Сьогодні я хочу поговорити про натхнення. Це звично, коли один митець надихається іншим, щоб створити щось своє, так робили всі великі й продовжуватимуть після. Але як ставитись до двох та більше творів, що наче мають повторювати один одного, але натомість вступають у суперечку? Спробуємо дізнатись на прикладі книги «Сяйво» й тих, хто на неї відсилався у власних роботах.
Книга «Сяйво» Стівена Кінга, 1977 рік.
Все починається у 1977 році, коли виходить роман Стівена Кінга «Сяйво». Містична оповідь про чоловіка Джека Торренса, що раніше страждав на алкоголізм і тепер намагається відновити своє нормальне життя. Однак після переїзду з родиною до готелю «Overlook» («Огляд» або «Нагляд» у перекладі) побудованому на кладовищі корінних американців, він піддається впливу загадкових невидимих сил, що населяють місце, від чого поринає у безумство.
Його 5-річний син Денні теж є ключовим персонажем. Хлопчик має екстрасенсорні здібності, які в книзі називають «Сяйвом»: він вміє трохи бачити минуле та читати думки й емоції оточення. Готель підсилює ці особливості, що створює атмосферу тривоги й поглиблює розуміння страхіть, що кояться з батьком.
«Сяйво» вважається одним з найкращих романів Кінга за всю його кар'єру. Книга швидко здобула популярність, критики й читачі хвалили автора за глибокий опис психоемоційного стану персонажів і порушення тем залежностей і боротьби з ними. Вже за 3 роки вийде перша екранізація твору, яку сам Кінг зненавидить.
Фільм «Сяйво» Стенлі Кубрика, 1980 рік.
За екранізацію береться Стенлі Кубрик: режисер уже відомий у світі за фільмами «2001: Космічна Одіссея», «Баррі Ліндон» та «Механічний апельсин». Кубрик не збирається сліпо слідувати сюжету, натомість нахабно перекраює його на свій смак, чим викликає осуд з боку критиків і письменника.
У фільмі відсутня передісторія персонажів, їхні думки та будь-яке відчуття провини у Джека Торренса (грає Джек Ніколсон). У цій версії батько — це абсолютний психопат, що не шкодує про вчинки й не прагне стати кращим, а готель — спусковий гачок подій, що все одно колись би трапились.
Лінія паранормальних явищ теж не така яскрава, як у книзі. Тут зло не в уявних духах чи потойбічних силах, а у цілком реальному батьку-алкоголіку з сокирою в руках, від якого рятуються матір з дитиною. Саме така прямолінійність викличе обурення у Кінга, що першочергово хотів зобразити багатошарового героя з усіма добрими й поганими якостями.
В одному інтерв’ю він так сказав про фільм: «Це як гарний, великий “кадилак” без мотора. В ньому можна сидіти, насолоджуватися запахом шкіряної оббивки, тільки поїхати нікуди не можна».
Зараз до фільму ставляться більш поблажливо та пропонують сприймати його окремо від першоджерела. Завдяки сміливим візуальним рішенням він здобув культовий статус і референси в інших творах, серед яких також буде колекція бренду Alexander McQueen.
Колекція «The Overlook» Александра Макквіна для бренду Alexander McQueen, осінь-зима 1999/2000.
Дизайнер Александр Макквін додає у цей всесвіт те, що було відсутнє і у фільмі, і у книзі — стиль. Героїня Венді Торренс (грає Шеллі Дювалл) у фільмі Кубрика не вдягається конвенційно модно чи трендово, її особистий стиль простіше охарактеризувати словами «яскрава недбалість», що цілком логічно, враховуючи скрутне становище родини. Натомість Макквін для свого бренду створює вишукану й стриману колекцію «The Overlook», повний антипод зображенню людей у фільмі.
Моделі в колекції вдягнені в довгі пальта, вечірні сукні та туфлі на підборах. Через «дикість» образів: велику кількість хутра, шкіри, а також фарби на обличчі, натхненної культурою індіанців, вони не схожі на можливих постояльців готелю, радше на істот із лісу навколо нього. Від їхньої відстороненої поведінки йде мороз по шкірі, і зрештою ти розумієш, що саме так мають виглядати привиди, що зводять з розуму героя Джека Торренса й вбачаються у жахах малому Денні.
Сам Макквін у дитинстві потерпав від фізичного та сексуального насильства з боку родича (чоловіка сестри), мабуть, тому екранізація для нього була ближчою, і саме режисерові він дякуватиме у титрах. Адже він як ніхто розуміє, що інколи злу не потрібні фентезі-причини, щоб просто існувати й отруювати життя інших.
Колекція закінчується ковзанням моделей на льоду під класичну музику та останнім білим образом. Дівчина в алюмінієвій сукні виглядає водночас крихкою і загрозливою та нагадує паморозь на Джеку Торренсу у його фінальній сцені. Показ відбудеться невдовзі після смерті легендарного режисера та завершить собою всю «трилогію» виміру «Сяйва».
Протягом понад 20 років твір Кінга так чи інакше надихатиме різних митців на власні інтерпретації, всі з яких стануть взірцевими у відповідних галузях. Хоча б за це, я вважаю, можна пробачити відходження від книжкового першоджерела. Це важко і неприємно, особливо для самого письменника, однак це розвинуло англомовну культуру набагато ширше, ніж могло зробити будь-яке, навіть найкраще копіювання. Водночас виникає питання: де пролягає ця межа між творчою свободою та грою на популярності першоджерела? Як це було, наприклад, з «Буремним перевалом» 2026-го. Здається, найкращий варіант для усіх задіяних людей і споживачів контенту — мати вибір.
Дякую, що прочитали! Буду вдячна за коментарі, лайки та поширення. Написавши коментар під цією публікацією ви також отримаєте добірку всіх фільмів, якими надихався Макквін при створенні своїх колекцій.
