Уляна Кравченко (справжнє ім'я Юлія Шнайдер) — видатна українська письменниця, освітянка, та активна учасниця жіночого руху кінця XIX – початку XX століття. Вона стала першою на західноукраїнських землях поетесою, чия творчість здобула широке визнання.
Її життя та творчість символізують епоху змін, відображаючи боротьбу за національну ідентичність та права жінок. Уляна Кравченко не лише збагатила літературний світ, а й стала символом жіночої сили та незламності, відстоюючи ідеї рівності та освіти.
Вона вирізнялася серед своїх сучасників надзвичайною творчою активністю та впливом на формування національної свідомості галицького жіноцтва. Хоча сьогодні її поезії можуть сприйматися як наївні, вони мали помітний вплив на галицьких жінок, надихаючи їх на самоусвідомлення та емансипацію. Творчість Кравченко стала важливим етапом у розвитку українського жіночого руху.
Її ім'я залишалося невідомим, поки Україна не стала незалежною і не почала переглядати свою історію та культуру.
На шляху до самоідентифікації: Від Юлії Шнайдер до Уляни Кравченко
18 квітня 1860 року, на Великдень, в місті Миколаїв Львівської області, яке в ті часи входило до складу Австро-Угорської імперії, народилася Юлія Шнайдер.
Юлія Шнайдер з дитинства пізнавала світ, де українська культура була цінністю.
Її батьки, Юліус Шнайдер та Юлія Лопушанська, шанували традиції української культури. Юліус Шнайдер, не зважаючи на німецьке походження, був відданим українській справі та виховував дітей у дусі поваги до мови й традицій.
Після втрати батька, десятирічна Юлія переїхала до дядька Омеляна Лопушанського, котрий хоч і був українцем, але обрав шлях русофільства.
Її дядько Омелян Лопушанський накладав обмеження на спілкування, читання чи писання українською мовою.
Уляна здобула освіту спершу вдома, потім продовжила навчання у Львівській учительській семінарії, де почала літературну діяльність, пишучи вірші українською та польською.
Саме в семінарії Юлія зважилася на символічний крок — зміну імені та прізвища. Вона відмовилася від німецького варіанту свого імені на користь українського відповідника — Уляна. А прізвище Шнайдер, що в перекладі з німецької означає "кравець", трансформувала в питомо українське — Кравченко.
Це стало остаточним вибором її ідентичності та підтвердженням приналежності до українського народу.
Від сільської школи до літературного визнання: Уляна Кравченко
На зламі 1880-х, починаючи з викладання в сільських школах Галичини, Уляна Кравченко розпочала свій літературний шлях. Її ранні вірші та оповідання, наповнені глибоким відображенням краси природи та щоденного життя, стали першими кроками до визнання.
Літературне визнання прийшло у 1881 році, коли в журналі "Зоря" було надруковано її оповідання "Калитка". Цей твір привернув увагу за неприкрашену правдивість та чуттєвість у зображенні галицького сільського життя.
Важливим моментом для молодої авторки стало знайомство з Іваном Франком. Уляна Кравченко надіслала до редакції журналу "Зоря", де працював Франко, рукопис своєї повісті "Марта". Поміж сторінками рукопису Франко знайшов вірш "Згадай мене, милий", який його зачарував. Він написав схвальний лист початківиці, заохочуючи її до подальшої літературної праці. Ця подія знаменувала початок їхньої творчої та особистої дружби.
Згодом, під впливом Франка, Уляна почала працювати над ліричними творами, що дозволило їй вдосконалити свою поетичну майстерність. У 1885 році вийшла збірка "Prima vera", що стала вагомим внеском у літературу та відзначилась як перша україномовна книжка віршів жінки-авторки у Галичині, здійснивши черговий крок до її літературного визнання.
Творчість Кравченко швидко знайшла відгук серед читачів, її поезія, яскрава, емоційно наповнена та патріотично налаштована.
Саме її твори часто відкривали жіночі часописи та альманахи того часу.
Освітній та громадський внесок Уляни Кравченко
Завершивши навчання в Львівській учительській семінарії у 1881 році, Уляна Кравченко розпочала свою педагогічну кар'єру в школах Галичини.
Працюючи вчителем у селах Бібрка та Стоки, вона стикнулася з тяжкими умовами місцевої освіти та викликами, що стояли перед сільськими вчителями.
Кравченко не обмежувалася лише викладацькою діяльністю; вона активно відстоювала "соціалістичні ідеї", підтримувала фонетичний правопис та популяризувала погляди Івана Франка та Михайла Драгоманова. Це викликало переслідування з боку влади, що призвело до її звільнення зі школи. Проте, втративши роботу, вона не припинила своєї активності в громадському житті.
Кравченко стала однією з лідерок українського жіночого руху в Галичині та була співзасновницею "Товариства руських женщин" у 1884 році. Її твори регулярно публікувалися в жіночих альманахах та часописах, зокрема у "Першому вінку", "Меті" та "Новій хаті".
Кравченко також була однією з перших жінок-вчителів у цьому регіоні. На той час професія вчителя вважалася суто чоловічою, тож своїм прикладом письменниця торувала шлях для інших жінок в освітній сфері. Вона усвідомлювала важливість освіти для емансипації жінок та розвитку українського суспільства загалом.
Громадська та просвітницька діяльність Уляни Кравченко не припинялася до глибокої старості. Навіть у 1940-х роках, вже бувши на пенсії, вона продовжувала брати активну участь у громадському житті та виступала з лекціями.
Між особистим і національним: Трагедія та тріумф Уляни Кравченко
У 1886 році 26-річна Уляна Кравченко вийшла заміж за Яна Амбросія Побуга Нємєнтовського, вчителя, на 17 років старшого, який походив з польської шляхтичної родини герба Побуґ.
Уляна Кравченко і Ян Нементовський мали трьох дітей: Теодору-Юлію, Єжи (Юрія)-Богуслава та Юлію-Валерію. Хрещення дітей в різних церквах – син у католицькому костелі, а дочки у греко-католицькій церкві – значно вплинуло на їхній світогляд і національну ідентичність.
Ця різниця в релігійному вихованні відіграла ключову роль у формуванні їх особистих переконань та обрання життєвих шляхів.
Трагічною подією в житті Уляни Кравченко стала загибель її сина Єжи у 1919 році під час польсько-української війни. Єжи, який був офіцером, поетом-модерністом та художником, загинув у бою під Яворовом, відчуваючи свою приналежність до польського народу, відповідно до свого виховання. Це контрастувало з національною ідентичністю його сестер, які вважали себе частиною української спільноти.
Під час польсько-української війни діти Уляни Кравченко опинились на протилежних сторонах конфлікту. Єжи Нєментовський долучився до зміцнення польської державності, тоді як його сестра Юлія Нєментовська служила санітаркою в одному з відділів Української Галицької Армії.
Після смерті сина Уляна разом з чоловіком переїхала до Перемишля, де продовжила свою творчу і громадську діяльність. Ця подія глибоко вплинула на її подальшу долю та літературну кар'єру, адже вона вважала сина Юрія спадкоємцем своєї поетичної спадщини.
Творчий доробок Уляни Кравченко: Від патріотизму до особистої трагедії
Творчість Уляни Кравченко охоплює широкий спектр тем: від жіночої емансипації та патріотизму, любові до рідного краю до проблем освіти.
Поетична творчість
Перші кроки:
"Prima vera" (1885): Перша поетична збірка, що відзначилася як значна подія в літературі Галичини, ставши першою книжкою віршів від жінки-українки.
Патріотична лірика:
"В житті є щось" (1929)
"На визвольному шляху"
"Шелести нам, барвіночку": Збірки, що відображають патріотичні настрої та любов до рідної землі.
Для дітей та юнацтва:
"Проліски" (1921)
"Лебедина пісня" (1924)
"Шелести нам, барвіночку" (1932): Вірші, пронизані ідеями гуманізму, любов'ю до праці та природи.
Автобіографічна проза
"Замість автобіографії": Автобіографічні нариси.
"Спогади учительки": Висвітлення власного досвіду роботи в школах та занедбаного стану освіти в Галичині.
"Хризантеми": Автобіографічні твори.
Особливі видання
"В дорогу" (1921): Збірка, присвячена пам'яті загиблого сина Єжи, є майже суцільним поетичним монологом матері, зверненим до сина, сповнений туги за ним. Відкривається віршем-зверненням матері-України до "кожного сина".
Пізніші роботи
"Для неї все" (Коломия, 1931): Збірка патріотичної лірики, де Кравченко порушує тему страждань Великої Матері-України. Відчувається натхнення від особистого досвіду втрати сина.
Гімни громадських організацій
У 1920-1930-х роках Кравченко створила тексти понад десяти гімнів для українських громадських організацій, включаючи гімн "Жіноцтво українське, нас жде нова доба" для Союзу українок.
Літературна спадщина Уляни Кравченко зробила значний вклад у розвиток української літератури, розширивши можливості для жінок-письменниць у Галичині
Останні роки життя Уляни Кравченко: між визнанням і випробуваннями
Уляна Кравченко провела останні роки свого життя у польському місті Перемишль, куди вона переїхала у 1920 році після тривалої роботи вчителем у селах Галичини. Попри поважний вік, вона продовжувала активно займатися літературною та громадською діяльністю у Перемишлі.
Після Другої світової війни, коли Перемишль опинився під радянською окупацією, радянська влада намагалася використати авторитет літньої української письменниці в пропагандистських цілях. Комуністичний ідеологічний апарат створював навколо Кравченко образ "пролетарської письменниці та атеїстки", яка начебто радо вітала радянську владу.
У 1941 році в Києві було видано "Вибрані поезії" Уляни Кравченко з "правильною передмовою", яка відповідала ідеологічним вимогам. Одна з поезій у збірці, присвячена Ользі Кобилянській, містила рядки з вихваляннями радянської влади, що викликало сумніви щодо її авторства.
Як "винагорода" за новий "радянський імідж", Кравченко було призначено депутатом Перемишльської міської ради та надано персональну пенсію. Однак її "депутатство" мало формальний характер, оскільки літня письменниця була прикута до ліжка через хворобу.
Після війни, коли Перемишль увійшов до складу комуністичної Польщі, польська влада розглядала можливість депортації Уляни Кравченко та її доньки до СРСР, як це часто відбувалося з українським населенням в рамках обміну. Від вигнання літню поетесу врятувала її польська подруга Гелена Гординська-Стіберова, відома діячка польських патріотичних та жіночих організацій.
Таким чином, в останні роки життя Уляна Кравченко опинилася в епіцентрі пропагандистських зусиль як радянської, так і польської комуністичної влади, які намагалися використати її ім'я у своїх цілях. Лише завдяки втручанню друзів літня письменниця уникнула депортації.
У серпні 1946 року Уляна Кравченко отримала польське пенсійне посвідчення. А через рік, після того як за неї поручилася її знайома перед владою, 88-річна Уляна Кравченко померла 5 березня 1947 року в Перемишлі, де вона і похована. Її смерть настала за місяць до початку акції "Вісла".
Уляна Кравченко є однією з найвидатніших постатей української літератури й культурного життя XIX – початку XX століття.
Її літературні твори та активна громадська діяльність значно вплинули на формування національної свідомості та розвиток жіночого руху в Україні.
Уляна Кравченко не тільки зламала стереотипи своєю творчістю, але й залишила помітний слід у боротьбі за рівність та освітні можливості для жінок, ставши символом незламності та відданості ідеалам.
