Dungeons & Dragons — це настільна рольова гра, яка вийшла за межі звичного для нас сприйняття ігор та стала окремою культурною віхою. Проте масовому споживачу вона почала відкриватись лише в останні роки. В першу чергу на неї звернув увагу серіал «Дивні дива», потім вийшов мультсеріал «The Legend of Vox Machina», а тепер ми маємо високобюджетну екшн-пригоду «Честь злодіїв» від Paramount Pictures. Проте ще в 2000-му році Кортні Соломон привідкрив фентезійну завісу для далеких від кампаній обивателів.
Тож що краще — класика чи свіжий погляд цього року?
Актори
По касту пробіжимось швидко. У Честі Злодіїв зібралось дві категорії акторів: досвідчені + впізнавані та молоді + впізнавані. Якщо ви останні роки слідкуєте за гайповими новинками кіно- та серіальної індустрії, то точно їх впізнаєте. Все ще побоюючись відторгнення глядачами історії, маркетингові ставки були поставлені в тому числі й на гучні імена.
Підземелля Драконів же зробило ставку на Джеремі Айронса (який, здається, підзабув уроки акторської майстерності) та комедійну ікону мого дитинства Марлона Веянса. Решту касту скоріше можна описати «ноу нейми з кінця списку Letterboxd`а».
У результаті ми маємо сумнівну акторську гру Підземелля Драконів поряд з непоганою Честі Злодіїв, де кожен актор відіграє персонажа настільки, наскільки це прописано в сценарії, не більше. За Оскаром тут не женуться. Та їм і не треба, на серйозність в будь-якій інстанції ніхто не претендує. Хоча я б деяким індивідуумам підвищила характеристику харизми на декілька поінтів.
Головний злодій
Чомусь в обох фільмах «хлопчики на побігеньках» головних антагоністів виділяються більше за самих антагоністів. Дамодар із Підземелля Драконів вирізняється неправильно підібраною під кольоротип зовнішності помадою (троп «я кинув_ла школу візажу після першого заняття» проходить дуже видимою лінією крізь обидва фільми) та зачатками хитрощів, а Фордж із Честі Злодіїв зацікавлює нетиповою мотивацією (якщо відкинути частину про казкове багатство).
Щодо головних антагоністів, то ціль Профіона в нульових абсолютно зрозуміла кожному, а тому й переконлива, не дивлячись на заїждженість — влада, панування, стартер пак будь-якого злодія, якщо в сюжеті фігурує королівська сім’я. Щодо Софіни, то вона — абсолютне зло, яке прийшло поневолити звичайних людей, бла-бла-бла. Її історія виглядає більш блідо та ліниво, бо так і прописана, хоча обидві мотивації далекі від креативності.
Персонажі та їх арки
Ох. Тяжкий видих виривається з горла, коли перед очами постають історії персонажів Підземелля Драконів. Рідлі та Марина — парочка головних героїв, яких згенерували в неакредитованій підпільній школі сценаристів на околиці Лос-Анджелеса: ні характеру, ні розвитку як особистостей, так і стосунків (за закоханість поза кадром я досі не можу пробачити, апогей лінощів). Ельфійка Норда та гном Елвуд взагалі не мають характерів, просто суповий набір фентезійних кліше. Антагоніст Профіон вирізняється ораторською майстерністю та чудовим гардеробом (slay, king). Найбільш цікавим персонажем можна назвати Снейлза, який виділяється наявністю особистості, мотивацією та навіть розвитком! Рідкісне явище в цьому фільмі.
Щодо Честі Злодіїв, тут картина набагато краще. Головний герой — не якийсь там обраний чи позитивна рольова модель, а наділений власними негативними рисами персонаж. Кожен в його команді має особистість, хоча б одну рису, за яку можна ухопитись та розвинути в невелику персональну арку (крім персонажки Дорік, яка просто виставлена місцевою Ґретою Тунберґ та другорядним любовним інтересом). Особисто хочу відмітити арку Гольґи, яка чудово виділяється і має вдале пародійне підґрунтя.
(До речі, якщо ви подивились обидва фільми, і вам здається, що Гольґа та Снейлз це найкращі персонажі, то вам не здається.)
І про кохання: на відміну від Підземелля Драконів зі слабкою любовною лінією, Честь Злодіїв вирішив відійти від правила «якщо чоловік та жінка є головними героями, то вони повинні бути разом», що плюс, але слабенький, бо стосунки таки протягнули в сценарій. Як на мене, фільм взагалі не про це, і відкинувши дану лінію взагалі, можна було б позбутись баласта в сюжеті.
Сценарій
Структура в Підземеллі Драконів надзвичайно проста: сталось лихо — зібрали команду — побились — програли — набрались сил — виграли. Честь Злодіїв її розширює, проте все ще дотримується.
Основний сюжет Підземелля Драконів відчувається глибше. Це боротьба за владу, і ти розумієш — якщо зло переможе, весь народ буде страждати через нового правителя. В той же час Софіна з Честі Злодіїв, хоча і показана як могутня загроза для цілого міста, все ж губиться на фоні пародійного сюжету та Г’ю Ґранта. Особисто мені, аби докрутити гумористичний елемент, спадає на думку виставити саме персонажа Г’ю Ґранта головним антагоністом на фоні його батьківських почуттів.
Біологічний тато vs. Прийомний тато. Битва століття.
Це було б свіжо та ще й актуально на фоні того, як нинішня аудиторія сприймає батьківську фігуру в медіа (привіт, Педро Паскаль).
Але сценаристи пішли по вже уторованому шляху, не намагаючись винайти нічого нового. Битва з головною антагоністкою вийшла занадто швидкою, без напрягу та в останні дві хвилини фільму, створена скоріше як інструмент, аби підвести глядачів до паралелі між мертвою дружиною та подругою головного героя, ніж показати епічне протистояння та феєричний фінал.
Пародійність
Пародійність всього, що відбувається — це те, заради чого взагалі варто дивитись Честь Злодіїв. Підземелля Драконів — типовий фентезійний екшн з типовими героями та типовими кліше; фільм винайшов хіба що низькополігональний вогонь та дракониху зі Шрека.
З іншого боку Честь Злодіїв вплітає в себе пародію на саме той фентезійний екшн — дракон, більше схожий на мопса, жартівлива експозиція, вся арка Гольґи. Сценаристи спробували висміяти кліше жанру, і в окремих випадках їм це вдалось.
Які ж у нас висновки?
Як на мене, зараз якраз час перевертати жанри з ніг на голову та шукати нові шляхи на уже знайомих доріжках, тож такі невеличкі кроки, як Честь Злодіїв, дають позитивний фідбек студіям: глядачі готові сприймати інакше бачення.
А чи виграє Честь Злодіїв у Підземелля Драконів? Однозначно. Двадцять три роки, еволюція графіки, солідний бюджет та тренди сучасної індустрії на складніший наратив і сценарій з родзинкою гарно повпливали на кінцевий продукт, проте чи то креативу не вистачило, чи то студійні продюсери викинули більш сміливі рішення, але ЧЗ вийшов веселим, привабливим зовні фентезійним атракціоном на один раз, де битву з босом взагалі можна скіпнути, все одно вона триває півтори хвилини.
