Я люблю книги і щиро вважаю, що витрачати на них кошти ніколи не марно. Однак наступна змусила мене дещо переглянути свої переконання. Авторка книги та нащадка династії — Франческа Картьє Брікелл — ще на перших сторінках обіцяє розказати «всю приховану раніше правду» та «секрети родини». Насправді ж нічого контроверсійного ви тут не знайдете. Натомість поринете у нудну буденність нудної родини.

Авторка: Франческа Картьє Брікелл
Переклад: Іван Топоров
Видавництво: «Фабула», 2026 рік.
Про що вона?
Історія бренду починається у 1847 році, коли патріарх родини Луї-Франсуа Картьє стає власником невеликого ювелірного магазину. Він походить із вкрай бідної робітничої родини, у юності вчиться годинникарству в Адольфа Пікара, і коли останній померає, Луї прибирає бізнес до рук та назває власним ім’ям. З цього моменту починається мультимільйонна імперія Картьє, що була підвладна династії приблизно до середини XX сторіччя.
Якщо уявити, що ця книга художня, то Луї — єдиний чоловік, гідний того, щоб стати її персонажем. Переживши бідність і невизначеність, він чіпляється за будь-який шанс, підкинутий долею, і старанно працює заради успіху. Бренд стає відомим завдяки ідеально створеним виробам і клієнтському сервісу, нечуваному для тих років, коли до кожного покупця застосовували особистий підхід. Так Луї заробляє свій статок і передає його сину, потім той — онукам, і так доти, доки бізнес не продали третім особам.
У тексті в патріарха помітно сильний характер, натомість у його нащадків подібного зовсім немає. Коли описується їхнє життя, книга швидко перетворюється на довідник із продажів: хто, коли, кому і за які шалені гроші продав той чи інший ювелірний виріб. У книзі немає ні душі, ні творчої пристрасті, що здається дивним для такої сфери бізнесу.
Рідкісні описи створення легендарних прикрас можна «замінити» коротшими та цікавішими статтями від Vogue, Harper’s Bazaar та інших, і нічого для себе не втратити. Так само декілька зображень, що є наприкінці, легко шукаються в мережі й не несуть особливої естетичної цінності.
Імена аристократів-поціновувачів бренду миготять у тексті, але не додають йому глибини. Історії нащадків здаються порожніми, наче окрім місії розвивати бізнес у їхньому житті нічого не існувало. Романтичні вплетіння теж не рятують: у них забагато фактів і дат, і не вистачає опису живих людських почуттів, що було б складно втілити, оскільки ці люди давно померли.
Наостанок у мене в голові виник образ, що Картьє — це величезна машина з вироблення грошей, у якій з роками все менше лишалося місця для креативу. І якщо це правда, перетворювати цю історію на книгу — найдурніша ідея, адже життя бізнес-роботів не знайде відгуку в серці, та й донести власних цікавих думок авторці теж не вдалося.
Як вона потрапила до нас на полиці?
Українські видавництва рідко видають творчий, тим паче модний нонфікшн(1), тому мені стало цікаво дослідити сприйняття цієї книги за кордоном.
Оригінал англійською вийшов у 2019 році, і станом на осінь 2026-го має 2700 оцінок та 4,2 зірки на Goodreads. Книга має помірну популярність у цьому жанрі та несподівано високу оцінку.

До прикладу, біографія династії Ґуччі(2), яку теж видає «Фабула», має приголомшливі 17 700 оцінок, хоч і значно менше сподобалася читачам — всього на 3,4 зірки. Тут виникає питання: на що ж орієнтується видавництво при виборі — популярність чи оцінку? Адже якщо ми почнемо досліджувати ринок далі, усе стає ще заплутанішим.



Книгу про Картьє професійні критики не оглядали; читачі, що поставили їй низьку оцінку, пишуть, що теми колоніалізму й культурної апропріації(3) досліджені поверхнево і що писати її прямій родичці було не варто, оскільки вона упереджена в судженнях.
Додам від себе, що українське видання погано перекладене й відредаговане. Книга в оригіналі велика, і текст часто переструбує з однієї теми на іншу. Довгі та кострубаті речення в перекладі зробили ще гірше, читати було нудно, і інформація плуталася в свідомості.
Її поява в Україні мені незрозуміла. У світі вартісний фешн-нонфік серйозно сприймають критики й люблять читачі. Нещодавно у нас видали книгу про журнал Vogue(4), хоча за кордоном відгуки на неї геть не лестиві, то навіщо? Коли асортимент біографій модних діячів такий малий в Україні, логічніше видавати якісне і перевірене часом та людьми.
Я не раджу купувати «Картьє. Нерозказана історія родини, що стоїть за ювелірною імперією», за винятком, якщо ви хочете підтримати «Фабулу». Лишається сподіватися, що з роками підхід до вибору книг зміниться, інакше ринок культурного нонфікшну в Україні довго плестиметься позаду.
Дякую, що прочитали! Як завжди вдячна за лайки, коментарі та репости.
1Науково-популярна література
2«Дім Ґуччі», Сара Гей Форден. «Фабула», 2021 рік
3Культурна апропріація — запозичення або використання елементів однієї культури представниками іншої, зазвичай домінуючої, без належного розуміння, поваги чи дозволу
4«Глянець. Історія створення Vogue», Ніна-Софія Міраллес. «Фабула», 2026 рік