Мене часто запитують (а часом я й сама замислююся над цим): чому центральною темою моїх текстів є саме сапфічна проза? Чому я незмінно обираю писати про кохання двох жінок?
Відповідь, здавалося б, лежить на поверхні: кохання не має гендеру. Це чиста енергія, спалах, беззаперечна спорідненість душ, яка не піддається жодним правилам. Але для мене, як для авторки, цей вибір ховає в собі значно більше.
🖤 Особливий вимір психологізму та естетики
Жіночий зв'язок — це особливий вимір психологічної глибини. Взаємодія між жінками часто будується на неймовірній емпатії, вмінні читати одна одну з півпогляду, розуміти ті речі, які назавжди залишаються поза словами. Досліджувати цю тонку динаміку в текстах — суцільне задоволення.
Крім того, це безперечна естетика. Я щиро захоплююся жіночою красою, внутрішньою силою, яка межує з крихкою вразливістю, і мені подобається фіксувати цю багатогранність на сторінках своїх книг.
✨ У моїх світах немає місця сорому
У моїх історіях героїні можуть бути ким завгодно:
На їхньому шляху неминуче трапляються небезпечні перешкоди, вороги та суспільні упередження. Проте саме їхнє почуття завжди залишається правильною, непохитною константою.
Я прагну донести до читача просту істину: це природно. Це красиво.
Писати про жінок, які знаходять свій дім і свій захист в обіймах одна одної — це не просто мій творчий інтерес. Певною мірою, це моя особиста місія — робити такі історії видимими, глибокими та справжніми.
💬 А як ви ставитеся до репрезентації сапфічних стосунків у сучасній літературі?
Чи є у вас улюблені тропи?
Які книги свого часу розбили вам серце або, навпаки, подарували відчуття затишку?
Поговорімо в коментарях!
