Авторка: Олександра Прокопенко для Carnegie Politika
Оригінальний допис був опублікований 24 жовтня 2024 року
У Кремля недостатньо людських ресурсів, щоб одночасно продовжувати війну і забезпечувати економічне зростання, а залучити більше мігрантів теж не вийде.
Російська влада обговорює введення податку на бездітність і забороняє на законодавчому рівні «ідеологію чайлдфрі» - пропаганду усвідомленої відмови від дітонародження. Ці ж чиновники і депутати, втім, голосують за збільшення материнського капіталу і нові пільги сім'ям з дітьми. Російські бюрократи захопилися пронаталізмом - політикою заохочення народжуваності.
Пронаталізм у XX столітті був популярний як у країнах із демократичними режимами на кшталт Бельгії та Франції, так і у фашистських Італії, Іспанії та Німеччині. Їх усіх об'єднує інструментальний підхід до сімейної політики і до людини як до засобу досягнення державних цілей: «країні потрібні солдати і робочі руки» і «потрібно більше дітей, щоб зберегтися як нація». Утім, ніде така політика не призвела до бебі-буму. Але якщо в минулому столітті, попри війни та катастрофи, вікова структура населення була молодшою, то зараз усе змінилося.
У найближчі десятиліття частка літніх людей у населенні всього світу різко збільшиться через зростання тривалості життя і падіння народжуваності. За даними ООН, торік людей, старших за 50 років, уперше стало більше, ніж тих, кому ще не виповнилося 10 років, і в майбутньому цей розрив тільки зростатиме. Якщо 2022 року частка людей, старших за 65 років, у світовому населенні становила 10%, то до 2050 року вона може сягнути 16%. Старіння населення асоціюється скоріше з розвиненими країнами, але насправді відбувається і в багатьох державах, що розвиваються, які сьогодні виступають мотором світової економіки.
Мало по яких країнах ці зміни вдарять так сильно, як по росії, яка за ВВП на душу населення перебуває на рівні держав, що розвиваються, але за демографічною структурою стоїть ближче до значно багатших країн. Її демографічні проблеми добре відомі: висока смертність, низька народжуваність і великий відтік населення.
Воєнна демографія
За даними Росстату, на початку 2023 року населення країни становило 146,4 млн осіб. Його чисельність сягнула піку в 148,6 млн на початку 1993 року, після чого почала скорочуватися. У 1994 році стався невеликий відскік, але потім зниження йшло безперервно до 2009 року. Подальше помірне зростання було зумовлене частково анексією Криму 2014 року, а частково - зміною вікових обмежень для робочої сили 2017 року. Однак потім зростання припинилося - спочатку через пандемію коронавірусу, а потім через війну.
З 2021 року населення росії скорочується в середньому на півмільйона осіб на рік. Росстат малює доволі похмурі прогнози: розроблений ним середній варіант припускає, що 2045 року в країні проживатиме 138,8 млн осіб, тобто на 5% менше, ніж зараз, а песимістичний варіант - 130,6 млн, або на 11% менше. Навіть оптимістичний варіант передбачає помірний спад до 2030 року, після чого може початися відновлення.
Однак ці демографічні прогнози враховують далеко не всі російські реалії. Насамперед, вони ігнорують смерті, пов'язані з війною з Україною. А на ній, за найконсервативнішими оцінками, вже загинуло понад 60 тисяч росіян.
Не відображають ці прогнози повною мірою і масову еміграцію після початку вторгнення в Україну. Часткова мобілізація, оголошена 2022 року, призвела до наймасштабнішого відтоку населення за останні 30 років. Загалом через війну з Україною росію покинуло понад 650 тисяч осіб - причому це теж консервативна оцінка. Більшість емігрантів осіли в сусідніх країнах, куди можна в'їхати без візи, - це Вірменія, Казахстан і Грузія. В Ізраїль виїхало близько 80 тисяч росіян, у США - 48 тисяч, у Німеччину - 36 тисяч, у Сербію - понад 30 тисяч.
Ця хвиля еміграції має яскраво виражений політичний характер - багато хто виїхав тому, що виступає проти путінського режиму і війни з Україною. Невипадково у значної частини емігрантів рівень освіти і доходів вищий, ніж у середньому по росії. Ще одна відмінна їхня риса - молодість: їм, як правило, від 20 до 40 років. Близько 80% мають вищу освіту і зайняті у сферах, що вимагають спеціальних знань, - це ІТ, аналіз даних, бізнес, наука і культура.
Чимало тих, хто виїхав, уже влаштувалися на новому місці. Згідно з дослідженням «Великий вихід: портрет нових російських емігрантів», проведеним у рамках проєкту OutRush, приблизно чверть переселенців уже розмовляють мовою країни, що їх прийняла, або наполегливо прагнуть її вивчити. Дві третини тих, хто звільнився з російських компаній, знайшли роботу в міжнародних або місцевих фірмах.
Ці мігранти являють собою найактивнішу частину населення і володіють великим людським капіталом, а отже, такий масштабний витік мізків болісно вдарить по російському ринку праці.
Роботодавці в росії вже зіштовхуються з нестачею кваліфікованих співробітників у ключових галузях на кшталт ІТ, фінансів, біотехнологій і медицини. Щоб заповнити вакансії, їм доводиться знижувати вимоги до кандидатів. А через західні санкції російським корпораціям стало важко компенсувати втрату людського капіталу за рахунок іноземних фахівців.
Навіть ті компанії, кого санкції не торкнулися безпосередньо, насилу залучають кваліфікованих співробітників. З одного боку, фахівець з Азії або країн Перської затоки із зарубіжною освітою скоріше віддасть перевагу отримати перспективну роботу в більш стабільних країнах, ніж високу зарплату в росії. Але навіть якщо він вибере росію, йому потім буде важко вивести зароблені там гроші - не кажучи вже про ризики опинитися у ворожому середовищі на робочому місці й отримати токсичний рядок у резюме.
Брак робочої сили
Хоча 650 тисяч росіян, які емігрували з початку війни, становлять лише близько 0,85% робочої сили, для росії, де робочих рук зараз мало, це серйозна втрата. Безробіття в країні впало до історичного мінімуму в 2,4% і продовжує скорочуватися, через що за працівників змушені конкурувати армія, роздутий ВПК та інші галузі економіки. Наразі на фронті перебуває близько 700 тисяч осіб, і щомісяця армія забирає з ринку праці ще від 10 до 30 тисяч.
Зарплати в приватному секторі не встигають за зростанням виплат, які регіони пропонують контрактникам: наприклад, у Санкт-Петербурзі новобранці сьогодні одноразово отримують 1,3 млн рублів ($14 300), у Краснодарському краї - 1,5 млн ($16 500), у Башкирії - 505 тисяч ($5500), а в Москві - майже 2 млн ($22 000). Кратно зросли виплати в таких не найбагатших регіонах, як Самарська область (майже 2 млн руб.) і Бєлгородська - майже до 3 млн рублів.
Ці виплати вже лягають важким тягарем на регіональні бюджети, але охочих підписати контракт все одно знайти важко, тому Кремль додав до них ще 400 тисяч рублів ($4400). Це показує, що на війну вже вирушили практично всі, хто хотів. Цивільний сектор з такими виплатами конкурувати не може, через що брак робочої сили, швидше за все, тільки посилиться, що спричинить падіння виробництва в приватному секторі.
З проблемами стикається і російська оборонка, підприємства якої належать переважно державі. Хоча за останні 18 місяців на них прийшло працювати близько півмільйона людей із цивільного сектору, у червні віцепрем'єр Дєніс Мантуров скаржився, що у ВПК все одно залишається приблизно 160 тисяч вакансій. Для залучення працівників оборонні компанії підвищують зарплати. Утім, ця тенденція спостерігається в усій російській економіці: з січня по квітень зарплати збільшилися на 19%, перевищивши рівень інфляції.
Найшвидше вони зростають у промислових регіонах. Лідером стала Курганська область, де розташований єдиний у країні завод з виробництва бронетранспортерів «Курганмашзавод». Там зарплати збільшилися на 33%. За нею йдуть Поволжя і Урал, де зосереджена більшість підприємств, що виробляють військову техніку та обладнання. Промислові потужності завантажені на 84% - це, звичайно, вражає, але подальше зростання виробництва зіткнеться з обмеженнями на ринку праці. Російська економіка вже перегріта - пропозиція не встигає за попитом, що розганяє інфляцію.
Найочевиднішим розв'язанням проблеми нестачі робочих рук було б залучення мігрантів, насамперед із Центральної Азії. В останні два роки мігранти (до числа яких не входить населення, що проживає на окупованій українській території) допомогли компенсувати природний спад населення росії. У 2023 році в країну приїхали працювати 4,5 млн іноземців, що на 30% перевищило показники попереднього року.
Однак за терактом у «Крокусі», імовірно скоєним громадянами Таджикистану, стався спалах ксенофобії, зокрема на законодавчому рівні, через що кількість мігрантів із Центральної Азії у 2024 році може виявитися нижчою за очікувану. Тим паче що тепер росія змушена конкурувати за них з країнами Близького Сходу і Південною Кореєю.
Із труднощами в наймі іноземних мігрантів, які могли б зайняти вакансії, стикається більше половини російських компаній, випливає з даних опитувань hh.ru і Російського союзу промисловців і підприємців.
Крім того, імпорт праці в принципі не може повністю компенсувати нинішній дефіцит кадрів, тому що в тих же Таджикистані та Узбекистані просто немає стільки кваліфікованих фахівців. Зокрема тому, що російський бізнес занадто довго ставився до СНД як до невичерпного джерела дешевої робочої сили і не вкладався ані в навчання, ані в підвищення кваліфікації.
Усі ці фактори ставлять Москву перед важким вибором. Адже, за винятком гіпотетичного ввезення північнокорейських робітників, інших потенційних джерел поповнення робочої сили у неї не залишилося.
Між молотом і ковадлом
Важка демографічна ситуація і брак робочої сили - головні проблеми російської економіки сьогодні. У Кремля недостатньо людських ресурсів, щоб одночасно продовжувати війну і забезпечувати економічне зростання, а залучити більше мігрантів теж не вийде. У цих умовах зростання заробітної плати сприяє не підвищенню продуктивності праці та технологічному прогресу, а розгону інфляції.
Зниження зарплат непросто дається будь-якому уряду, і Кремль навряд чи на нього піде. У результаті зарплати, що зросли, просто з'їсть інфляція, що ще більше збільшить витрати для влади, якій доводиться мати справу не тільки з прямими витратами на війну, а й із серйозними бюджетними проблемами.
Звичайно, за всієї своєї гостроти поточна ситуація навряд чи створить для Кремля політичні ризики - адже в умовах повного контролю над інформаційним полем і санкцій, що зберігаються, Путін легко може звалити відповідальність за сповільнення економіки і падіння якості життя на підступи підступного Заходу. Водночас відтік найактивніших людей із країни зробить російську економіку менш конкурентоспроможною. Кремль це знає, але поки що утримується від повного закриття кордонів або від запровадження обмежень на пересування на кшталт виїзних віз, що існували в радянські часи.
Боротися з поганою демографією можна комбінацією кількох способів: стимулювати народжуваність за допомогою пільг і підтримки для родин із дітьми, збільшувати тривалість життя, інвестуючи в систему охорони здоров'я, залучати в країну мігрантів, інтегруючи їх у суспільство. Зрештою, демографічні проблеми накопичувалися давно і навряд чи стали новиною для російської влади. Про небезпечні тенденції демографи і Росстат говорили ще десятиліття тому, попереджаючи, що економічне зростання упреться в демографічну стелю.
Однак замість збалансованої політики Кремль вибрав найнеочевидніший шлях: почав війну, яка забирає життя чоловіків і провокує еміграцію, запустив ксенофобські кампанії проти мігрантів і намагається змусити росіян народжувати за допомогою виплат і штрафів. Ці заходи точно не поліпшать демографічної ситуації, але Кремль, який застряг у вічному сьогодні, майбутніх проблем поки не розрізняє.
