Сьогодні поговоримо з вами про “Алаш”, і його вплив на малозвідану, але цікаву країну - Монголію. Але перед тим як ми до цього дійдемо, слід поближче познайомитися з самими “Алашами”.
“Алаш” - це передусім назва партії, але узагальнено ми можемо так охарактеризувати національно - політичний і культурний рух, який зародився на теренах Казахстану, який на той момент входив до складу Російської імперії. Він був започаткований ще на початку 20 ст., і остаточно сформувався в партію як відповідь на народне волевиявлення у 1917 році, коли почалася Лютнева революція.
Трохи контексту
Казахстан не відразу увійшов до складу Російської імперії, а оскільки це ще й був кочовий народ, процес входження розтягнувся надовго. В цей час існувала Казахська орда, яка складалася з трьох жузів: Молодший (західний), Середній (центральний), Старший (південний). Казахи перебували під постійним тиском калмиків, джунгарів, бухарців, кокандців. Щоб знайти союзника, частина казахських ханів почала звертатися до Росії за «покровительством». Так, один за одним, були підкорені всі три джузи; 1822 року згідно “уставу про сибірських киргизів» була ліквідована ханська влада в Середньому жузі, А 1824 р. — в Молодшому жузі.
Що передувало створенню “Алаш”?
Сам Казахстан був поділений на три генерал - губернаторства, управлявся на місцях російськими чиновниками, а на кордонах у нього жили російські козаки зі своїми сім’ями, яким цар часто надавав у користування найкращі родючі землі, або ж вони самі часто їх забирали у місцевих, виганяючи звідси законних казахських власників. Відповідно, тепер у казахів через обмежене пересування зник інститут кочівництва як такий, але й і займатися землеробством на постійній основі їм було важко, адже всі придатні землі були зайняті переселенцями з Російської імперії. Також, була відсутня змога навчатися і вести судочинство казахською мовою, що вкорінювало русифікацію ще глибше.
Нова хвиля переселенців ринула з упровадженням Столипінської реформи. У 1906-1912 роках в її результаті в казахські степи з європейської частини Росії було перевезено до 500 000 селянських господарств, яким виділили більше 17 млн. десятин вже освоєних земель, а казахи були вигнані на відведені їм російським урядом пусті степи. Також, 1907 році було прийнято «Закон про вибори до Державної Думи», який позбавив виборчих прав корінні народи Сибіру, Середньої Азії та Казахстану. Такі люди не могли призиватися до армії, але коли почалася Перша світова, вийшов указ імператора Миколи II від 25 червня 1916 року про так звану «реквізицію інородців» на тилові роботи фронтів, що призвело до повстання в Туркестані та в казахських степах. Тоді, рятуючись від примусових робіт та репресій, частина казахів відкочувала як раз до Монголії та Китаю.
Тим не менш, не дивлячись на те що більшість населення Казахстану працювало на землі і не мало доступу до освіти, серед них були ті, кому російська влада “дозволила отримати знання”, задля просування ідей уряду в маси. Але казахська інтелігенція робила навпаки, порушучи численні питання нерівноправності казахського народу, за що не рідко потрапляла до в’язниці.
Ситуація змінилася з приходом революції. Після зречення Миколи II та створення Тимчасового уряду лідери казахської інтелігенції проводять у червні 1917 року в Оренбурзі Перший всекиргизький з'їзд, де формується політична партія “Алаш”. Партія отримала таку назву на честь міфічного предка тюркських народів Алаша ( хоча існує декілька теорій походження). Засновником партії стає журналіст, публіцист та етнограф Аліхан Букейханов. На І з’їзді затверджують 14 пунктів щодо майбутнього управління Казахстаном: секуляризація, судочинство, навчання та управління казахською мовою, земельне питання, права жінок в казахському суспільстві, та форма державного устрою Росії (парламентська федеративна республіка). Так, “Алаш” не виступав за повну незалежність Казахстану, а лише за автономію в складі демократичної Росії. Десь ми вже це чули….
Тим не менш, в грудні того ж 1917 року проводиться ІІ з’їзд, де “Алаш” вже офіційно проголошує казахську автономію та перейменовує свій уряд в “Алаш - орду”. Передбачалося наступне затвердження Конституції Аласької республіки Всеросійських установчих зборів.
Чому повної незалежності так і не було досягнуто?
На той час в Росії вже йшла громадянська війна, а Казахстан не мав ні армії, ні своїх міністерств, ні навчених людей для них, аби управляти державою окремо. Казахстан навіть не мав чітко окреслених територій, аби можна було на кордон поставити військо. У своїй газеті “Казах” Букейханов та інші закликали народ не підіймати бунт, не вступати в сутички з російськими селянами за землю, зберігати спокій.
“Алаши” по ходу війни співпрацювали як з червоними, так і з білими, в залежності від того, хто заходив на їх територію, але по більшості схилялися, хоч і не повністю, до білих. Букейханов дуже добре знав вчення Маркса, тому писав Леніну, що терена Казахського краю не підходять під російський рух трудящих, адже у них відсутній пролетаріат в принципі як явище.
Але все ж таки більшовики громадянську війну виграли, і через деякий час почалися репресії, тому багато казахів рятуючись, бігло до Китаю та Монголії. Партія “Алаш” і самі “Алаш - ординці” в радянській, а потім і в монгольській історіографіях, були спотворені, їх вчинки викривленні, а заслуги на деякий час забуті.
Як живуть казахи в Монголії зараз?
Зараз казахи є найбільшою національною меншиною Монголії. Вони компактно проживають переважно на заході країни, в аймаках Баян-Улгий та Ховд, де складають більшість населення. Їхнє становище вирізняється тим, що у Баян-Улгий аймак фактично має автономний характер: офіційною мовою поряд із монгольською є казахська, працюють казахські школи, виходять газети та телепередачі. Казахи зберегли власну культуру, ісламську релігію, традиційні ремесла та унікальні звичаї, серед яких особливу популярність має соколине полювання. Раніше монголи скептично ставилися до казахської автономії у себе в країні, напевно вбачаючи казахів носіями руху “Алаш”, який ще тоді не був “репатрійований”, і вважався радикально - націоналістичним явищем. Деякі монголи навіть підозрювали казахів в тому, що ті, живучи буквально біля Казахстану, плекають сепаратиські настрої і хочуть розколоти країну.
Наразі соціально-економічне становище казахів відносно стабільне: вони беруть участь у політичному та громадському житті країни, мають представництво у Великому державному хуралі (парламенті). Водночас молодь часто виїжджає до Казахстану у пошуках кращої освіти та можливостей працевлаштування, а також завдяки державним програмам репатріації, + маючи таку нац.меншину, Монголія підтримує добрі зв’язки з Казахстаном. Таким чином, казахи в Монголії зберігають сильну етнокультурну ідентичність, поєднуючи її з інтеграцією у монгольське суспільство.
Більше про політику та історію читайте на в телеграм - каналі Азійський вектор
