Telegram в Україні довго сприймали як територію свободи. Швидку, нецензуровану, зручну. Але сьогодні стає очевидно: частина цієї “свободи” перетворилася на індустрію тиску, маніпуляцій і системного впливу на державу.
І проблема тут значно глибша, ніж просто анонімні канали.
Після заяв МВС і СБУ про використання Telegram для вербування диверсантів увага природно змістилася в бік безпеки. Але паралельно існує інша, менш видима — і не менш небезпечна — реальність.
Реальність, у якій Telegram — це:
ринок компромату з чітким прайсом;
механізм шантажу бізнесу і політиків;
інструмент впливу на інформаційний порядок денний країни.
Коли “злив” коштує кілька тисяч доларів, а видалення — ще більше, це вже не журналістика і не блогінг. Це — сервіс. І цей сервіс працює стабільно, масштабно і безконтрольно.
Особливо показовою є історія з каналами Times of Ukraine та «Україна онлайн». Саме вони, за даними розслідування, входять до числа найбільших “медіакілерів” із сумарною аудиторією в мільйони підписників.
І ще показовіше — те, що ці канали працюють за однією і тією ж логікою:
спочатку — інформаційний удар, потім — зникнення контенту.
Коли канал видаляє десятки відсотків своїх постів, як це було у випадку з Times of Ukraine, — це означає лише одне: мета не інформувати, а відпрацьовувати замовлення.
Окремий рівень цієї історії — імена.
За даними, оприлюдненими Ярославом Железняком, за ключовими каналами стоять
Олег Арутюнянц та Богдан Тимощук — засновники агенції TOBA.
І тут історія переходить з площини медіа в площину держави.
Бо якщо люди, яких пов’язують із тіньовими мережами впливу в Telegram:
мають зв’язок із системою,
перебувають у резерві СБУ,
і отримують бронювання під час війни —
це вже не просто питання етики чи ринку.
Це питання інституційної відповідальності.
Коли анонімні канали з аудиторією у десятки мільйонів:
атакують антикорупційні органи, як-от НАБУ та САП,
формують потрібні наративи,
і синхронно підсилюють вигідні політичні позиції —
це виглядає не як хаос.
Це виглядає як система.
І в умовах війни така система стає питанням національної безпеки.
Бо інформаційний удар сьогодні може:
зірвати рішення,
паралізувати інституції,
підірвати довіру всередині країни.
І зробити це швидше, ніж будь-яка ракета.
Тому дискусія про регулювання Telegram — це вже не про обмеження свободи слова.
Це про те, чи може держава дозволити існування паралельної, тіньової медіасистеми,
де правила визначають не закон і не етика, а гроші і вплив.
І головне питання тут навіть не в тому, хто стоїть за каналами Times of Ukraine чи «Україна онлайн».
Питання в іншому:
чи готова держава розслідувати цю систему,
якщо вона потенційно веде до людей всередині самої системи.
