Цей допис – перша з восьми частин перекладу есе з блогу американського психіатра Скотта Александера “Slate Star Codex” за 2014 рік. Посилання на оригінал – у кінці. Приємного прочитання.
Відома поема Аллена Гінзберга про Молоха:
Що за сфінкс із цементу й алюмінію розгамселив їх черепи та пожер їх мізки й уяву?
Молох! Самотність! Потворність! Сміття та недоступні долари! Кричущі діти під сходами! Ридаючі в армії хлопці! Плачучі старці в парках!
Молох! Молох! Жахіття Молоху! Безлюбний Молох! Підсвідомий Молох! Молох — масивний суддя людства!
Молох — неосяжна неволя! Молох — кістяна бездушна в'язниця та Конгрес мук! Молох, чиї будівлі — кара! Молох — величезний камінь війни! Молох — приголомшені уряди!
Молох, чий розум — вбога техніка! Молох, чия кров виробляє гроші! Молох, чиї пальці — десять армій! Молох, чиї груди — людожерне динамо! Молох, чиє вухо — димна могила!
Молох, чиї очі — тисяча сліпих вікон! Молох, чиї хмарочоси стоять на довгих вулицях, мов безкінечні Єгови! Молох, чиї заводи сплять і бурчать у тумані! Молох, чиї димоходи та антени коронують міста!
Молох, чиє кохання — нескінченне мастило та камінь! Молох, чия душа — електрика та банки! Молох, чиї злидні — примара генію! Молох, чий фатум — хмара безстатевого водню! Молох, чиє ім'я — Розум!
Молох, у якому я самотньо сиджу! Молох, у якому мені маряться Янголи! Шаленість у Молоху! Хуєсос у Молоху! Безлюбовність і безлюдчість у Молоху!
Молох, який рано ввійшов у мою душу! Молох, у якому я — безтілесна свідомість! Молох, який налякав мене моїм природним кайфом! Молох, від якого я відмовляюся! Прокинься у Молоху! Потокові світла з неба!
Молох! Молох! Роботова квартира! невидимі передмістя! кістяні скарбниці! сліпі заощадження! демонічні промисловості! примарні нації! непереможні божевільні! гранітні члени! потворні бомби!
Вони зламали свої хребти, які підіймали Молоха до Раю! Тротуари, дерева, радіоприймачі, тонни! які підіймали місто до Раю, який існує і є повсюди серед нас!
Бачення! знаки! галюцинації! чудеса! екстази! спустилися американською рікою!
Мрії! обожнювання! освітлення! релігії! човен, повний чутливої маячні!
Прориви! через ріку! сальта та розп'яття! спустилися потопом! Висоти! Просвітлення! Впадання у відчаї! Десятирічні тваринні викрики та самогубства! Розуми! Нові кохання! Шалене покоління! вниз скелями Часу!
Воістину святий регіт у річці! Вони бачили це все! дикі очі! святі волання! Вони попрощалися! Вони зістрибнули з даху! до самотності! коливання! з квітами в руках! Униз рікою! до вулиці!
(Джерело перекладу уривка “Виття” Гінзберга – поет Рту: https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=48957&poem=228630.)
Що мене завжди в цій поемі дивувало – концепція цивілізації як окремої сутності. Його практично малює уява, його пальці-армії та його очі – вікна хмарочосів.
Чимало коментаторів стверджує, ніби Молох уособлює капіталізм. Капіталізм точно є його частиною, навіть значною частиною. Але вони не дорівнюють одне одному. Капіталізм, чий фатум – хмара безстатевого водню? Капіталізм, у якому я — безтілесна свідомість? Капіталізм, а отже – гранітні члени?
Молох введений як відповідь на питання, питання Клайва Стейплза Льюїса в Hierarchy Of Philosophers, – що все це чинить? Земля могла б бути справедливою, а всі люди – приємними та мудрими. Замість цього маємо неволю, димоходи, божевільні. Що за сфінкс із цементу й алюмінію розгамселив їх черепи та пожер їх мізки й уяву?
Й Гінзберг відповідає: це чинить Молох.
У Принципії Дискордії є місце, в якому Малакліпс скаржиться Богині на зло в людському суспільстві. “Всі шкодять одне одному, планета скаженіє від несправедливості, цілі спільноти грабують групи власних співвітчизників, матері поневолюють синів, діти гинуть на братовбивчих війнах.”
Богиня відповідає: “Ну і що тут не так, якщо ти з цим захотів щось зробити?”
Малакліпс: “Але ніхто не хоче, щоб так було! Всі це ненавидять!”
Богиня: “А. Що ж, тоді припиніть.”
Неозвученим питанням є: якщо всі ненавидять нинішню систему, то хто її увічнює? І Гінзберг відповідає: “Молох”. Це потужно не тому, що коректно: ніхто буквально не вважає, що стародавній картагенський демон все спричиняє, – а тому, що думка про агентивність системи підкреслює ступінь неагентивності цієї системи.
Бостром зухвало вказує на можливість антиутопії без диктатора, такої, де кожен громадянин, включно з елітою, почуває ненависть, але який все одно насолоджується відсутністю ярма. Таку державу доволі легко уявити. Нехай це країна, де є два закони: по-перше, кожна особа повинна вісім годин на день завдавати собі потужних електричних ударів. По-друге, якщо хто-небудь не виконуватиме якого-небудь правила (включно з цим самим другим правилом), або висловиться проти правила, чи не зможе примусити до його виконання, то всі громадяни мусять об’єднатися для знищення такої особи. Уявіть, що такі правила як слід закорінилися традицією, тож очікується, що всі вимагатимуть їх виконання.
Тож ви б’єте себе струмом вісім годин на день, тому що знаєте, що якщо цього не робитимете, то всі вас уб’ють, тому що якщо вони цього не зроблять, то всі решта вб’ють їх, і так далі. Кожен окремий громадянин ненавидить систему, проте через відсутність доброго механізму координації ця система підтримується. З точки зору богів, можна оптимізувати систему, щоб “усі домовилися зупинитися водночас”, але ніхто всередині системи не може передати подібне повідомлення, сильно не ризикуючи.
І – гаразд, цей приклад дещо надуманий. Тож пройдімося списком зі, скажімо, десяти прикладів з реального світу, які є подібними багатополярними пастками, щоб по-справжньому втовкмачити, наскільки важливою є ця проблема.
1. Дилема в’язня
В тому варіанті вирішення, коли в неї потрапляють два дуже тупі лібертаріанці, що знову й знову приходять до результату зрада-зрада. Доступний куди кращий результат, якби вони змогли налагодити координацію, проте координуватися – важко. З точки зору богів, можна погодитися, що співпраця-співпраця – куди кращий результат, аніж зрада-зрада, проте жоден зі в’язнів всередині системи не може його досягнути.
2. Доларові аукціони
Я писав про них і навіть ще закрученіші версії того ж самого принципу в Теорії ігор як темному мистецтві. Послуговуючись певними дивними правилами аукціонів, можна скористатися поганою координацією, щоб змусити когось заплатити $10 за однодоларовий чек. З точки зору богів, люди точно не повинні платити $10 за один. Проте зсередини системи кожен окремий крок може бути раціональним.
(Сміття та недоступні долари!)
3. Рибницька історія
Історія про рибну ферму з моїх Нелібертаріанських ЧаПів 2.0:
Мисленнєвий дослід: уявімо аквакультуру (рибництво) в озері. Нехай озеро містить тисячу ідентичних рибних ферм, що належать тисячі конкурентних компаній. Кожна рибна ферма отримує прибуток $1000 на місяць. Протягом певного часу все гаразд.
Проте кожна рибна ферма створює відходи, що забруднюють воду в озері. Скажімо, що кожна рибна ферма виробляє достатньо забруднення, щоб знизити продуктивність у озері на $1 на місяць.
Тисяча рибних ферм виробляє достатньо відходів, щоб знизити продуктивність на $1000 на місяць, тобто щоб жодна з рибних ферм нічого не заробляла. На поміч приходить капіталізм: хтось винаходить складну систему фільтрування, що прибирає відходи. Її робота коштує $300 на місяць. Усі рибні ферми добровільно її встановлюють, забруднення припиняється, кожна з них отримує по $700 на місяць – також пристойну суму.
Проте один з рибників (назвімо його Степаном) стомився витрачати гроші на роботу фільтра. Тепер озеро забруднюють відходи від однієї ферми, знижуючи продуктивність на $1. Степан заробляє $999, а всі решта – по $699.
Всі решта бачать, що Степан має більше прибутку, тому що не витрачається на підтримку роботи фільтра. Вони також вимикають свої фільтри.
Коли чотириста ділків вимкнули свої фільтри, Степан став заробляти $600 на місяць – менше, ніж якби він і всі решта далі підтримували роботу фільтрів! А нещасні добродії з фільтрами – заробляють лише по $300. Степан ходить навколо, кажучи “Стійте! Ми повинні укласти добровільну угоду з використання фільтрів! Інакше – у всіх падає продуктивність.”
Всі з ним погоджуються, і всі підписують Фільтрувальну угоду, крім однієї особи, яка, схоже, мудило. Назвемо його Михайлом. Тепер усі знову використовують свої фільтри, крім Михайла. Михайло заробляє $999 на місяць, а всі решта – по $699 на місяць. Поступово люди починають думати, що також повинні отримувати великі гроші, як Михайло, й вимикають свої фільтри заради додаткового заробітку $300…
Егоїстична особа ніколи не має жодної мотивації вмикати фільтр. Егоїстична особа має певну мотивацію підписати угоду, щоб змусити всіх вмикати фільтри, проте в багатьох випадках має сильнішу мотивацію для того, щоб очікувати, щоб усі таку угоду підписали, а самій від цього утриматися. Це може призвести до небажаного співвідношення сил, за якого ніхто такої угоди не підпише.
Чим більше я про це думаю, тим більше мені здається, що це ключова моя незгода з лібертаріанством, і що Нелібертаріанські ЧаПи 3.0 будуть лишень цим прикладом, скопійованим двісті разів. З точки зору богів ми можемо сказати, що забруднення озера веде до поганих наслідків. Проте зсередини системи жоден індивід не може запобігти забрудненню озера, а купівля фільтра може бути не надто доброю ідеєю.
4. Мальтузіанська пастка
Щонайменше в її украй суто теоретичних межах. Припустімо, що ви один з перших пацюків, що потрапили на недоторканий острів. Цей острів сповнений смачнющих рослин, і ви живете ідилічним життям, ніжачись на сонечку, харчуючись і створюючи предмети високого мистецтва (ви один з пацюків з “Таємниці щурів”).
Ви живете довгим життям, розмножуєтеся та народжуєте десяток дітей. Кожен з них має десяток дітей, і так далі. За кілька поколінь на острові вже десять тисяч пацюків, досягнуто меж його місткості. Тепер не вистачає їжі та простору для прогулянок, і певний відсоток кожного покоління гине, щоб утримувати населення на рівні десяти тисяч.
Якесь угруповання щурів покидає мистецтво, щоб присвятити більше часу боротьбі за виживання. В кожному наступному поколінні в цьому угрупованні частка загиблих менша, ніж серед загалу, поки за деякий час щури взагалі не припиняють займатися мистецтвом, а будь-яке угруповання щурів, що спробує займатися ним знову, вимре за кілька поколінь.
Фактично, річ не лише в мистецтві. Будь-яке угруповання, яке більш ощадливе, жорсткіше та більш зосереджене на виживанні, ніж загал, врешті решт візьме гору. Якщо одне з угруповань щурів альтруїстично вирішить обмежити своє потомство двома на пару, аби зменшити перенаселення, то таке угруповання вимре під тиском більш численних ворогів. Якщо одне з угруповань почне займатися канібалізмом і виявить, що це дає їм перевагу над іншими, то воно врешті візьме гору та зафіксується.
Якщо якісь щурячі науковці напророчать, що вичерпання горіхових сховищ острова прискорюється з небезпечними темпами і невдовзі взагалі нічого не залишиться, то кілька угруповань щурів може спробувати обмежити своє споживання горіхів якимось стійким рівнем. Такі щури програли б конкуренцію своїм більш егоїстичним родичам. Врешті горіхи б закінчилися, більшість пацюків загинула б, і цикл почався б заново. Будь-яке угруповання пацюків, що виступатиме за певні дії на зупинку цього циклу, програє конкуренцію своїм родичам, які виступатимуть за те, що що завгодно є даремною втратою часу, який можна витратити на конкуренцію та споживання.
З кількох причин еволюція не дуже схожа на досконалий приклад пастки Мальтуса, проте ця пастка пропонує приклад-прототип, який можна застосовувати для спостерігання прихованого механізму. З точки зору богів легко сказати, що пацюки повинні підтримувати невелику кількість населення. Проте зсередини системи кожен окремий щур слідуватиме своєму генетичному імперативу, й острів опиниться в нескінченному циклі вибухів народжуваності та вимирань.
5. Капіталізм
Уявіть собі капіталіста в дуже конкуретній галузі. Він наймає робітників на потогонку, щоб шити одяг, який він продає з мінімальною маржею. Можливо, він хотів би платити робітникам більше, або дати їм кращі умови праці. Проте не може, тому що це збільшило б ціну його продуктів, і конкуренти з нижчими цінами довели б його до банкрутства. Можливо, чимало з цих конкурентів – приємні люди, які хотіли б платити своїм робітникам більше, але без певного роду залізної гарантії, що ніхто з них не зрадить решту, знизивши свої ціни, це неможливо.
Подібно до щурів, які поступово втрачають усі цінності, крім щирої конкуренції, компанії в економічному середовищі з достатньо енергійною конкуренцією змушені відкидати будь-які цінності, крім оптимізації заради прибутку – або програти на користь тих, хто оптимізувався краще та зміг продавати ті самі послуги за нижчу ціну.
(Насправді я не певен, наскільки поширене схвалення порівнянь між капіталізмом і еволюцією. Пристосовані компанії – ті, що змушують покупців купувати в них, – виживають, розширюються та надихають наступні спроби, а непристосовані – ті, в яких ніхто купувати не хоче, – банкрутують та вимирають вкупі з ДНК своєї компанії. Причини того, що природа – це червоний колір, зуби та кігті – ті самі, що й причини того, що ринок є безжальним й експлуатаційним.)
З точки зору богів, можна сформувати товариську галузь виробництва, в якій кожна компанія платитиме робітникам гроші, достатні для життя. Проте зсередини системи запровадити це неможливо.
(Молох, чиє кохання — нескінченне мастило та камінь! Молох, чия кров виробляє гроші!)
6. Пастка двох доходів
Про цю книгу нещодавно писалося на цьому блозі. В ній формулюється теорія про те, що достатньо енергійна конкуренція за оселі в передмістях у районах з добрими школами означають те, що людям доводиться відкидати чимало інших цінностей – спілкування з власними дітьми, фінансову безпеку – щоб оптимізуватися для змоги купити житло, а інакше – бути приреченими жити в гетто.
З точки зору богів, якщо всі погодяться не братися за другу роботу, аби допомогти виграти конкуренцію за гарні будинки, то всі отримають точно такі ж гарні будинки, як раніше, але доведеться працювати лише на одній роботі. Проте зсередини системи, в якій немає уряду, що буквально не хоче забороняти подвійне працевлаштування, всі, хто влаштується на другу роботу, залишиться позаду.
(Роботова квартира! невидимі передмістя!)
7. Землеробство
Джаред Даймонд зве його найгіршою помилкою людської історії. Незалежно від того, чи було це помилкою, це не було випадковістю – землеробські цивілізації просто перемогли кочові, неминуче та нестримно. Класична мальтузіанська пастка. Можливо, мисливство-збиральництво було веселішим, люди жили довше, воно краще сприяло процвітанню людей – проте в умовах достатньо енергійної конкуренції між народами, в яких землеробство, з усіма його хворобами, гнобленням і пошестями, було більш конкурентним варіантом, – усі стали землеробами – або пішли шляхом індіанців-команчів.
З точки зору богів, легко зрозуміти, що всі повинні дотримуватися веселішого варіанту та залишитися мисливцями-збирачами. Проте зсередини системи кожне окреме плем’я зустрічається лише з вибором стати землеробами – або неминуче загинути.
8. Перегони озброєнь
Великі країни можуть витрачати від 5% до 30% свого бюджету на оборону. За відсутності війни – в умовах, що здебільшого були сталими протягом останніх п’ятдесяти років (пам’ятайте: стаття написана в 2014 році – прим. пер.) – усе, до чого це призводить – це висмоктування грошей з інфраструктури, охорони здоров’я, освіти та економічного зростання. Проте будь-яка країна, що не зможе витратити достатньо грошей на оборону, ризикує зазнати вторгнення з боку сусіда, що зміг. Таким чином, майже всі країни намагаються витрачати певні кошти на оборону.
З точки зору богів найкращим рішенням є світовий мир і щоб жодна країна не мала армії взагалі. Проте зсередини системи жодна країна не можне в односторонній спосіб до цього примусити, тож найкращим варіантом залишається викидання грошей на ракети, що лежать на складах без застосування.
(Молох — величезний камінь війни! Молох, чиї пальці — десять армій!)
9. Рак
Людське тіло повинно складатися з клітин, що живуть у гармонії та спрямовують свої ресурси для загального добра всього організму. Якщо якась клітина зраджує цю рівновагу, вкладаючи свої ресурси в копіювання себе, то вона та її нащадки процвітатимуть, зрештою перемагаючи всі інші клітини та захоплюючи тіло – після чого тіло гине. Або ж ця ситуація може повторитися, і частина ракових клітин зрадить решту пухлини, таким чином сповільнюючи її зростання та призводячи до її стагнації.
З точки зору богів найкращим рішенням є щоб клітини співпрацювали, аби всім не загинути. Проте всередині системи ракові клітини розмножуватимуться та перемагатимуть решту – тож лише існування імунної системи утримує під контролем природну мотивацію клітини стати раковою.
10. Перегони на дно
“Перегони на дно” позначають політичну ситуацію, за якої певні юрисдикції заманюють бізнес, обіцяючи нижчі податки та менше регуляцій. Кінцевим результатом стає те, що або всі оптимізуються задля конкуретності – маючи мінімальні податкові ставки та регуляцію – або втрачають бізнес, доходи та роботу на користь тих, хто оптимізувався (тоді їх виганяють і замінюють урядом, що стає більш поступливим).
Проте навіть попри те, що останній пункт забрав собі цю назву, фактично всі ці сценарії є перегонами на дно. Щойно один з акторів з’ясовує, як стати більш конкурентним, принісши в жертву спільне благо, всі його конкуренти змушені принести це благо в жертву також – або бути переможеними та заміненими менш сумлінними конкурентами. Таким чином, ймовірно, що система дійде до того, що всі знову стануть конкурентними рівною мірою, проте принесене в жертву благо зникне назавжди. З точки зору богів, конкуренти знають, що від їхньої зради гірше буде всім, проте зсередини системи, за умов недостатньої координації, такої зради уникнути неможливо.
Перш ніж ми продовжимо, є дещо інакша форма багатоакторної пастки, яку варто дослідити. У цій пастці конкуренцію стримує певна зовнішня сила – зазвичай соціальна стигматизація. Як наслідок, насправді перегонів на дно немає – система може працювати далі на достатньо високому рівні – але не можна оптимізуватися, й ресурси постійно викидаються без причини. Щоб ви не втомилися до того, як ми розпочнемо, я обмежуся чотирма прикладами.
11. Освіта
У своєму есе про реакційну філософію я розповів про свою зневіру щодо реформ освіти:
Люди питають, чому не можна реформувати систему освіти. Проте нині мотивація студентів полягає в тому, щоб потрапити до найпрестижнішого ЗВО (закладу вищої освіти), до якого зможуть, щоб працедавці їх найняли – незалежно від того, чи вони чогось навчаться. Мотивація працедавців – отримати студентів з найпрестижнішого ЗВО, щоб можна було захистити своє рішення перед начальством, якщо щось піде не так – незалежно від того, чи до диплома додається реальна цінність. А мотивація ЗВО – робити що завгодно для здобуття більшого престижу, що вимірюється в рейтингах “US News & World Report” (в Україні такий рейтинг зветься “Топ-200 Україна” – прим. пер.) – незалежно від того, чи допомагає це студентам. Чи веде це до великих витрат і поганої освіти? Так. Чи міг би Бог Освіти помітити це та видати певні Освітні Статути, що призвели б до суттєво ефективнішої системи? Легко! Проте оскільки Бога Освіти немає, всі далі слідуватимуть власним мотиваціям, що лишень частково збігаються з освітою й ефективністю.
З точки зору богів легко сказати щось виду “Студенти повинні йти до ЗВО лише тоді, коли вважають, що щось від цього матимуть, а працедавці повинні наймати заявників на основі їхньої компетентності, а не ЗВО, до якого вони ходили”. Проте зсередини системи всі вже коректно слідують власним мотиваціям, тож якщо мотивація не зміниться, система не зміниться також.
12. Наука
Те саме есе:
Сучасна наукова спільнота знає, що не виробляє найкращих знань, які могла б. Є чимало публікаційних упереджень, статистика збирається в плутаний і оманливий спосіб суто через інерцію, і повторення досліду відбувається запізно, якщо відбувається взагалі. Й іноді хтось каже щось виду “Я не можу повірити, що люди занадто тупі, аби виправити Науку. Все, що нам треба зробити – вимагати ранньої реєстрації досліджень, щоб уникнути упередження публікації, перетворити цей новий і потужний статистичний підхід на новий стандарт, і присудити вищий статус науковцям, які повторюють досліди. Це було б справді просто та суттєво посилило б науковий поступ. Мабуть, я розумніший за всіх наявних науковців, адже зміг таке уявити, а вони – ні.”
А, так. Це було б завдання для Бога Науки. Він міг би просто видати Науковий Статут про те, що всі повинні використовувати правильну статистику, та ще один, про те, що всі повинні віддавати повторенню дослідів вищий пріоритет.
Проте те, що спрацювало б з точки зору бога, не спрацює зсередини системи. Жодний окремий науковець не має мотивації одноосібно перейти на новий підхід до статистики у власному дослідженні, оскільки через це зменшиться ймовірність того, що це дослідження видасть всесвітньо важливі результати, оскільки просто спантеличить усіх інших науковців. Вони мають мотивацію лише на те, щоб хотіти, аби це зробили всі інші, а тоді просто до всіх приєднатися. І жоден окремий журнал не має мотивації одноосібно перейти до ранньої реєстрації та публікації негативних результатів, адже це означало б, що їхні результати – менш цікаві, ніж в іншому журналі, який публікує лише всесвітньо важливі відкриття. Всередині системи всі слідують власній мотивації, й слідуватимуть далі.
13. Урядова корупція
Я не знаю нікого, хто щиро вважає, ніби корпоративне субсидування – це гарна ідея. Проте урядові все одно вдається витрачати на нього десь біля (залежно від того, як рахувати) $100 мільярдів доларів на рік – що, наприклад, утричі більше за кошти, що витрачаються на охорону здоров’я нужденних. Всі, хто знайомий з цією проблемою, дійшов до одного й того ж легкого рішення: припинити видавати так багато корпоративних субсидій. Чому цього не відбувається?
У владі всі конкурують одне з одним щодо того, аби бути обраними чи отримати підвищення. І ймовірний простір для оптимізації заради власної виборності – це оптимізація кампаній пожертв з боку корпорацій, – а може, й ні, але чиновники вважають, що оптимізувати тут є куди. Чиновники, що спробують втрутитися в корпоративні субсидії, можуть втратити підтримку корпорацій і бути переможеними чиновниками, що пообіцяють їх не чіпати.
Тож попри те, що з точки зору богів усі знають, що усунення корпоративних субсидій – найкраще рішення, особиста мотивація кожного окремого чиновника вимагає від нього їх зберігати.
14. Конгрес
Лише 9% американців подобається Конгрес, що є нижчим рівнем схвалення, ніж у тарганів, вошей і заторів на дорогах (рівень довіри до Верховної ради впав лише до 21% – прим. пер.). А проте, 62% людей, які знають, хто представляє їх у Конгресі, схвалює роботу цих осіб. Теоретично повинно бути дуже важко мати демократично обраний орган, що зберігає рівень схвалення 9% більш ніж один виборний цикл. На практиці ж кожен представник має мотивацію намагатися сподобатися лише власним виборцям, кидаючи решту країни напризволяще, – і це в них, схоже, виходить.
З точки зору богів, кожному члену Конгресу варто було б думати лише про добро всієї нації. Проте всередині системи роблять те, що приносить перемогу на виборах.
Читати другу частину:
Оригінал всього есе: https://slatestarcodex.com/2014/07/30/meditations-on-moloch/
Невдовзі на Друкарні з’явиться продовження перекладу, підписуйтесь на мій профіль.
