться в залу, косо усміхається, задумливо тре підборіддя. Це – письменник Марат Олександрович ЄВДОКИМЕНКО (30).
ГОЛОВУЮЧИЙ (З/К)
За - триста п’ятдесят п’ять. Проти – чотири. Утримались – один.
Депутати в залі встали, звучать аплодисменти. Євдокименко два рази ліниво хлопає в долоні, встає, все з тією ж косою посмішкою дивиться на декількох аплодуючих поряд глядачів, підіймається сходами до виходу з балкону. Аплодисменти в залі переходять в овації.
ІНТ. ВЕРХОВНА РАДА - КАБІНЕТ – РАНОК
В приймальні за робочим столом сидить секретарка, НАТАЛЯ (22), уважно дивиться на Євдокименка, що тримає біля вуха слухавку. Той набирає номер на стаціонарному кнопковому телефоні.
НАТАЛЯ
Марат Олександрович, а я вас вчора по телевізору бачила.
ЄВДОКИМЕНКО
(секретарці, грайливо)
Де?
НАТАЛЯ
На УТе один, студія «Гарт».
ЄВДОКИМЕНКО
(секретарці, грайливо)
Баобамбала. Дивно, я мав бути на ЦеТе. І що, Наталонька, сподобався?
(показує, щоб дівчина мовчала, в слухавку)
Прийняли.
Євдокименко натискає важіль, набирає новий номер.
НАТАЛЯ
Ви такий там… серйозний.
ЄВДОКИМЕНКО
А це лише тому, Наталі, що ви тут така гарна. Настільки, що я хочу вас ваяти.
НАТАЛЯ
Знову жартуєте.
ЄВДОКИМЕНКО
Що робите сьогодні ввечері, Наталі? Запрошую вашу бездоганність на келих шампанського – за вашу і нашу свободу?
СЕКРЕТАРКА
Мене? Ой, а я сьогодні в театр зібралася. Як же бути?
ЄВДОКИМЕНКО
На що йдете?
СЕКРЕТАРКА
«Я, бабуся, Іліко і Іларіон».
ЄВДОКИМЕНКО
Думбадзе. М-м. І я б пішов. Хто гастролює?
СЕКРЕТАРКА
Чернівецький музично-драматичний.
Євдокименко поривчасто реагує на сказане, нервово усміхається, серйознішає. (спогад Євдокименка)
СЕКРЕТАРКА (З/К)
То ходімо разом.
ІНТ. СЦЕНА ТЕАТРУ – ВЕЧІР
Молода гарна жінка у довгій вишитій сорочці, стоячи посеред пустої сцени, стурбовано дивиться у глядацьку залу. (кінець спогаду Євдокименка)
ІНТ. ВЕРХОВНА РАДА - КАБІНЕТ – РАНОК
Євдокименко іронічно дивиться на секретарку.
ЄВДОКИМЕНКО
Не люблю Чернівецький, музично-драматичний.
(в слухавку, весело)
Салю. Так, ввечері в мене… Звичайно, є. Ти ще не знаєш?..
(секретарці, прикривши слухавку)
Наталонько, подумайте. Я на вас розраховую.
(в слухавку)
Повідомляю: радянські хлібороби… Телепень! Щойно Верховна Рада УеРеСеР прийняла Декларацію про державний суверенітет… А то. Куди ж історичніше?.. До речі, племінничку, буде надзвичайно гарна дівчина, яка, між іншим, допомагала організувати це доленосне для республіки рішення… Своїми руцями. А які в неї руці…
(секретарці, прикривши слухавку)
Вас там чекатимуть. Ой, Наталонько, як вас там чекатимуть.
Євдокименко підмигує задоволеній дівчині.
НАТ. ПАРКУВАННЯ – РАНОК
Паркування біля будівлі Верховної Ради України. Чутно, як неподалік радісно скандують маніфестанти. Євдокименко підходить до чорної «Волги», відчиняє її, задумується. (спогад Євдокименка)
ІНТ. ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТЕАТР – СЦЕНА – ВЕЧІР
ТИТР «Березень, 1990»
На авансцену на уклін, тримаючись за руки, виходить акторський склад спектаклю «Я, бабуся, Іліко і Іларіон». В залі овації. Глядачі дарують акторам квіти. Євдокименко підносить великий букет червоних троянд актрисі в ролі Мері, що стоїть в центрі акторської шеренги, СОЛОМІЇ (26)- тій самій жінці, яку він згадував у кабінеті Ради. Жінка дивується, певно, упізнавши його, приймає квіти, лагідно усміхається, тат тут же стає стривоженою, переводить погляд на глядачів. (кінець спогаду Євдокименка)
ІНТ. АВТО ЄВДОКИМЕНКА – РАНОК
Євдокименко сідає в авто. (спогад Євдокименка)
НАТ. ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ТЕАТР – ВЕЧІР
Весняний вечір. Євдокименко та Соломія йдуть повз будівлю театру. Жінка тримає чоловіка під руку, нюхає квіти.
ЄВДОКИМЕНКО
А ти?
СОЛОМІЯ
Теж. Теж розлучилася.
Жінка виглядає досить схвильованою.
ЄВДОКИМЕНКО
Він з Саратова? Актор?
СОЛОМІЯ
Актор, але з Ленінграду. Не зійшлися в поглядах на мистецтво.
Соломія сміється, несміливо дивиться на Євдокименка.
ЄВДОКИМЕНКО
А ми - в поглядах на літературу. Творча вдача. Нічого, Соля, прорвемося. Ти як? Бо я вмираю, хочу їсти.
СОЛОМІЯ
Все такий же вічно голодний.
Євдокименко дивиться на жінку, на її неймовірну усмішку. Соломія вказує, куди йти. (кінець спогаду Євдокименка)
ІНТ. АВТО ЄВДОКИМЕНКА – РАНОК
Євдокименко веде «Волгу» середмістям Києва. По радіо в салоні передають українську популярну пісню. Чоловік робить гучніше. (спогад Євдокименка)
НАТ. КОНЦЕРТ – ДЕНЬ
З концертної сцени “Червоної рути” виконується та сама пісня, що звучаить в авто Євдокименка. Сам Марат стоїть поряд з Соломією, торкається пальцями її пальців. Жінка не відводить руку. При цьому з іншої сторони за Євдокименка тримається дівчина, а поряд з Соломією, обнявши її за плеч,е стоїть чоловік з бакенбардами. (кінець спогаду Євдокимнка)
ІНТ. АВТО ЄВДОКИМЕНКА – РАНОК
Марат важко зітхає, паркує авто навпроти будівлі Спілки пісьменників.
НАТ. ВУЛИЦЯ – РАНОК
Євдокименко зачиняє авто. Йде до будівлі Спілки.
ЖІНКА (З/К)
Добрий день, Марат Олександрович.
ІНТ. БУДІВЛЯ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ – РАНОК
Євдокименко підіймається сходами. Назустріч йому спускається жінка середніх років.
ЄВДОКИМЕНКО
(жінці)
Добрий день.
Марат тут же стикається з вусатим чоловіком, РОГАЧОВ (42). Останній завзято тисне протягнуту руку.
РОГАЧОВ
Марік, суверенітет! Ти розумієш, що це значить?
ЄВДОКИМЕНКО
Ні, Ваня, не певен, що розумію це так, як треба. Є необхідність прояснити. І взагалі…
РОГАЧОВ
Хто мене за язик тягнув? Марік, знову? Вже здоров’я немає. Ну кожен же день.
Повз них проходять ще декілька чоловіків, яким Євдокименко та Рогачов тиснуть руки.
ЄВДОКИМЕНКО
А здоров’я тут і не потрібне, товариш Рогачов. Це виключно розумова робота, головна.
(стукає пальцем по голові)
Ти ж інтелігент. Будь ласка - по сто п’ятдесят і все. Крім того, Ванюша.
(прикривши рота)
Прийшов лист від Луїса…
(пошепки)
Зрозумів? І не корвалола, як ти звик, а Корвалана.
(озирається, впевнено)
Будемо читати, думу думати, обговорювати, повільно писати відповідь.
РОГАЧОВ
Марік, печінку шкода. В мене там вже цироз на цироз - ніякий Корвалан не допоможе.
ЄВДОКИМЕНКО
Ми з тобою, народ Чілі! Ваня, но пасаран.
РОГАЧОВ
О-ой. Но пасаран.
Чоловіки розходяться. Євдокименко бере за талію двох жінок, що саме проходили повз, підіймається сходами з ними, щось їм каже, від чого жінки сміються. Його рука з талії молодшої з них сповзає на її сідницю. Дівчина швидко підіймає руку Марата назад, на талію. Жінки знову сміються. Рогачов дивиться їм услід, потирає під правим ребром.
ІНТ. СПІЛКА ПИСЬМЕННИКІВ - ЗАЛА ЗАСІДАНЬ СЕКРЕТАРІАТУ - ДЕНЬ
Євдокименко заходить до приміщення, в іншому кінці якого за великим столом сидять чоловік з десять - жінки, чоловіки. І ще стільки ж на стільцях вздовж стіни. В голові стола розмістився ГОЛОВУЮЧИЙ (60). Поряд з ним за невеличкою трибуною стоїть ДОПОВІДАЧ (50), лисий чоловік в великих окулярах. Марат сідає на стілець біля дверей, в привітанні піднімає руку до когось з тих, що сидять під стіною, притиснувши палець до губ, просить не звертати на нього увагу. Доповідач читає з листка.
ДОПОВІДАЧ
Це наша проблема. Новаторства нам не вистачає, сміливості. А це вже від вузькості, від зацикленості на пам’яті, на болі та стражданні. Це і є хуторянство. Потрібно перебороти себе, переродитися. А як це зробити? Тут потрібен підхід, рішення, колективний розум.
Доповідач перевертає листка, та, певно, не знаходить продовження, вдає, що все добре.
ДОПОВІДАЧ
Дякую, в мене все.
ЄВДОКИМЕНКО
Слушно, Валя, слушно, підтримую. Доброго дня, шановне паньство, товариші літературні генерали.
Марат йде до столу.
ДОПОВІДАЧ
О, цирк приїхав.
Доповідач йде від трибуни. Марат сідає на одне з вільних місць за столом.
ГОЛОВУЮЧИЙ
Дякую. Добрий день. Мараторвиич, було прохання не запізнюватися.
ЄВДОКИМЕНКО
Та, я… Та, в мене…
Хтось не стримує смішок.
ГОЛОВУЮЧИЙ
Ваша черга доповідати. Тільки, без… Будь ласка.
ЄВДОКИМЕНКО
А, так? Дякую.
Євдокименко йде до трибуни, наливає з графіну й залпом випиває склянку води. Знову в залі смішок. Головуючий мотає головою, зітхає. Марат виступає без папірця.
ЄВДОКИМЕНКО
Товариші! Ми, секція по роботі з молодими авторами Спілки письменників (чеканячи) У-еР-еС-еР, як і належить, на платформі радянської влади і соціалістичного будівництва, в єдиному пориві…
В залі звучить вже декілька смішків.
ГОЛОВУЮЧИЙ
Мараторвиич.
ЄВДОКИМЕНКО
Юрій Михайлович, продовжу. З позиції критики відсталої літературної дійсності беремо на себе підвищені зобов’язання…
ПЕРША ЖІНКА (З/К)
/рос./
Сколько можно паясничать?
ЄВДОКИМЕНКО
Українською, будь ласка.
/рос./
Или можем обсудить ваше мелкотемье.
Чутно, як скрипнув стілець і швидко зацокали підбори жіночих туфлів.
ГОЛОВУЮЧИЙ
Валєннікна!
(гиркає)
Мараторвиич, будь ласка, повага. До жінки, тим більше.
Чутно, як гримнули двері.
ЄВДОКИМЕНКО
Юрій Михайлович, не дають розвернути актуальну думку про насущне та наріжне.
Смішки в залі.
ЄВДОКИМЕНКО
На чому я закінчив? Ага. Беремо на себе підвищені зобов’язання і надалі високо нести прапор демократизації літературного процесу і цілком та повністю зображати з себе інтелігенцію, порядних людей і представників просвічченого людства.
ДРУГА ЖІНКА (З/К)
Ні, ну це вже взагалі!
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК (З/К)
Марат, ну правда, вже починає набридати.
ГОЛОВУЮЧИЙ
У вас все, Мараторвиич?
ЄВДОКИМЕНКО
Все. Додам лише, що в мене після вас лекція в Будинку профспілок, то я вас всіх запрошую. Буде все їхнє керівництво, в кінці банкет.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК (З/К)
Про що ж це лекція?
ЄВДОКИМЕНКО
Про негативний вплив рок-музики, зокрема, хеві метал, на психіку радянських металургів.
Серед присутніх роздаються і сміх, і оклики невдоволення. Задоволений собою Євдокименко підходить і схиляється до головуючого, той щось його зацікавлено запитує. Марат киває.
ЧОЛОВІК (З/К)
Історичний роман на сьогодні, як на мене, з літературної точки зору...
ІНТ. КВАРТИРА ЄВДОКИМЕНКА – ВІТАЛЬНЯ - ВЕЧІР
Стильно обставлена простора кімната, густо увішана роботами українських та російських авангардистів та з великою репродукцією “Смерті Марата” Ж.-Л. Давида. Тут шумно – зібралося чоловік з п’ятнадцять гостей. Більшість – чоловіки. Жінки гарні, зі смаком одягнені. Старшим з присутніх виглядає лише Рогачов, всі інші, переважно, однолітки Євдокоменка. Останній стоїть по центру кімнати з пляшкою віскі, підливає присутнім. Його за пояс обхватила приваблива жінка, ЛІЗА (27). В кріслі-гойдалці горделиво гойдається франтуватого вигляду молодий чоловік, АЛЕКС (24), племінник Євдокименка.
АЛЕКС
… це, все одно, що писати листи в ЦеКа КаПееРеС. Читачам белетристика більше не потрібна, принаймні, тепер, коли є «Огоньок».
ЄВДОКИМЕНКО
Льошенька, огоньок, пий.
АЛЕКС
Дядя, я просив не називати мене так. Алекс.
ЄВДОКИМЕНКО
А, фірма? Окей, олрайт.
/рос./
Все хотят стричься у Кинга.
/укр./
Тільки пий, п’яній. Металурги бачив що мені подарували?
АЛЕКС
Та, бачив. Дядя, і ти там в своєму “Багатті” теж міг би щось гостре розмістити.
ЄВДОКИМЕНКО
Голки, ножі? Шпаги. Льошенька, я як головний редактор, - увага, - літературного журналу, сам вирішу, що там має бути. Тим більше, коли, як ти влучно кажеш, є “Огоньок”. Зауважу, ми далеко не якісь там дублери. Ми - вища ліга. “Динамо” з Дніпра.
АЛЕКС
Київ, Київ, ура.
ЛІЗА
Зачекай, Алекс, а Бондаренко – це ж історичний.
ЄВДОКИМЕНКО
Починається. Лізонька, ти теж пий. Будь ласка. Як твій господар, я вимагаю!
ЛІЗА
Ой, господар.
ЄВДОКИМЕНКО
(Лізі)
/рос./
Ну, ты, маленькая Вера!
Марат показує Лізі кулака. До нього підходить Рогачов, щось каже.
АЛЕКС
А я, як раз, і про це, Ліза. Таке, як «Журавель», вже ні в кого не вийде. Навіть і у самого ж Бондаренка, про якого після “Журавля” щось нічого й не чути. І на цьому з історичним романом по-кін-че-но.
ЄВДОКИМЕНКО
Сучліт атакує. Давай, давай.
Присутня тут і молода секретарка з Верховної Ради, Наталя.
НАТАЛЯ
Вибачте, а «Журавель» - це..?
ЛІЗА
(зверхньо)
Роман Ілька Бондаренка. Обов’язковий до прочитання кожній культурній людині.
ЄВДОКИМЕНКО
Лізонька, культурна моя, ну пий ти, пи-ий. Хоча б за Бондаренка пий. Добрі люди, помогіте мені, пожалійте мене - мовчіте і пийте.
Гості сміються, чокаються, п’ють, Євдокименко теж випиває, підливає собі.
ЛІЗА
Не чокаючись, Маратька забороняє.
(Наталі)
У нас вже “Журавель” видано. Після американського - найбільший тираж.
ЄВДОКИМЕНКО
/рос./
Даёшь статистику!
/укр./
Ліза! Дівчатка, давайте, за чужі тиражі. Споживайте, насолоджуйтесь. Не примушуйте вдаватися до жорстких заходів.
ОЛЯ (З/К)
(грайливо)
Це яких?
ЖІНКА (З/К)
Я випила.
ЄВДОКИМЕНКО
Молодець, давай ще.
НАТАЛЯ
А цей “Журавель”, то це «звідте»?
(киває за плече)
РОГАЧОВ
Звідте, звідте. Є і російський переклад, досить непоганий.
Євдокименко усміхається на сказане Рогачовим.
ЄВДОКИМЕНКО
(Рогачову, з вдаваною здивованістю)
Невже твій?
РОГАЧОВ
Одного знайомого.
Євдокименко підливає в склянку приятеля.
ЄВДОКИМЕНКО
А-а, молодець. Не хочеш себе заплямувати. Так, всєчєловєки, набридло. Зав’язуйте вже зі своїм «Журавлем».
ЛІЗА
Марік його не любить.
ЖІНКА (З/К)
Чому, Марат? Це ж краще, що в нас є. Підлий.
Миловидна жінка, ОЛЯ (25) явно заграючи, протягує Маратові свою склянку. Той, розсіяно усміхаючись, не дивлячись на жінку, наливає їй віскі.
АЛЕКС
Дядя епатує. “Журавля”, можливо, і не потрібно любити, але точно не варто применшувати, тим більше - вважати поганим? Насправді, він у сто разів кращий за їхні «Тихий Дон» і «Живаго» разом узятих.
ЄВДОКИМЕНКО
(театрально вдаючи зляканість)
Алекс, синок, зупинись! Ти посягаєш на…
РОГАЧОВ
Русь Святу!
ЄВДОКИМЕНКО
(схиляючи голову)
Іоан Іоанович, дякую.
Гості сміються. Євдокименко тисне приятелю руку, підливає в його склянку.
ЄВДОКИМЕНКО
(Рогачову)
Попався. Пий.
ОЛЯ
Дійсно, досить цього “Журавля”. Марат ще зараз повиганяє нас через нього.
АЛЕКС
Не повиганяє - дядя до нас прив’язався. Так, дядя?
АЛЕКС
Не повиганяю. Просто зарахую до
/рос./
агрессивно-послушного большинства
/укр./
з подальшими однозначними висновками. Ворожі “голоси” вас в оману вводять, а ви й розвісили. Так і до культурних втрат недалеко. А ви ж знаєте, які ви дорогі нашій республіці.
АЛЕКС
Я ж кажу.
Євдокименко робить скептичну гримасу. Більшість гостей сміється.
(спогад Євдокименка)
ІНТ. КВАРТИРА ЄВДОКИМЕНКА – ВІТАЛЬНЯ – ВЕЧІР
ТИТР «Травень 1985»
Та ж сама кімната, проте, значно скромніше обставлена і на стінах, за виключенням все тієї ж великої репродукції “Смерті Марата”, відсутні картини. За накритим столом розмістилася компанія чоловік з десяти – Євдокименко, поряд з яким вертлява дівчина років двадцяти. Молоденька Ліза стоїть за стільцем лисуватого чоловіка, ПРИЯТЕЛЯ ЛІЗИ (30), обхвативши його за шию. Навпроти Євдокименка поряд сидять Соломія і чоловік з бакенбардами, - той самий, що був на концерті поряд з Соломією, – ТАРАС (28), друг Євдокименка. Є тут і Рогачов. Решта присутніх – жінки та чоловіки не старші тридцяти. Євдовименко на якусь мить затримує погляд на Соломії. Дівчина відповідає йому спокійною усмішкою, відводить очі. З-під столу відхиляється, показавши піднятого столового ножа, Алекс – юний, на вигляд дещо неохайний.
ПРИЯТЕЛЬ ЛІЗИ
Ні, Марік, квартирку ти відірвав, що треба.
ЄВДОКИМЕНКО
На це, краще ніж в Житловому кодексі, нічого не скажеш:
/рос./
В результате победы Великой Октябрьской социалистической революции в нашей стране были созданы необходимые предпосылки для решения одной из важнейших социальных проблем - удовлетворения потребности трудящихся в жилье.
Гості сміються.
ЛІЗА
А мені так подобається, що він “Смерть Марата” повісив.
ТАРАС
Ну, Марік в нас завжди король епатажу.
АЛЕКС
Дядя Марат, я думаю… а, можливо, тоді варто, як би, написати, ну… наприклад, якісь правдиві цифри – про бідність якихось… ну, деяких міст?
ТАРАС
Про бідність в Союзі? Олексій, таке не пустять до друку. Це практично неможливо. Критика допускається, але про бідність, такого - ніколи не опублікують.
АЛЕКС
Але чому? Є ж твори… “Прощаніє с Матьорой”. І ось, “Знамя”, в останньому номері… була повість. Там автор, описуючи свої дні в армії… Там багато негативних висловлювань. Опублікували.
ЄВДОКИМЕНКО
О, молодість…
ТАРАС
Це буде марна праця, Олексій. “Знамя” в Москві. Там таке можна. Там, якщо-що, пожурять, нігті підріжуть. А тут тобі за це ключиці вирвуть.
АЛЕКС
Що, правда?! Дядя Марат?
ЄВДОКИМЕНКО
Образно, племінничку, образно. Тарік, не збивай. Нехай дитина вчиться працювати в стіл.
АЛЕКС
В стіл? Це що, значить, тоді… немає потреби писати такий… взагалі на таку тему?
ЄВДОКИМЕНКО
Альоша, як це «немає потреби»? А щоб відмітитися в українському бурку.
АЛЕКС
В чому, дядя Марат?
ПРИЯТЕЛЬ ЛІЗИ
Бурку?
ЛІЗА
Це що, Марік?! Що таке «бурк»?
Рогачов з серйозним лицем підтримує гру Євдокименка.
РОГАЧОВ
Бурки. Що, не знаєте, що таке бурки?
ЛІЗА
Звичайно, знаю.
Ліза щось питає у чоловіка, за якого тримається.
АЛЕКС
Вз… взуття таке?
СОЛОМІЯ
Войлочне.
ЄВДОКИМЕНКО
Вірно, войлочне.
Євдокименко затримує погляд на Соломії.
ЛІЗА
Але при чому тут бурки? Марік, про що це? Ти жартуєш.
Рогачов і декілька гостей, певно, тримаються, щоб не засміятися. Інші з цікавістю дивляться на Євдокименка.
ЄВДОКИМЕНКО
Зовсім ні, Лізочка. Бурки - це, коли до однієї з наших кіностудій…
ЛІЗА
Довженка чи Одеської? Ялтинської!
ЄВДОКИМЕНКО
Будь-якої, Лізавета. На нашу студію приїздить людина з Москви, з Госкіно. І ця людина підписує договір з українським автором. Все, по руках. Наш автор пише, пише, подає. Спочатку сценарій хороший, а потім одразу відбій – через незадовільну якість матеріалу.
ДІВЧИНА (З/К)
В мене так і було.
ЛІЗА
Так, а чому, Марічек, бурки чому?
ЄВДОКИМЕНКО
(манерно, з акцентом)
/рос./
“Потому что, у вас здесь бурки, а нужны – сапоги!”.
Всі сміються, Ліза певно, не зрозумівши жарту, запитує щось свого лисого приятеля, гладить його по спині. Той щось каже їй.
ТАРАС
І таке тут скрізь і всюди.
ЄВДОКИМЕНКО
Як член двох спілок заперечую - не скрізь.
ТАРАС
/рос./
Молчи, гордец!
Сміх гостей.
ЛІЗА
(весело)
Маратька! Бурки. Я зрозуміла.
ЄВДОКИМЕНКО
Дякую, Лізонько.
(племінникові)
І в цьому, Альошенька, мають заплямуватися всі.
АЛЕКС
Всі? Так що, тоді, українським літераторам забути взагалі… про мистецтво? Я думав… Що нам робити в цьому… всьому?
РОГАЧОВ
Писати до парткому, писати для парткому.
Всі сміються. Ліза - вдаючи, що зрозуміла з чого. (кінець спогаду Євдокименка)
АЛЕКС (З/К)
Я тільки ще дещо щодо “Журавля”...
(кінець спогаду Євдокименка)
ІНТ. КВАРТИРА ЄВДОКИМЕНКА – ВІТАЛЬНЯ – ВЕЧІР
Та ж сама вечірка 1990-го року. Євдокименко іронічно усміхається.
ЄВДОКИМЕНКО
Льошенька, племінничку, дітище ти моє, все, помовч вже, акі Алекс. Тепер скажу я, кращий друг Літфонду.
АЛЕКС (З/К)
Дядя, я тільки хочу...
ЄВДОКИМЕНКО
(жартівливо)
Мовчи, сказав! Якби той “Журавель” був хорошим, а, тим більше, як ви тут йому виспівуєте, кращим, хо-хо-хо, романом, ми всі були б повними мудаками. Насправді, мудаками. Ти, ти і ти. Ви всі. Ми всі. «Журавель» трішки був чогось вартий лише через те, що існує мода на таку… е-е, писанину. Мода, що змінюється кожен рік. І той рік давно минув. Як там у Ільфа з Петровим?
/рос./
Очень известный в прошлом году писатель.
/укр./
Оце і є ваш Бондаренко, з тим його “Журавлем”
АЛЕКС
Дядя-дядя.
ЄВДОКИМЕНКО
Слухай дядю і червоній. Роман, якщо він справді роман, тим більше “найкращий” - слово яке взяли - повинен бути хорошим завжди. Хороший роман вічний, нетлінний. Той, що не тліє, а горить. А «Журавель» зовсім не вічний, він - паршива одноденка, написана на торішньому палому листі.
РОГАЧОВ
Поет.
ЧОЛОВІК (З/К)
/рос./
Один из лучших ты поэтов, забытый для страны советов.
ЄВДОКИМЕНКО
(театрально)
/рос./
Ваши руки, товарищи!
Гості сміються. Євдокименко підморгує приятелям, протягує їм обидві руки зі склянкою та пляшкою, підливає чоловікам в їх протягнуті склянки. Рогачов важко видихає.
РОГАЧОВ
Ваня, мовчи.
ЄВДОКИМЕНКО
(Рогачову)
Ні, Іванечку, ти як раз слухай внутрішнього Ваньку.
/рос./
Он могуч!
Гості сміються.
ЖІНКА (З/К)
Марат, не погоджуся. “Журавель” ніяк не відповідає сказаному тобою. Це великий роман, як раз на всі часи. І головне - що це наша, якісна своя, українська література.
Євдокименко сміється на сказане, проте, очевидно, вже неабияк нервується.
ЄВДОКИМЕНКО
Бачу, що не дарма зверху прийняте важке рішення познайомити українських письменників з життям. Ні, Сашенька, він зовсім не великий. Хіба що - за об’ємом, як і водиться справжній макулатурі. Навіть через те, що воно наше, рідненьке, зовсім українське, українчине, кровиночка, це ваше уквітчане “все”… цей роман на всі часи - це лише кон’юнктурна поробка: за формою - примітивна, за змістом - вторинна, за впливом і значенням - просто нікчемна. Повірте ветерану трьох профспілок.
Рогачов мугикає.
ЛІЗА
Котику, досить! Давайте про щось інше.
ОЛЯ
Марік, а я тебе підтримую.
ЄВДОКИМЕНКО
Оля, матиму на увазі.
ЛІЗА
Я тобі помаю! Оля!
Всі сміються.
АЛЕКС
Марат Олександрович, я думаю, ви просто заздрите.
Євдокименко насмішливо дивиться на Алекса.
ЄВДОКИМЕНКО
Бондаренку. Звичайно, племінничку. Будь ласка, просто пий, не закусюючи. Так, ви тут базікайте своє пусте, а я за іншою - ця вже, як бачите, фініта.
Євдокименко виплескує останок з пляшки у чиюсь склянку, йде з кімнати.
НАТАЛЯ
Марат Олександрович, я допоможу.
Ліза кидає колючий погляд на молоду працівницю Верховної Ради.
ЄВДОКИМЕНКО (З/К)
Дякую, Наталі, але... Але. Ой, Лізанька, ти зупинись. Розваж, краще, гостей.
ІНТ. КВАРТИРА ЄВДОКИМЕНКА – КУХНЯ - ВЕЧІР
Євдокименко заходить до кімнати, нервово ставить пусту пляшку на стіл.
ЄВДОКИМЕНКО
Недоумки.
Чоловік дивиться у вікно, задумується. Дзвонить телефон.
ЄВДОКИМЕНКО
Ліза, я візьму!
Марат бере слухавку.
ЄВДОКИМЕНКО
(в слухавку, сухо)
Євдокименко…
(весело)
Тарік!.. То ж, святкуємо, пане, повними грудьми… Ага. Ти сам як?.. Ого, ростем, ростем. І що?.. Ну ти й велетень!.. До тебе? Тарік, та я тільки з Мюнхену. Тут же не… Звичайно, поважна особа, але… Тарік, в Штати не так просто… Ні, можливо, чому?.. Яка?..
(здивовано)
В тебе?
(береться за голову, впавшим голосом)
Як вона?.. Ага, добре, що так… Та ні, це зв’язок, видно, просто… Передавай їй привіт… Та я спробую, Тарік… Так, було б шикарно… Окей, всього тобі, пане професоре… Звичайно. Дякую за дзвінок… Бувай, бувай.
Євдокименко кладе слухавку, морщиться, стискає лоба, з болем шкіриться, сідає на стілець, закриває очі. (спогад Євдокименка)
ІНТ. КВАРТИРА ЄВДОКИМЕНКА – КОРИДОР – ДЕНЬ
Євдокименко заходить до квартири, зачиняє двері.
ЄВДОКИМЕНКО
Солька! Ти вдома, мишка?!
Марат йде до тумби з дзеркалом, кладе на неї ключі, звертає увагу на папірець, на якому лежать два ключі й золота обручка з гранатом, підіймає його. Там від руки гарним жіночим почерком написано: “Милий Марат! Я більше не можу залишатися з тобою. Пробач. Соля”. Євдокименко шоковано забігає то в одну, то в іншу кімнату, повертається в коридор, бере з тумби обручку, знову перечитує записку. Дзвонить телефон. Чутно груповий сміх. (кінець спогаду Євдокименка)
ІНТ. КВАРТИРА ЄВДОКИМЕНКА – КУХНЯ – ВЕЧІР
Євдокименко сидить на стільці, зітхає.
ЄВДОКИМЕНКО
Ліза, я візьму!
Чоловік встає, робить крок до телефону, бере слухавку.
ЄВДОКИМЕНКО
(в слухавку)
Євдокименко…
/рос./
Добрый вечер… У меня гости… В одинадцать-двенадцать. Что-то срочное?.. Понятно… Хорошо, в полночь… Хорошо.
Євдокименко кладе слухавку, злобно гмикає, бере зі столу одну з повних пляшок віскі, йде з кухні.
ІНТ. КВАРТИРА ЄВДОКИМЕНКА – ВІТАЛЬНЯ – ВЕЧІР
Євдокименко усміхнений заходить до кімнати. Ліза тут же обхвачує його за талію.
ЛІЗА
І не працює. Да, Маратька? Ти, хочеться-не хочеться, але працюй. «Безплідні зусилля» твої, ти читав, чудове ж, допиши.
РОГАЧОВ
Марат Алесанич, не дають шанувальники дихати в землі вільній, новій.
Євдокименко прикладає руку до грудей.
ЄВДОКИМЕНКО
(в театральному розпачі)
Це зрада наших ідеалів! Пропоную… відмежуватися!
Рогачов киває, аплодує.
ЛІЗА
Ой. Він ліниться. Навіть, для кіно не пише. А наші сценаристи, щоб ви знали, кращі, аніж усі решта українські прозаїки.
АЛЕКС
Ну, прямо-таки, усі.
ЛІЗА
Так, Алекс. Тато так каже. Ну, може не всі, звичайно. Але Маратька точно кращий. Правда, Маратька? Але ж він не пише.
(Євдокименку)
Пиши, чув? Пообіцяй при всіх. “Безплідні зусилля” щоб дописав.
ЄВДОКИМЕНКО
Кляньомся!
(іронічно)
А, що, тато справді так каже? І ти мовчала?...
(з награним гнівом, крізь зуби)
Ліза. Ніколи не пробачу. Тепер я не зможу встати на слизький шлях розвитку.
Гості сміються.
ЛІЗА
Перестань, зможеш.
ЄВДОКИМЕНКО
Я серйозно.
(відмахуючи в такт рукою)
Коли тато каже, потрібно слухатися, і писати, писати, писати. Для куно. І тим більше, для наших кіноманів. Тепер цією.
(міняє руку, відмахує)
Адже в нас, щоб ви знали, дуже талановиті кіномани.
Гості заливаються сміхом.
ЛІЗА
(сміючись)
Ну ти не можеш нормально.
ЄВДОКИМЕНКО
Наші кіномани найкращі в Варшавському договорі. Та що? Навіть, кращі, ніж у НАТО. Ліза наприклад.
Всі сміються.
ЛІЗА
А хіба ні?
Євдокименко обіймає Лізу за плечі, цілує в лоба. Жінка задоволено усміхається.
АЛЕКС
Ой. Писати, писати... Про що писати? Ось в чому питання.
ЄВДОКИМЕНКО
Про бідність в містах еСеРеСеР, Альошенька, он же Алєкс. Ти вже для цього дозрів. Так, я у вас її вкраду.
Євдокименко бере під руку Лізу, йде з нею до дверей. Присутні іронічно усміхаються.
АЛЕКС
А що, дядя, може ти й правий.
НАТАЛЯ
Михайло Олександрович, може, я, все таки, допоможу?
Всі сміються. Ліза знову сердито дивиться на секретарку.
АЛЕКС
Не варто.
РОГАЧОВ
Комсомол.
ЄВДОКИМЕНКО
Ні, Наталочко, ви відпочивайте. Ви - мій гість. А Лізонька - моя муза по всіх, включаючи господарські, питаннях. Вона моя газдиня. Так, Лізочка?
ЛІЗА
Яка ще газдиня?
Всі сміються. Ліза злегка штиркає Євдокименка в поясницю. Той щось шепче їй на вухо, та задоволено усміхається на сказане. Вони виходять з кімнати.
ІНТ. КВАРТИРА ЄВДОКИМЕНКА – КАБІНЕТ – ВЕЧІР
Євдокименко та Ліза заходять до напівтемної, з занавішеними вікнами робочої кімнати зі стелажами, повними випадково напханих книг. Ліза, як між іншим, стягує з під спідниці трусики, відкидає їх в сторону, сідає на стіл, задирає спідницю вище стегон.
ЛІЗА
Маратька, що це ти за Хвеську привів? Допоможу. Помічниця знайшлася.
ЄВДОКИМЕНКО
Лізанька, це для Алекса. І будь м’якішою – вона ж не знала, що тут твоя галявинка.
Євдокименко так же просто і байдуже, як і його партнерка, примощується до жінки заради сексу, який тут же й має місце.
ЛІЗА
Ай, легше… М-г, так. Тато завтра нас чекає.
ЄВДОКИМЕНКО
Добре. Ти така чудова в мене.
Жінка усміхається, закриває очі. На обличчі Євдокименка одразу ж з’являються риси відрази. Він рухається активніше, агресивніше, замахується на жінку в намаганні дати їй ляпаса, але не б’є - хапає за волосся на потилиці. Ліза привідкриває очі, проте, хтиво усміхається – очевидно, їй таке поводження подобається. У чоловіка її реакція викликає ще більшу відразу і, певно, внутрішній біль.
ІНТ. АВТО ЄВДОКИМЕНКА – НІЧ
Євдокименко веде авто середмістям Києва. Поряд з ним сидить Алекс, за яким - Наталя.
ЄВДОКИМЕНКО
Тут, Наталі?
НАТАЛЯ
Так, так, дякую.
Євдокименко зупиняє авто біля тротуару.
НАТАЛЯ
Дякую за чудовий вечір.
ЄВДОКИМЕНКО
Все для вас.
Алекс і Наталя виходять з авта. Алекс ззовні нахиляється в салон.
АЛЕКС
Дядя, почекаєш мене?
ЄВДОКИМЕНКО
Альошенька, не будь смішним - візьмеш таксі.
Розгублений Алекс зачиняє двері, Марат вирулює на дорогу, дивиться на наручний годинник - за п’ятнадцять дванадцята, закурює. (спогад Євдокименка)
НАТ. КВАРТИРА ТАРАСА – КІМНАТА - ДЕНЬ
ТИТР “вересень 1989”
Соломія сидить на дивані, збоку піджавши під себе ноги, тримає книгу і їсть яблуко. Навпроти в кріслі сидить Євдокименко, усміхається, млосним поглядом дивиться на жінку.
СОЛОМІЯ
Йому від дядька прийшов виклик.
ЄВДОКИМЕНКО
З Ізраїля? Він не казав. Тарік!
СОЛОМІЯ
Він і мені б не сказав, випадково побачила. Тепер не знаходить собі місця - роботу закинув, весь час тільки ходить туди-сюди по кімнаті і про щось думає.
ЄВДОКИМЕНКО
(сміючись)
А, ти психуєш, бо він не пускає тебе в свої думки.
СОЛОМІЯ
Припини.
До кімнати заходить чимось захоплений Тарас.
ТАРАС
Коротше, я придумав.
ЄВДОКИМЕНКО
Ти чого про Святу землю не сказав?
ТАРАС
Та, то дурниця. Я придумав, як повинен виглядати пам’ятник.
СОЛОМІЯ
Який ще пам’ятник?! Марік, зроби з ним щось.
ТАРАС
Соля! Марік, потрібно збирати гроші на пам’ятник загиблим дисидентам.
Марат починає заливисто сміятися. Соломія здивовано дивиться на Тараса.
ТАРАС
Так, я бачу, мене тут ніхто не розуміє.
Тарас поривчасто залишає кімнату, Соломія закочує очі, Євдокименко не перестає сміятися.
ЄВДОКИМЕНКО
(сміючись)
Тарік, вибач! Я тебе люблю, але, де ти береш такі ідеї?!
(кінець спогаду Євдокименка)
НАТ. ВУЛИЦЯ – НІЧ
Тиха, добре освітлена вулиця. На розі будівлі стоїть повнуватий чоловік, курить. Під’їзжає чорна “Волга”, за кермом якої сидить Євдокименко, зупиняється, повнуватий сідає до неї. Авто від’їзджає, звертає за ріг.
ІНТ. АВТО ЄВДОКИМЕНКА – НІЧ
Авто стоїть в слабко освітленій частині вулиці. Поряд з Євдокименком сидить лисуватий чоловік з дещо надмірною вагою, КОВАЛЕНКО (44), працівник КДБ, кашляє, як заядлий курець. Він дістає з внутрішньої кишені піджаку невеликий згорток, протягує його Марату.
ЄВДОКИМЕНКО
/рос./
Что это?
КОВАЛЕНКО
/рос./
Берите. Сегодня это должно оказаться в рабочем столе вашего заместителя по журналу.
ЄВДОКИМЕНКО
/рос./
А ваши люди сами не могут этого сделать?
КОВАЛЕНКО
/рос./
Нашим людям там нечего делать. Возьмите, это не то, что вы подумали - простая благодарность.
Марат уважно дивиться на пасажира.
ЄВДОКИМЕНКО
/рос./
Положите в бардачок?
Коваленко кладе згорток до бардачку.
КОВАЛЕНКО
/рос./
Не боитесь пьяным за руль?
ЄВДОКИМЕНКО
/рос./
А кого мне с вами бояться?
Коваленко, як через сміх, коротко кашляє.
КОВАЛЕНКО
/рос./
Вряд ли вы слышали, такая байка… как однажды Катков подарил Достоевскому большую хрустальную залупу. Федор Михайлович при этом так расхохотался, что тут же и разбил ее.
Коваленко, піднявши брови і усміхаючись, дивиться на Євдокименка.
ЄВДОКИМЕНКО
/рос./
Всё? Забавно. К чему вы это?
КОВАЛЕНКО
/рос./
К тому, что, будьте, всё-таки, осторожны.
НАТ. ВУЛИЦЯ – НІЧ
Коваленко виходить з машини Євдокименка, авто від’їзджає. За мить під’їздить інша чорна “Волга”, в яку Коваленко сідає, авто від’їзджає.
СТАРИЙ ЧОЛОВІК (З/К)
І такий, знаєш, в них був цей процес собі…
ІНТ. КВАРТИРА БАТЬКА ЛІЗИ – КАБІНЕТ – РАНОК
В кабінеті в кріслах сидять Євдокименко та сухопарий старий, БАТЬКО ЛІЗИ (75).
БАТЬКО ЛІЗИ
Московські специ емгебешні приїзджають вирішити, домовлятися, щоб вже все, закінчувати з цим. А місцеві кадри, такі ж емгебешники, їх тут же, цих столичних гостей, й… ліквідують, уяви. І списують, - як би ти думав? - звичайно, на бандерівців, що то їх рук діло. А, що ж – на місцях в них робота налагоджена, накатана: всі при справі, при забезпеченні, у всіх сім’ї, сталий побут, друзі. А ліквідуй, наведи порядок, то тут же скорочення почнуть, кинуть десь служити до Сибіру, чи на Соловки, чи на якусь іншу ділянку, ведмедів пасти. Нікому ж цього не хотілося. Тому й виходили на злочинну лінію. Отака тобі, Марате, чиста карусель - боротьба з націоналістичним підпіллям на цього підпілля користь.
ЄВДОКИМЕНКО
Погони не погони, а всі хочуть їсти, Микола Валер’янович.
БАТЬКО ЛІЗИ
А чому за наш рахунок, Марат? В країні вісімнадцять мільйонів адміністративного апарату. Вісімнадцять мільйонів! Вдумайся. Один на п’ятнадцять чоловік населення. Сорок мільярдів на них витрачається. А обрізають нас. Диву даюсь.
Старий причмокує. В кімнату заходить Ліза з підносом з кавою.
ЛІЗА
Ваша кава.
Ліза подає каву батькові, потім - Євдокименку.
БАТЬКО ЛІЗИ
Дякую. Лізавета, Марат обіцяє допомогти. Бачиш, а ти сумнівалася.
ЄВДОКИМЕНКО
Вона постійно сумнівається.
ЛІЗА
Я не сумнівалася. Я лише казала, що, по-перше, Маратька дуже зайнятий, а по-друге – часи вже не ті, щоб КаДеБе прославляти, тату.
БАТЬКО ЛІЗИ
Я не прославляю, а висвітлюю правду, пишу, як воно було. Я ж ось і Марату розповідав – там і внутрішня війна існувала: у Москві одне, на місцях – інше. Суцільні конфронтації, суцільні змови і кожен, що дбав, що і тепер продовжує піклуватися лише за свій, за шкурний свій інтерес. А спільна справа страждає. Тому й маємо те, що маємо.
ЄВДОКИМЕНКО
Маємо те, що маємо. Влучно.
БАТЬКО ЛІЗИ
Це ж цікаво, Лізавета! Я невідоме розкриваю, механізми. Але ж, не публікують, не на часі. Ти вірно кажеш. Не на часі. Теодор он теж жаліється – відмова за відмовою. А як же жити? На одних статтях далеко не заїдеш. На пенсію?
ЛІЗА
Скоро, тату, і статей не братимуть з твоєю правдою. Бо в тебе ж і статті про те саме – світлий образ чекіста в інтер’єрі. А те, що я тобі кажу, що тепер гласність, і у кожного своя правда, то ти мене не слухаєш. Марічек, скажи йому. Бо він тільки жінку свою слухає.
(батькові)
От ти з нею і з дядьком Теодором застрягли в іншому часі. А якби ти писав, що ЧеКа – монстр, що чекісти - нелюди, то твої книжки з руками відривали б. Озолотився б вже давно.
БАТЬКО ЛІЗИ (З/К)
Лізавета! Не при мені про цю… комерцію. Озолотився, гласність. Все в кооператив перетворили зі своєю гласністю. Розпустили вас. Монстр. Я правду пишу, а не наклеп. Правду! Монстр.
Євдокименко відпиває каву, задумується. (спогад Євдокименка).
ЛІЗА (З/К)
Ідеологічні кліше ти пишеш. Які, крім пилюки, нікому не цікаві.
ІНТ. КВАРТИРА ТАРАСА – ВІТАЛЬНЯ – ДЕНЬ
ТИТР «січень 1985»
Зовсім простенька кімната. Євдокименко сидить на продавленому дивані з художнім альбомом з написами англійською в руках, листає його. Тарас щось друкує на машинці.
ТАРАС
Це той самий Хасевич, про якого остання ця хнижка Лізиного старого, про полковника Буру.
ЄВДОКИМЕНКО
Це він?
ТАРАС
Він. А ще ж, слухай далі. Той пенсіонер, що, - пам’ятаєш? – у Лізи на Дні народження був, приятель Обухова. Той, з яким вони разом писали про цього Буру.
ЄВДОКИМЕНКО
А-а. Ну?
ТАРАС
Так Ліза казала, що це, як раз, цей дід і є той полковник Бура.
ЄВДОКИМЕНКО
Отой дід це цей гебешник?!
ТАРАС
Не кричи. Він. Прізвище інше, не Бура. Але то він. Живе в Рівному, очолює місцевий «Інтурист». Це він мені вже сам розповідав. Такий душевний. І не скажеш, що руки по лікоть в крові.
ЄВДОКИМЕНКО
Оце сюжет, Тарік. Старюган, га. Туристів організовує, організатор. Скільки їх, таких… А чому ти з ним говорив, а не я? Де я був?
(кінець спогаду Євдокименка)
ІНТ. КВАРТИРА БАТЬКІВ ЛІЗИ – КАБІНЕТ – РАНОК
Євдокименко та старий все так же сидять в кріслах. Ліза розмістилася на бильці біля Марата, злегка куйовдить його волосся.
БАТЬКО ЛІЗИ
І, взагалі, щось цей рік… Дивись, Борис в січні, потім Володимир Васильович, Насєдкін, Іраклій. Такі люди йдуть. Важко, важко...
Євдокименко допиває каву, відставляє філіжанку.
ЛІЗА
Тату, не накручуй.
ЄВДОКИМЕНКО
Лєв Яшин.
ЛІЗА
Марік!
ЄВДОКИМЕНКО
Всі там будемо, Микола Валер’янович. Але, в свій славний час, сповнені заслуг та шани.
Старий киває, з перебільшеним сумом задумується. Ліза грайливо смикає Євдокименка за волосся. Той щіпає її за сідницю.
ІНТ. АВТО ЄВДОКИМЕНКА – РАНОК
Євдокименко веде «Волгу» центральною вулицею Києва. Робить гучніше радіо, з якого лунає українська естрадна пісня.
ЄВДОКИМЕНКО
Старий пердун. Капіталістичні начала йому заважають, совість вони в нього вкрали. Правдоруб. Тираж йому вибити. Я тобі виб’ю – місце на Байковому.
Попереду на узбіччі стоїть ЧОЛОВІК (50), який, певно, «ловить» таксі. Євдокименко зупиняється перед ним. Чоловік відчиняє двері.
ЧОЛОВІК
Шеф, Орджонікідзе, до Спілки письменників.
ЧОЛОВІК
Сідайте, товаріщ.
ЧОЛОВІК
Марат Олександрович, дорогенький! Оце зустріч. Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму.
Марат сміється.
ЧОЛОВІК
Сідай, сідай.
Чоловік сідає до авта, тиснуть руки.
ЧОЛОВІК
Ти не туди, часом?
МАРАТ
Доїдемо, вашими молитвами.
Євдокименко вирулює в полосу руху.
ЧОЛОВІК
(весело)
Тебе ж вчора на правлінні не було.
ЄВДОКИМЕНКО
Був, під кінець.
ЧОЛОВІК
А, то ти, може, чув, що вони там з тими пайками зробили?..
ЄВДОКИМЕНКО
Від Ради міністрів? Ні. Що, самі з’їли?
ЧОЛОВІК
(весело)
От. Я ж думав, вони між всіма розділять – у всіх же тільки мороз в холодильнику. А вони?.. Вирішили міжсобойчик влаштувати – через конкурс творчий провести. Придумали, конкурс голодної пори.
(регочучи)
А самі ті пайки вже роздали, в секретаріаті. Наче, як за перемогу в конкурсі.
ЄВДОКИМЕНКО
То я тобі свій віддам, візьмеш.
ЧОЛОВІК
(серйозно)
Та ні, знаєш, дякую. Бій не втихає, не затихає. Просто, якось воно…
ЄВДОКИМЕНКО
Я взагалі не розумію, чого ти очікуєш, і чому дивуєшся?
ЧОЛОВІК
(серйозно)
Та… Наче, вже і суверенітет є, повна демократизація, - солов’їні далі, далі солов’їні, - а нічого, бачу, не змінюється.
Євдокименко хмикає, задумується. (спогад Євдокименка)
ІНТ. КАБІНЕТ ПАРТІЙНОГО ФУНКЦІОНЕРА – ДЕНЬ
Євдокименко та офіційний, солідний, проте подвижний, емоційний чоловік з високо зачесаними назад густим сивим волоссям, ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ (55), сидять один навпроти одного за фронтальним брифінгом до стола керівника. Стола, що привертає увагу стрійною безліччю телефонних апаратів, в тому числі й прямого зв’язку.
ЄВДОКИМЕНКО
Таке ще практичне питання: Спілці б з продуктами допомогти.
ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
Я скажу Сергію, подивиться, що можна зробити. Марате, а там… дійсно впевнені, що його потрібно буде… знімати? Він спеціаліст? А зараз таке, такий стан, що… Невже, інших варіантів немає?
ЄВДОКИМЕНКО
Хочете, щоб це були, наприклад ви? Як майбутній голова Ради ви їх влаштуєте.
ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
Ні, я не розумію, чому ми взагалі повинні йти на поводу у незрозуміло кого. Використовувати студентів… Там дійсно є впевненість, що таке буде?
ЄВДОКИМЕНКО
Звичайно. До чого була б ця розмова? Леонід Макарович, він сказав, що інакше все дійде до нових виборів, і в новій Верховній Раді більшості може вже не бути. Скоріш за все її і не буде. І головуватимете там не ви. А це нікому не потрібно. Розумієте? Тому і…
Сивий чоловік гмикає, тре носа. (кінець спогаду Євдокименка)
ЧОЛОВІК (З/К)
“Та ні, парасолю не потрібно, товариші.”
ІНТ. АВТО ЄВДОКИМЕНКА – РАНОК
Євдокименко веде «Волгу», поряд сидить знайомий, якого він взявся підвезти до Спілки письменників.
ЧОЛОВІК
“Я між крапельками, між крапельками.”
Чоловік голосно сміється, Євдокименко - злегка.
ЄВДОКИМЕНКО
Між крапельками.
ІНТ. СПІЛКА ПИСЬМЕННИКІВ – ЗАЛА ЗАСІДАНЬ СЕКРЕТАРІАТУ – ДЕНЬ
За трибуною стоїть ДОПОВІДАЧ (60), втирає хустинкою лице. Поряд за столом сидять головуючий, Юрій Михайлович, та з десяток чоловіків, переважно старшого віку. На стільцях під двома протилежними стінами сидять ще з три десятки чоловіків та жінок.
ДОПОВІДАЧ
Таким чином, нам необхідно зберегти той рівень, якого ми досягли за останній рік. В мене все. Дякую.
В залі звучать поодинокі аплодисменти. За столом між собою перемовляються головуючий та зовсім старий чоловік.
ГОЛОВУЮЧИЙ (З/К)
Якщо немає запитань… Дякую, Геориваич.
ЄВДОКИМЕНКО (З/К)
В мене повідомлення!
До трибуни, яку саме звільнив доповідач, підходить Євдокименко з папірцем в руках. Головуючий скептично дивиться на Євдокименко.
ГОЛОВУЮЧИЙ
Мараторвиич, тільки я попрошу, без ваших...
ЄВДОКИМЕНКО
Звичайно, Юрій Михайлович. Товариші! Шановне червоне письменство!
ГОЛОВУЮЧИЙ
Мараторвиич.
ЄВДОКИМЕНКО
Так-так, продовжу. Браття. Ви, напевно, чули, що вчора товариш Рижков сказав з приводу нагальних проблем. Село не готове до нових умов, село страждає. Урожай, як ніколи…
ПРИСУТНІ (З/К)
Знову цирк!
Закінчуємо це, дихати нема чим!
Марік, давай!
ГОЛОВУЮЧИЙ
Мараторвиич, ну, просили ж…
В залі шум. Головуючий стукає олівцем по столі, закликаючи до порядку.
ГОЛОВУЮЧИЙ
Вельмишановні! Мараторвиич, по суті.
ЄВДОКИМЕНКО
Юрій Михайлович, саме починаю заглиблюватися в суть. Урожай на селі, як ніколи, відмінний…
ГОЛОВУЮЧИЙ
Мараторвиич, балаган. Засідання правління оголошується закритим.
В залі всі встають, рухи, розмови, сміх.
ЄВДОКИМЕНКО
Юрій Михайлович! Товариші! Попрошу, все ж, хвилинку уваги! Від цього залежить ваше майбутнє! Друзі, дорогі члени Спілки незвичних людей! Нарешті, на зміну постилому «Хто поїде в Трускавець?» прийшов справді злободенний запит – «Хто поїде в Голівуд?»! Цікаво?! Тоді, запрошую - від нас очікують тридцять чоловік!
Зал затих, всі озираються, уважно дивляться на Євдокименка.
ЄВДОКИМЕНКО
Тридцять чоловік на прибирання томатів! Підшефний радгосп «Червоний Жовтень», наступні вівторок-середа! Два дні. Дякую.
Євдокименко йде з трибуни до президії. З зали доноситься гул невдоволення. Євдокимов потрясає аркушом паперу.
ЧОЛОВІК (З/К)
Та скільки це буде продовжуватися, цей колгосп?!
ЄВДОКИМЕНКО
Радгосп. Доки кожен не отримає по заслугам!
Євдокименко протягує аркуш головуючому. Останній переглядає надруковане. Марат щось каже йому.
ГОЛОВУЮЧИЙ
Шановні, прошу! По чотири…
(прислухається до Марата)
Ні, по п’ять чоловік з секції. Прохання віднестися відповідально.
ЄВДОКИМЕНКО
(до зали)
Щоб не було соромно за поведінку, не сумісну з високим званням радянського письменника нового типу. Пайок потрібно відпрацювати, шановні словобудівці.
В залі чутно гомін невдоволення. Євдокименко насмішливо дивиться на головуючого і на ажіотаж, що вже виник навколо поважної особи Юрія Михайловича. (спогад Євдокименка)
ІНТ. КЛУБ КИЇВСЬКОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО ІНСТИТУТУ – СЦЕНА – ДЕНЬ
ТИТР «вересень 1989»
За столом президії сидить вісім чоловіків. В центрі керівництва - все той же головуючий, Юрій Михайлович, до якого схилився один з членів президій, щось каже йому. Головуючий при цьому уважно дивиться в аркуш, який лежить перед ним. Поряд, з трибуни виступає Леонід Макарович. Позаду президії, на теракотовому заднику розміщена композиція з тризубом, архангелом, козаком та левом і широкі синя та жовта діагоналі.
ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
Рух, як і будь-яка політична течія, не гарантує, що вступ людини означає, що вона стає благородною і вона стає працьовитою. Головне, щоб людина на своєму місці робила більше, краще, для народу, для всіх народів, для своєї нації. І до цього я вас закликаю.
ЄВДОКИМЕНКО (З/К)
Леонід Макарович, ви зможете там виступити. Вони обіцяють надати вам слово.
НАТ. САДИБА – ВЕЧІР
Стежкою заміської садиби серед мішаного лісу прогулюються Євдокименко та Леонід Макарович.
ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
Нагода побути своїм серед чужих… Де б ще взяти до цього сили. Я вкотре переступаю через себе. Ви мене втягуєте. Ти розумієш це?
ЄВДОКИМЕНКО
Не я, Леонід Макарович. Нажаль, тепер це частина нашого життя – робити над собою постійне зусилля.
ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
Нашого. Мого. І не тільки тепер. Але я таку філософію тоді не приймав і зараз не можу й не хочу приймати.
ЄВДОКИМЕНКО
Я розумію. Та тут важливо, що ви на своєму місці і працюєте для народу, для України. Ви робите їх менш радикальними, стабілізуєте їх. Згадайте ваші слова про Сумгаїт.
Старший чоловік зупиняється, уважно дивиться на Євдокименка. (кінець спогаду Євдокименка)
ІНТ. СПІЛКА ПИСЬМЕННИКІВ – ЗАЛА – ДЕНЬ
Те саме засідання правління Спілки письменників. Євдокименко щось каже на вухо головуючому. Той здивовано дивиться на Михайла, останній киває.
ІНТ. АВТО ЄВДОКИМЕНКА – ДЕНЬ
Євдокименко веде «Волгу», виставивши лікоть у відкрите вікно. Літній спекотний Київ за вікном. Авто зупиняється на світлофорі в потоці машин. Трохи правіше зупинилося таксі, з дверей якого виходить пасажирка. Євдокименко розсіяно дивиться на неї. Пасажиркою виявляється схожа на Соломію жінка. Євдокименко, стрепенувшись, глушить і швидко залишає автівку.
НАТ. ВУЛИЦЯ – ДЕНЬ
Євдокименко захлопує двері авто, біжить на тротуар – туди, куди в масу перехожих пішла жінка, схожа на Соломію.
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ СЕРІЇ
